Професійна філологиня та тренерка Оксана Петренко вже більше року після раптової смерті чоловіка очолює спортклуб пауерліфтерів “Bakhmutpower”. Його вони з чоловіком створили після переїзду з окупованого Донецька. До того в Бахмуті про цей вид спорту мало хто й чув. Як їй вдається керувати клубом сильних людей та як вона при цьому почувається, — в матеріалі.
З удовою Олександра Петренка Оксаною ми розмовляємо в спортклубі пауерліфтингу “Bakhmutpower”. Він знаходиться у приміщенні під трибунами бахмутського спорткомплексу “Металург”. Вранці зала пуста — лише трансформери (тренувальне устаткування пауерліфтерів, — ред.), різнокольорові металеві млини для штанг вагою по кількадесят кіло, фото найкращих на дошці пошани та сяючі командні кубки, які вже не уміщуються на поличках. Як так сталося, що всім цим керує жінка з науковим ступенем доктора філософії?
“Треба було взяти себе в руки…”
Оксана розповідає: взяла керування клубом на себе одразу після смерті чоловіка.
“Треба було взяти себе в руки та продовжувати справу, тому що всі спортсмени — як діти, залишилися без батька (хоча деякі спортсмени були старші за Олександра). Ми живемо однією спортивною родиною. Було важко, але дякувати богу, є ті, хто допомагає, продовжує справу окрім мене, — це учні чоловіка”, — каже Оксана.
Вона зазначає: “Bakhmutpower” — зал в першу чергу для спортсменів, націлених на змагання. Створюючи цей клуб у 2017-му, Олександр Петренко вклав сюди не лише душу, а й гроші: все оснащення зали закуплене на приватні кошти цієї родини.
“У нас не такий зал, що прийшов аби провести вільний час для спілкування або схуднути. У нас поставлена мета – брати участь у змаганнях та перемагати. І ми досягаємо її”, — пояснює пані Оксана.
У тренувальній залі — 7 трансформерів, які відповідають міжнародним стандартам. Їх виготовляли на замовлення (бо готові фірмові коштували б значно дорожче). Приміщення у спорткомплексу орендують: окрім зали, є роздягальня, туалет та душова.
Власниця залу розповідає: був варіант продати обладнання та відійти від справ, але серйозно таку альтернативу й не розглядала.
“Коли помер Олександр Іванович, всі зібралися й сказали: “Ми з Вами до кінця, будемо продовжувати цю справу”. Це було так неочікувано! І важко. І я повірила у це та перехопила в нього, так би мовити, естафету. Хоча, спочатку мені було важко зайти в цю залу”, — згадує жінка.
Професійна тренерка
На момент смерті чоловіка Оксана Петренко вже мала професійну спортивну освіту та працювала тренеркою у бахмутській дитячій юнацькій спортшколі №1. І також сама займалася пауерліфтингом.
“Займаюся класичним жимом лежачи, бо маю неспортивну травму коліна. Олександр Іванович вважав мене перспективною спортсменкою та вірив, що я буду виступати в екіпірувальному дивізіоні”, — розповідає жінка.
І якщо вихованці ДЮСШ звикли сприймати жінку своєю тренеркою, то після смерті чоловіка свій власний авторитет серед дорослих спортсменів їй довелося виборювати.
“Особливо серед ветеранів і дорослих спортсменів, які приїздять до нас займатися та виступають за наш клуб. Мабуть, вони спочатку не довіряли. Їх треба було переконати, що ми продовжуємо справу. Але коли є результат — є й віра”, — каже тренерка Петренко.
Змагання з пауерліфтингу клуб проводить у себе двічі на рік: Першість Бахмута у квітні та Відкритий чемпіонат у грудні. Їх організують між обласними, всеукраїнськими, європейськими та міжнародними змаганнями, на які бахмутські спортсмени теж їздять.
Зараз у клубі лише троє спортсменів, які ще ніколи не змагалися через свій юний вік.
“Один з них, Вова Весьолкін, ходить сюди зі своїм татом, і вони обоє будуть брати участь у змаганнях. Його тато займався ще з Олександром Івановичем, розряду або звання поки не має”, — розповідає тренерка.
Кого, де та як тренує Оксана Петренко?
“Кажуть, пауерліфтинг — спорт сильних. Тому переважно до нас приходять хлопці та чоловіки. Є й ветерани (вікова категорія для людей від 40 років, — ред.), і є й тендітні дівчата та жінки”, — розповідає тренерка.
Обмеження є лише вікові та за станом здоров’я.
“Ми можемо набирати дітей від 13 років. Але з дозволу батьків (та якщо є дозвільна довідка від сімейного лікаря) можуть набирати в групу попередньої підготовки дітей з 11 років”, — пояснює Оксана Петренко.
Підлітки тренуються до 2 годин з перервами між виконанням вправ. Група базової підготовки — 3 години, спеціалізованої підготовки — 4. Кожний спортсмен веде щоденник тренувань, в якому тренер під час кожного тренування розписує вправи на виконання, в залежності від самопочуття спортсмена в той день.
Оксана Петренко працює також в КДЮСШ №1 Бахмута, де створили 4 групи юніорів. Заняття фактично відбуваються на базі залу пауерліфтингу “Bakhmutpower”. З групами юніорів тренерка працює по 2 години кожного вечора і зранку в суботу. Також з ними тут займаються три інших тренери КДЮСШ.
Серед юніорок — і молодша, 14-річна донька Оксани та Олександра Петренків. Цими днями вона буде вперше виступати на змаганнях імені свого батька.
“Вона дуже схожа на чоловіка, і якось з дитинства пішло “Аня буде спортсменкою”. І вона в це повірила. Маленькою теж приходила сюди: то віджимається, то бігає стадіоном — це їй подобається. Прийшов час, починаємо трохи займатися”, — каже жінка.
Одна зі спортсменок цього клубу нещодавно виконала норматив майстра спорту з парапауерліфтингу (для спортсменів з інвалідністю, — ред.) Ще один чоловік з вадами зору та першою групою інвалідності їздить від клубу на змагання як по класичному парапауерліфтингу, так і для спортсменів без інвалідності. За словами тренерки, вони почуваються повноправними членами клубу.
Також тут тренуються спортсмени з абонементами спорткомплексу “Металург”.
Поки не олімпійський вид спорту
Тренерка шкодує, що пауерліфтинг досі не є олімпійським видом спорту. Через це він отримує менше підтримки від держави.
“Брейк-данс, серфінг, керлінг прийняли, а нас… Ми так чекали, що нас (пауерліфтинг, — ред.) включать до цього сезону Олімпійських ігор (адже наш вид спорту набирає популярності). Але для цього потрібно відмовитись від екіпіровки, яка є додатковим “стимулюванням сили”, — пояснює Оксана Петренко.
До того ж виробники такої екіпіровки заробляють великі гроші, тому відмовитися від цього не поспішають.
Філологиня
Окрім тренерської роботи Оксана Петренко ще й викладає спортсменам ДВУОР українську мову, літературу, соціологію, основи філософських знань та історію української культури. За першою освітою вона — філолог, вивчала діалектологію, стала кандидаткою філологічних наук. За новою освітньою програмою її освітній рівень (доктор філософії) дозволяє їй викладати весь спектр гуманітарних наук.
“Після закінчення Донецького національного університету я 5 років вчителювала у селі Переїзне Бахмутського району. Ми фактично місцеві мешканці: я зі Званівки, мій чоловік — з Сіверська (хоча й народився у Воронезькій області)”, — розповідає жінка.
Потім подружжя переїхало в Донецьк, виховували двох дочок. Оксана викладала українську мову та літературу в Донецькому інституті психології та підприємництва. А ще 5 років вона працювала над кандидатською дисертацією.
“Захопилася магічною функцією мови. Захистила дисертацію на тему “Вербалізація сакральності в українських колядках”, — каже вона.
До цього її підштовхнув чоловік.
“Він був рушійною силою для мене, взірцем. Тому мені завжди хотілося дотягнутися, щоб він теж бачив у мені захоплення, як я в ньому. Казав: “Ти можеш, у тебе є задатки, давай будеш “захищатися”, обирай тему”, — згадує ті часи пані Оксана.
Але, на її думку, на Донеччині науковий ступінь не має ніякого значення.
“Коли ми переїхали з вже окупованого Донецька до батьків, мені запропонували місце в сільській школі. Коли я подала свої дипломи, в тому числі кандидата наук, мені директорка говорить: “Це що у Вас, курси підвищення кваліфікації?” – ділиться вона.
Окупація Донецька та частини регіону змусила Петренків все покинути. Там залишилася квартира, яка вже розбита. Повернення з великого міста на малу батьківщину сприймалося як певний “крок назад”.
“Коли ми тут опинилися, було важко знову винаймати житло, був жаль “чому з нами таке сталося?” Тоді у нас був вибір переїхати в столицю, там чоловікові пропонували очолити науковий відділ в Інституті пенітенціарної служби та можливість займатися науковою роботою, а мені — завідувати бібліотекою та працювати на кафедрі українознавства. Мені дуже хотілося туди, якщо чесно, але потім і тут все розгорнулося”, — згадує минуле Оксана.
Підтримка є
Голова клубу “Bakhmutpower” каже, що відчуває підтримку та віддачу від самих спортсменів. Дуже багато допомагає тренер та спортивний вихованець Петренка Сергій Любченко, а його дружина Катерина ще й наповнює та веде сайт клубу. За словами Оксани Петренко, вже є 3 покоління спортсменів в різних містах Донеччини, яких виховав її чоловік. Вона підтримує зв’язок з усіма ними та іноді перетинається на змаганнях.
Бахмутська ДЮСШ №1 також допомагає клубу, але лише своїм вихованцям у його складі. І тренерка каже, що відчуває серйозну підтримку керівництва спорткомплексу.
“Оплата комунальних послуг, ремонт, кондиціонер, прибирання, постійна дезінфекція — це все надає керівництво “Металурга”. Перегорів бойлер, провести додаткове освітлення, — тільки заявку дали, все зроблено. Єдине за що ми сплачуємо, окрім оренди приміщення, — інтернет, який провели з дозволу керівництва СК”, — розповідає Оксана Петренко.
Бахмутські пауерліфтери бояться. Локдауну.
Через пандемію COVID-19 довелося взагалі скасувати обласні кількаденні змагання на базі клубу “Bakhmutpower” 29 квітня цього року. Петренко каже: її спортсменам було дуже важко витримати перший локдаун навесні.
“Дійшли до того, що вони облаштували імпровізований тренувальний зал в автогаражі в когось. Групувалися та їздили, наприклад, з Сіверська в Ізюм, на Харківщину в такий гараж до іншого спортсмена”, — згадує тодішні жорсткі карантинні заходи Оксана Петренко.
Бахмутським пауерліфтерам дозволили знову зайти в зал лише 11 червня. А от сіверські спортсмени змогли відновити тренування в СК “Доломітник” (за інформацією Оксани Петренко) лише у вересні. Тому сіверські спортсмени їздили тренуватися до бахмутських пауерліфтерів. До речі, в “Доломітнику” на тренерській роботі працюють вихованці Олександра Петренка — чемпіон світу з пауерліфтингу Сергій Коваленко та майстер спорту України Владислав Таратухін.
Зараз бахмутські спортсмени з тривогою чекають на оприлюднення нової постанови про посилення карантинних заходів 8-24 січня. А саме — чи дозволять займатися збірним командам.
“Якщо змагання без глядачів дозволені (а змагання без тренувань неможливі)… В нашому складі є спортсмени-члени різноманітних збірних. Значить, ймовірно, нам дозволять тренуватися в той період”, — пояснює побоювання спортсменів Оксана Петренко.
Аби тренерка могла заявити спортсмена на змагання рангом вище, треба, щоб він мав певний розряд. Їх можна здобути на таких місцевих змаганнях.
“Навіть якби ми захотіли відправити сильного спортсмена, який показує результати, конкурентні в області чи в Україні, ми не маємо права заявитися одразу на змагання такого рівня”, — розповідає про правила відбору до змагань бахмутська тренерка пауерліфтерів.
Здобутки
В березні перед самим локдауном бахмутські пауерліфтери встигли показати себе на обласних змаганнях з екіпірувального пауерліфтингу у Слов’янську. А наприкінці літа у Юр’ївці відбулись змагання з класичного пауерліфтингу, в яких вихованці клубу достойно змагалися, а деякі отримали суддівські категорії.
Зараз в клубі декілька претендентів на звання кандидата у майстри спорту міжнародного класу. Але двоє з них знову ж таки не поїхали на скасовані через карантин змагання в Білорусі.
А нещодавно Оксана Петренко отримала міську нагороду за здобутки як тренер з неолімпійських видів спорту.
25-27 грудня “Bakhmutpower” проводить відкритий чемпіонат Бахмута пам’яті Олександра Петренка. Через поширення коронавірусу глядачів не допустять. Для них організують трансляцію змагань онлайн з 2-х камер. Спробують зробити й так, щоб можна було переглядати повтори. Все це потребує організації та часу.
“Олександр Іванович жив цим, і я відчувала б себе зрадницею, якщо не продовжувала б справу його життя. І мені все це подобається!”, — каже наостанок тренерка пауерліфтерів, голова бахмутського спортклубу, доктор філософії, філолог Оксана Петренко.
Читайте також: