“Сталін з’їв дітей”: монолог бахмутянки, чиї батьки пережили Голодомор


image
Фото: Вільне радіо

23 листопада в Україні вшановують пам’ять тих, кого забрав Голодомор. Радянська влада вчинила геноцид, жертвами якого стали мільйони українців. У цю пам’ятну дату журналісти Вільного радіо поспілкувалися з бахмутянкою Любов’ю Давидівною Шуліпою. Її батьки пройшли через Голодомор. Монолог Любові Давидівни читайте далі.

 

Родом я з Сумської області, з села Дмитрівки. Зараз це Лебединський район, а тоді це був Штепівський район.

Монолог жінки з Бахмута, чиї батьки пройшли через Голодомор
На фото: Любов Давидівна Шуліпа

 

Моя мама, Ганна, вийшла з дуже бідної родини. І вона завжди казала: “Ми зажили тільки коли поділили панську землю”. Тоді давали наділ на кожного члена сім’ї. 

Мій тато Давид взагалі любив подорожувати, змінювати місце проживання. Тому в 1932 році мої батьки з чотирма дітьми – Яшею, Ванею, Настушкою і Федею –  полишили Дмитрівку та переїхали до селища Капкани поблизу Керчі. Там у них народилася п’ята дитина, донечка. Назвали її Любою.

Монолог жінки з Бахмута, чиї батьки пройшли через Голодомор
На фото ліворуч: батьки Любові Давидівни з дітьми. На фото праворуч: Ганна і Давид, батьки Любові Давидівни. Між ними – брат Ганни.

 

Земля залишилася засіяна. І ось татові пише його брат: “Повертайтеся додому. У вас таке жито вродило – на все село”. Так знов моя родина поїхала до Дмитрівки. І справді, врожай зерна тоді був дуже гарним. Мама згадувала: “Клуня була зерном засипана до самої стріхи”.

А потім, у тому ж році, почалась колективізація. До села приїхав уповноважений, він вмовляв людей, аби вони вступили в колгосп. Мама розповідала, що мій тато не схотів підкорюватись владі й не пішов. Послав натомість її. На тих зборах розповідали про переваги колективного господарства. Але люди не погоджувались віддавати свої землі, всі хотіли залишатися одноосібниками.

Ті, хто все ж погодився вступити у колгосп, вижили. А у незгодних усе з клунь виміли до останньої зернини. І тоді в село прийшов голод.

Мама розповідала, як ходила на житнє поле і вичавлювала з колосків зерно, яке тільки починало наливатися. З цього варила дітям щось на зразок супу. Та все одно нікого з них не врятували. Усі п’ятеро загинули від голоду. “Де вони поховані і як, мені вже було байдуже”, – казала мама. Вона до самої смерті стверджувала: “Сталін з’їв моїх дітей”. 

Монолог жінки з Бахмута, чиї батьки пройшли через Голодомор
Фото з сімейного архіву Любові Давидівни. Червоним обведений її брат Федя.

 

У великих містах голоду не було, це в селах людей морили. Тому, щоб вижити, у 1934 році мама з татом поїхали до Харкова. Там вони працювали на будівництві. Але потім вийшов указ: усі, в кого немає харківської прописки, за 24 години мають покинути місто. І мої батьки сіли на перший-ліпший поїзд і відправилися світ за очі. Їхали, їхали, їхали… Доїхали до станції Сіль. І ця назва їх дуже заінтригувала: “Це ж, мабуть, тут сіль”. На цій станції і вийшли. Оселилися там у жінки на квартирі. І вона розповіла батькам, що поряд є місто. Приїхали до Артемівська, і так мамі тут сподобалося, що вона батькові сказала: “Давиде, я звідси вже нікуди не поїду”. Тут і залишилися. У 1935 році народилась я, а в 1936 році мій брат. Нас назвали на честь загиблих брата і сестри – Любою і Ванею.

Прив’язуючись до теперішнього часу, хочу сказати, що завжди треба засвоювати уроки минулого. Одразу спадає на думку закон про торгівлю землею. Я вважаю, що у землі має бути господар. Голод прийшов на Україну через те, що у селян віднімали їхню власність. У кожного має бути право розпоряджатися своєю землею так, як він вважає за потрібне.

Читайте також:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

245
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Останні новини

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: