Краєзнавець з Донеччини показав добірку кольорових світлин зі Слов’янська понад столітньої давнини. На старовинних поштових листівках та фотографіях це місто не упізнати. Будинки вишуканої архітектури, ошатний центр міста, річка Торець з живою природою на берегах та гора Карачун, щоправда, під іншою назвою. А ще розвинена вже на той час залізнична інфраструктура.
Добірку історичних фотографій на поштівках публікує краєзнавець з Нью-Йорка Донецької області на псевдо Etnografo Donetz.
Деякі листівки та ілюстрації він узяв з “Альбому видів Курсько-Харківсько-Азовськох залізниці (1885-1888)”. Це тодішнє відомче видання.
“На 3-х ілюстраціях з альбому ми бачимо вокзал станції Слов’янськ зі сторони міста. Бачимо велику кількість навантажених чимось бричок з боку вокзалу, а на поштовій листівці — вид на вокзал з боку залізниці”, — розповідає він.
На цій світлині з цього альбому — “вид поблизу Слов’янської станції”.
“На обрії ми бачимо пагорб, який зараз всі знають як Карачун, але в різних джерелах назва Карачун з’являється тільки в радянський час, до цього ми бачимо назву Мазанова гора по назві села під цією горою, від прізвища власника села, поміщика Мазана”, — пояснює краєзнавець.
На наступній ілюстрації з альбому — залізничний міст через річку Торець, яка протікає містом.
Загалом залізничне сполучення Слов’янська з іншими містами імперії вже на початку ХХ століття було розвиненим. Адже у місті випарювали сіль і її вивозили звідси залізницею у різні кутки країни.
А ще у Слов’янську вже тоді був популярний курорт, де теж лікували цілющою сіллю. Тож на багатьох листівках зображена міська залізнична гілка.
Про неї більше розповідає знавець історії залізниці сходу України Павло Білицький з Мирнограда.
“Відкрита [гілка] як колія від станції Слов’янськ до соляних заводів у 1893 році, а у 1894 році її подовжили до курорту і перевели у загальне користування. У 1895 році платформу [Слов’янські] Мінеральні Води, яка була кінцевим роздільним пунктом на гілці, обернули у станцію Рапна. Залізницею існувало вантажне і пасажирське сполучення”, — розповідає знавець історії залізниці.
Назви місцевих станцій теж пов’язані із сіллю: “Рапна” — від слова “ропа”, тобто концентрований соляний розчин.
За даними Павла Білицького, який посилається на залізничний розклад руху на 1913 рік, міський потяг робив 6 зупинок містом Слов’янськ: Рапна – платформа Сіль заводи — площа Шнурковська — площа Банківська — площа Слов’янськ місто – Слов’янськ вокзал.
“У 1964 році в рамках заміни зливової каналізації у місті (офіційна причина) або через провали будівель у місті (причина у різних неофіційних переказах) дільницю гілки від станції Слов’янськ-Гілка (-Місто) до Рапної закрили, а приблизно в 1970 році – демонтували. До того ходив приміський поїзд Слов’янськ – Слов’янськ-Гілка”, — додає Білицький.
На кількох знайдених краєзнавцем світлинах — мальовнича річка Торець.
Відпочивальники та гості міста вже тоді могли відправити зі Слов’янська поштівки на пам’ять, деякі були оформлені незвично:
А деякі містили заклики дати про себе звістку рідним і друзям:
З поштівок дізнаємося й тодішні назви вулиць у Слов’янську та як вони виглядали. Багато будівель у містечку були вишуканої архітектури:
Назви вулиць та бульварів були достатньо типовими, як для імперії. Наприклад, у Слов’янську були Харківський бульвар та вулиця Харківська. Зазвичай так називали вулицю, яка йде у напрямку до Харкова (була, наприклад, й вулиця з такою ж назвою у Бахмуті).
Вулиця Таганрозька була орієнтована на карті у напрямку Таганрога:
Ці вулиці були пов’язані з центром міста, в якому бачимо Троїцький собор. Він знятий з різних ракурсів. Цікавою деталлю є годинник на фасаді, це досить незвично навіть за сучасними мірками.
Площа перед собором — не вимощена, тобто під час дощу тут все розкисало.
Аби пішоходи могли перейти вулицю, не обляпавши взуття та одяг, — вкладали ось такі містки — “трапи”:
Загалом центр міста виглядає дуже охайно для провінційного містечка, принаймні на цих світлинах.
У місті багато зелені, хоча вздовж вулиць дерева ще молоді. За спогадами та листами сучасників, у Слов’янську та подібних йому містечках було багато пилу.
Зрідка на поштівках можна побачити й місцевих мешканців. Це пов’язано з тим, що за тодішніми технологіями фотографії витримку треба було робити дуже великою. Тобто люди на фото мали стояти нерухомо щонайменше декілька хвилин. Тому на цих світлинах майже всі вони статичні.
А фігури тих, хто рухався під час зйомки, виходили розпливчастими — як на цій фотографії:
Є також декілька кольорових світлин з учбовими закладами. Це, прикладом, жіноча гімназія.
А це будівля комерційного училища у Слов’янську. Фото зроблене до радянської доби, а от підпис зроблений, судячи зі шрифту літер, вже за часів УРСР:
Після перевороту у центрі Росії та початку російсько-більшовицької окупації України будівлі залишились ті самі, а от устрій — в тому числі й орфографія — вже змінилися. На цій фотографії — заклик більше писати. Адже в СРСР боролися з неграмотністю.
Хоча й сам заклик містить помилку. Тут за правилами російської мови має бути слово “пишете” замість “пишите”. Та й слово “почему” мало б бути написаним з заглавної літери.
Наостанок Etnografo Donetz ще раз відзначає працю тодішніх фотографів — століття тому зробити якісні знімки, та ще й кольорові, було набагато складніше, аніж нині.
“Зараз часто люди за допомоги штучного інтелекту розфарбовують ч/б світлини та листівки. Не так, багато, але до 1917 створювали й кольорові листівки, їх розфарбовували ті, хто їх і друкував. Цікаво чи розфарбував би їх ШІ (штучний інтелект, — ред.) так само, чи ні”, — міркує краєзнавець.
Зазначимо, Слов’янський курорт працював усе ХХ століття. Зокрема тут лікувались люди з захворюваннями рухового апарату. Але у 2000-х його орендувала державна компанія, під час керування якої Словкурорт занепав. Нещодавно Слов’янським курортом, за рішенням суду, знову стала опікуватись Слов’янська громада.
Неподалік від Слов’янська — у Святогірську — теж був популярний й у ті часи курорт. Як він та Святогірська лавра виглядали у ті часи, ми розповідали в матеріалі “Як виглядав Святогірськ понад сто років тому: краєзнавець показав колекцію історичних світлин (ФОТО)”.