11-05-2021 20:53
Старе кладовище Бахмута: Яку історію міста "розповідають" поховані
Поминальна неділя минула, сьогодні Радониця. І містяни відвідують могили своїх рідних. Ми ж пішли на кладовище на екскурсію, щоб інакше поглянути на минуле міста
Незвичну екскурсію на Маріупольське кладовище для нас погодився організувати завідуючий відділом Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький. Тож ми неспішно йдемо по центральній алеї, роздивляємося пам'ятники, надгробки та написи на них.
"Це пам'ять міста приблизно за сто років, де поховані багато видатних людей у різних сферах життя, з чиїми іменами пов'язані досягнення міста, деякі видатні сторінки його історії", — розповідає співробітник музею.
Ці гектари української землі у південній частині Бахмута навічно упокоїли тисячі місцевих, представників різних народів. На могильних надгробках національність не пишуть. Здогадатися хто ким був за народністю можна лише читаючи імена, прізвища й по батькові, а також за мовою надписів.
Напис вірменською:
"Гоарік Лаусаварі Варданян".
(Гоарік - це пестливе від армянського жіночого імені "Гоар", - ред.)
"Гоарік Лаусаварі Варданян".
(Гоарік - це пестливе від армянського жіночого імені "Гоар", - ред.)
Тут зовсім не страшно й не сумно, якщо уявити: це місто в місті. Сюди "переїхали" від нас наші близькі, які завершили свій земних шлях. Деякі доріжки тут асфальтовані, а деякі — грунтові. Видно, що комунальники вирубують чагарники, прибирають сміття. Тут немає ніяких гучних звуків — лише птахи та шум дерев і вітру. Зрідка повз проїде автомобіль.
...Одразу поблизу входу, біля сторожки — декілька могил воїнів АТО й ООС. Зокрема, Сергія Тіщенка та Володимира Гукаленка. Обидва вони — уродженці Донецька, але загинули у перший рік АТО на бахмутській землі. Їхні імена викарбувані на камені українською мовою, таке тут рідкість.
Рухаємось далі… Серед звичних надгробків натрапляємо на могили з "келихом Гігеї". У минувші радянські десятиліття такі знаки встановлювали на пам'ятниках лікарів. Такий нам і трапляється на могилі медпрацівниці Олександри Олексіївни Федорової, яка померла у 1963-му.
Боровся з інфекціями до епохи масових щеплень
Та той знак не був обов'язковий. От на пам'ятнику Віктору Петровичу Діомидову (1885-1953), який теж покоїться на Маріупольському кладовищі, такого символу немає. Хоча це відомий бахмутський лікар, який почав працювати в місті ще до 1917 року.
Про Діомидова відомо, що він, син інспектора народних училищ, став інфекційним лікарем Бахмутського повіту. Та оскільки з нами біля його могили стоїть історик, то дізнатися одразу можна більше.
"У 1920-тих лікар Діомидов стояв у витоків Артемівського медичного училища та завідував міською лікарнею в роки нацистської окупації 1941-43 років. Після звільнення міста його не переслідували, оскільки він виконував свій професійний обов'язок",— розповідає про медика працівник музею.
В. П. Діомидов з учнями фельдшерської школи. Фото з фондів Бахмутського краєзнавчого музею
Ігор Корнацький додає: судячи з прізвища, пращури лікаря Діомидова належали до духовного стану. А, зважаючи на надписи на пам'ятниках сусідніх могил, поруч лежать дружина та молодший брат лікаря.
Лікарська династія двох століть
Неподалік ми знаходимо цілий фамільний ряд могил відомої медичної династії Бахмута — Зехових.
Хірурга, корінного бахмутянина Леоніда Матвійовича Зехова (1922-2003) пам'ятають багато містян. Він воював на фронтах Другої світової та мав багато нагород.
Одразу після закінчення війни вступив у Харківський медінститут. З 1957 по 1988 роки очолював вузлову лікарню ст. Артемівськ.
Попри адміністративну посаду, Леонід Зехов продовжував робити операції
та став кандидатом медичних наук.
та став кандидатом медичних наук.
"Покоління лікарів, до якого належав Леонід Зехов, відновили систему охорони здоров'я після Другої світової війни, впровадили в життя нові форми та методи лікування, творили історію нашого міста", ㅡ пише на сторінці Бахмутський краєзнавчий музей.
Поруч поховані його батьки.
Син Леоніда Зехова, Олександр, продовжує сімейну традицію та завідує хірургічним відділенням Часовоярської міської лікарні.
Також краєзнавцям вдалося знайти відомості про міську акушерку М. Ф. Зехову. Її ім'я, посада та адреса в Бахмуті вказані на одній з дореволюційних поштових листівок, які продавали на інтернет-аукціонах антикваріату:
Чи належить вона до цієї медичної династії Зехових, любителі історії сподіваються дізнатися у родичів Леоніда Зехова.
Відновлював технікум в час післявоєнної руїни
Недалеко від входу на кладовище — місце спочинку Степана Єлисейовича Михайлова (1903-1985).
Навіть якщо нічого не знати про Степана Михайлова, основне можна прочитати на пам'ятнику: він був педагогом, почесним мешканцем міста. Пам'ятник встановили випускники чоловіка 1950-60-х років.
Як звався навчальний заклад, теж "зашифрували" на надгробку: "АКМТ" — Артемівський кераміко-механічний технікум. Саме так звався колись Бахмутський індустріальний фаховий коледж (а в проміжку між цими двома назвами — "Артемівським індустріальним технікумом").
"Степан Михайлов був першим директором цього закладу після звільнення міста від нацистів. Йому довелося відновлювати роботу технікуму у надзвичайно важких післявоєнних умовах. Також він викладав суспільні дисципліни", — розповідає Ігор Корнацький та фотографує могилу колишнього директора коледжу. Адже це — дослідна робота музею.
А поруч похований 7-річний син Степана Михайлова. Хлопчик 1945-го року народження.
"Сумнозвісна історія: його вбило м'ячем на матчі", — каже Ігор Аркадійович.
Засновник спортивної гімнастики в Бахмуті
За декілька десятків кроків далі вглиб кладовища знаходимо могилу викладача фізкультури цього ж технікуму, який привів гімнастику у Бахмут, - Леоніда Олексійовича Карягіна (1913-1994).
Щорічно в лютому у Бахмутському індустріальному коледжі проводять обласний турнір зі спортивної гімнастики серед молоді, присвячений пам'яті Леоніда Карягіна:
Щорічно в лютому у Бахмутському індустріальному коледжі проводять обласний турнір зі спортивної гімнастики серед молоді, присвячений пам'яті Леоніда Карягіна:
Ось як згадує Леоніда Карягіна випускник цього навчального закладу та колишній директор Часовоярського вогнетривкого комбінату Валентин Лук'янов, який вчився там у 1956-1960 роках:
"Згадую й Леоніда Олексійовича Карягіна, грамотного викладача фізкультури та спорту, гімнаста, призера багатьох змагань, який виховав гарних гімнастів. На уроках фізкультури він давав нам те навантаження, яке потім дуже стало в пригоді. Адже за зміну приходилось не по одному разу бігати на 6-8-й поверхи та назад, ліфтів не було, а треба було все оббігати та відкоригувати робочий процес. Тоді й згадували, що не дарма стільки часу провели на уроках фізкультури та у спортивних секціях".
Дружина Марія Дмитрівна Карягіна (1916-2002), викладала фізкультуру в Артемівському медичному училищі.
Як і Степан Михайлов, Леонід Карягін втратив ще у 1938-му малолітнього сина. Тепер вони лежать поряд. А їхні надгробки розповідають цю історію.
Як і Степан Михайлов, Леонід Карягін втратив ще у 1938-му малолітнього сина. Тепер вони лежать поряд. А їхні надгробки розповідають цю історію.
Родина відомого композитора
Поховані в Бахмуті і родичі видатного музиканта та композитора Євгена Мартинова, на честь якого названий палац культури в центрі міста. Це родове поховання: під могильними плитами — батько, тітка та бабуся композитора. Видно, що сімейне місце поховання доглянуте.
"Тітка композитора, Марія Іванівна Мартинова (1917-1994), жила разом зі своєю матір'ю, Євдокією Яківною Мартиновою (1887-1969) по вул. Профінтерна, 190 (зараз це вул. Сибірцева, 216). Ми жили поруч. Марія Іванівна працювала у міськвиконкомі інструктором (комуністичної партії, — ред.). Григорій Іванович Мартинов (батько композитора, 1913-1992) був дуже музикальний, полюбляв грати на акордеоні. Часто приходив до матері з сестрою, там був веселий двір", — розповідає про близьких видатного діяча культури Георгій Костянтинович. Це він провів нас до поховання родини, бо якраз прибирав одну з могил неподалік.
Сам Євген Мартинов з батьком та братом жив по вул. Куйбишева (нині Різдвяна, — ред.). Закінчив Артемівське музучилище за класом кларнету, потім консерваторію. У 1980-х він став дуже популярним співаком у всьому СРСР.
У 1980-х він став дуже популярним співаком в усьому СРСР.
Композитор дуже рано пішов з життя: помер у Москві від серцевого нападу у 42 роки за рік до розвалу Радянського Союзу. Його молодший брат після смерті батька перевіз маму до Москви. Вона померла там у 2011-му, переживши свого відомого сина на понад 20 років. Похована поруч на Кунцевському кладовищі.
Так рідні люди знайшли місця спочинку у різних тепер державах, за декілька тисяч кілометрів один від одного… Цікаво, що на пам'ятнику Євгену Мартинову викарбувано "Співаку Росії".
Зустрічаємо на Маріупольському кладовищі й незвичні пам'ятники, які впадають в око. Наприклад, цей береже історію злочину:
На ньому написано: "Інженер Катя Карпенко, 22 років, по-звірячому вбита бандитами 23.11.1938. Спи, незабутня донька, сестра та невіста!". За яких саме обставин загинула дівчина — відомостей про це не збереглось.
Сховався у чагарнику давній для Маріупольського кладовища та дуже незвичний за архітектурою ось такий пам'ятник:
Табличка тріснула, але написи добре читаються (мовою оригіналу):
"Низкогрудцев Александр Федорович
1902-1932 гг,
Низкогрудцева Варвара Антоновна
1877 — 1933 гг,
Грунин Василий Михайлович
1912-1936 гг.
Вечная память Вам дорогие мои — мамочка и братики"
"Низкогрудцев Александр Федорович
1902-1932 гг,
Низкогрудцева Варвара Антоновна
1877 — 1933 гг,
Грунин Василий Михайлович
1912-1936 гг.
Вечная память Вам дорогие мои — мамочка и братики"
Зірка Давида та п'ятикутна
Є на цьому кладовищі й памятники, які стосуються долі всього народу під час буремних подій у країні та світі.
"На кладовищах зберігається пам'ять не тільки родинна, а й колективна. Про події загальнонаціонального масштабу. Такі як Друга світова війна, Голодомор, Голокост тощо", — каже Ігор Корнацький.
Наприклад, під цим меморіалом покояться захисники нашого міста часів Другої світової війни. Він — ліворуч, за декілька десятків метрів від входу на кладовище:
Візуально меморіал у непоганому стані, лише в деяких місцях відійшла плитка. Тут зазначені імена та звання полеглих, їх 32. На кожній плиті — живі квіти.
"Це бійці, учасники оборони міста, які загинули у 1941-43 роках", — каже Ігор Корнацький.
На тому ж рівні, що й цей меморіал, але праворуч від головної алеї, — є ось такий пам'ятник із зіркою Давида. Його встановив громадянин США, уродженець Бахмута у пам'ять про своїх рідних та знайомих євреїв, які стали жертвами комуністичного та нацистського тоталітарних режимів.
Читайте також: "Загиблим від вцілілого": Історія вшанування пам'яті родини-жертв Голокосту в Артемівську
Читайте також: "Загиблим від вцілілого": Історія вшанування пам'яті родини-жертв Голокосту в Артемівську
Видно, що спочатку тут були декоративні ланцюги. Але вже їх не залишилося.
Є памятники й у набагато гіршому стані. Наприклад, такі:
Є памятники й у набагато гіршому стані. Наприклад, такі:
Ми намагаємося відшукати залишки давнього єврейського кладовища, яке було тут з кінця 19-го століття.
Але зібраних в одному місці єврейських поховань (тим більш старовинних) знайти не вдається. Зустрічаються лише окремі могили євреїв
Але зібраних в одному місці єврейських поховань (тим більш старовинних) знайти не вдається. Зустрічаються лише окремі могили євреїв
"Наймарк Меер Зельманов.
1858-1927 гг,
Наймарк Сарра ...левна
1869-1935 гг."
1858-1927 гг,
Наймарк Сарра ...левна
1869-1935 гг."
Ми обійшли навколо лише невелику ділянку кладовища. Але часу на наш супровід вже не залишилося, тож цього разу екскурсія завершена. Та це не означає, що вона була останньою.
672 Читайте нас в Telegram DONрегіон
Підписуйтесь на наш Instagram Вільне радіо
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
