Тоді людяність перемогла телевізор. Волонтери зібрали спогади про зустріч військових з Дебальцевого в Бахмуті (ВІДЕО)
На Донеччині волонтери ГО “Бахмут Український” зібрали на відео спогади про події лютого 2015-го. Про те як приймали у себе в тодішньому Артемівську по кількадесят військових, відновлювали їхню довіру до людей та готові були все зробити для допомоги армії.
У 42-хвилинному аматорському відео “Дебальцевський “котел”. Як в Бахмуті приймали своїх захисників” про ті події згадують п’ятеро місцевих мешканців Бахмута. Волонтери кажуть: зробили це, аби зафіксувати ці спогади та зберегти історичну правду.
Бахмутянка Лариса Дроботенко згадує:
“Почали їхати наші хлопці на БТРах. Були роздягнені, голодні — на них було жахливо дивитися. Видно було, що це не військові, а люди, які йшли добровольцями на цю війну. Хотілося їх обігріти, нагодувати, щоб вони відчули людське тепло. Я могла лише купити апельсинів, аби вони не боялися взяти їх з рук”, — розповідає жінка.
Лариса регулярно ходила у лікарню відвідувати там військових.
“Якщо раніше привозили 5-8 поранених, то почали привозити по 40 поранених. В коридорі на ношах лежав померлий хлопець, в якого дзвонив телефон. Слухавку ніхто не брав. Жахливо було усвідомлювати, що рідні десь ще не знають”, — згадує Лариса.
Жінка розповідає й про дівчину-санітарку в бахмутській лікарні.
“Вона була з дуже заможної полтавської родини. Пішла сюди волонтером працювала безкоштовно санітаркою. Якось вона вийшла з операційної, обперлася об стіну й каже “Я такого тут надивилася…” Їй доводилось виносити ампутовані руки, ноги. Максимум їй було років 20”, — розповідає Лариса.
60-річна Тетяна Нагинай, бахмутська підприємиця, теж допомагала у місцевій лікарні з осені 2014-го.
“Події в Дебальцевому були на фоні подій в ДАПі. Було таке відчуття, що ти повинен щось робити, і було неможливо знаходитись вдома, і в лікарні теж тяжке випробування. 18 лютого вранці мені зателефонувала наша координаторка Надія й сказала, що потрібні руки. Я знаходилась тут зранку й до вечора. Люди приїздили, привозили продукти, одяг, ліки. Хлопці прибували все більше, сиділи тут внизу на 1 поверсі; ми виносили їм пакунки в дорогу (їх відправляли на Харків, у Дніпро та інші міста). Деякі не мали змоги взяти це — у них були обпечені або обморожені руки”, — згадує ті лютневі дні Тетяна.
Невдовзі до опівночі у відділенні лікарні двоє військових спитали в неї чи нема їм де переночувати. Їх мали б забирати о 6-й ранку від військової частини автобусом з Кривого Рогу. Тетяна запросила їх до себе.
“Їм було важко йти, тому я викликала таксі. Вони, виходячи з нього, руками брали свої ноги та виставляли їх з машини. Хлопці були виховані, чемні. Ми в них нічого не розпитували. Вони тільки сказали, що їм періодично доводилося йти пішки, бігти по ріллі, щоб дати побратимам перепочити (на броні військової машини, — ред.) Були втомлені, але цілі. Повечеряли, помилися, попрали, розвісили самі свою білизну. Рано вранці нарізали їм бутерброди, налили води, посадили в таксі та відправили”, — розповідає Тетяна.
Ольга Атаєва, корінна мешканка Бахмута, була у 2015-му підприємицею. Вона згадує: українських військових після Дебальцевого запрошували до себе в дім не лише бахмутяни-патріоти.
“Люди, які в нашому місті голосували за “ДНР” (я ж їх бачила), брали собі військових додому на ночівлю. Оце я вперше в житті побачила, коли людяність перемагає “телевізійне гімно”, — каже Ольга.
Микола та Валентина Козловські мешкали в Бахмуті з 1979 року, вони родом з Житомирщини. У лютому 2015-го їхній дім прийняв та обігрів десятки українських військових, найбільше — зі 128-ї гірсько-піхотної бригади.
“Іванко, знайомий з Коломиї тоді подзвонив мені й сказав “Там мій земляк виходить (з Дебальцевого, — ред.), заберіть його до себе”. Ми поїхали, їх там було близько 36-ти, то ми їх до себе привезли”, — згадує Микола.
Спогади бахмутських волонтерів про вихід ЗСУ з Дебальцевого
Для того, аби бійці могли помитися, їх возили невеликими групами у свій інший дім.
“Оля Атаєва привозила білизну та рушники, а Маша (родичка Козловських, — ред.) годувала, а тоді привозили інших”, — каже чоловік.
Знайомий Козловських пустив велику групу військових у свій 2-поверховий дім, в якому сам не жив, на понад тиждень.
“А ми з Марією варили їм їсти у величезній каструлі. Тому що вони мали всі зібратися, і поки не було інформації про всіх (скільки вийшли, скільки ні), чекали. Щоденно ходили у військову частину, мабуть, відмічались”, — згадує Валентина.
Свої каструлі Валентина з Марією обкрутили жовтим та блакитним скотчами, аби вирізняти з-поміж інших таких. Тобто, варили їжу українським бійцям в тому домі не одні вони.
Годували Козловські армійців й у своєму домі, за величезним столом з лавками, за яким одночасно могли сісти понад 15 людей. За словами Козловських, після Дебальцевого, навіть в їхньому домі українські бійці були спочатку напружені та недовірливі. Розслабитись їм допомогла річна дитина волонтерки Маші. Чоловік Маші, теж військовий, тоді лежав у лікарні ім. Мечникова після Іловайського полону на реабілітації.
“Вони сіли за стіл і були як струни натягнуті. Можливо, й не довіряли до кінця нам, не відійшли ще від того всього. Були серйозні, зосереджені. І тут Машина ляля віком трохи понад рік підходить до крайнього хлопця й каже “папа!” Той військовий сказав: “Ні, але в мене теж є така доця” та взяв дитину на руки. А поруч інший, теж, мабуть, молодий тато. І вони почали ту дитину передавати один одному. І тоді всі відтанули. Тільки тоді з’явилася якась довіра. Їм було дуже важко”, — згадує подружжя.
Господиня каже: вчиняли так, бо хотіли всіляко підтримати своїх захисників.
“Тоді ніхто нічого не рахував, що йшли гроші, ковдри, подушки… Було дуже страшно, що вони (українські військові, — ред.) підуть, як пішли з Дебальцевого, а ми тут в Бахмуті залишимось (в окупації, — ред.) Щоб російська армія сюди не увійшла, ми тоді старалися, як могли, тримати їх біля себе, як дітей своїх рідних. Ми й тоді розуміли, що якщо є своя армія — є своя держава”, — кажуть Валентина та Микола.
Той же самий військовий, за даними українських силовиків, у серпні 2014 року разом з іншими представниками командування ЗС РФ, керував російськими підрозділами під час вторгнення на територію України, брав участь в організації вбивства українських воїнів біля Іловайська, забезпечував подальшу окупацію інших населених пунктів Донбасу
Читайте також:
308Цей матеріал створено у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
