Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Олега Войтовича зі Львівщини, який з початку повномасштабної війни доєднався до Збройних сил України. Чоловік не був придатним до служби, але, щоб не воювала молодь, — пішов сам. Захисник загинув у Лимані на Донеччині від обстрілу російських військ.
Про Олега Войтовича Вільному радіо розповіла його колишня дружина Христина.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину.
Олег Войтович народився 25 червня 1984 року в Миколаєві Львівської області. Добре навчався у школі та успішно закінчив Івано-Франківський університет з червоним дипломом. Пізніше Олег працював за спеціальністю головний бухгалтер в одній із місцевих компаній. Також допомагав батькові та братові в будівельній сфері.
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік одразу добровільно вступив до лав ЗСУ, хоча вважався непридатним до військової служби.
Спочатку він служив у підрозділі протиповітряної оборони. Згодом став бійцем 153 механізованої бригади поблизу Лимана Донецької області. На фронті Олега знали за позивним “Вуйко”.
Рідні згадують чоловіка як людину, що завжди мала хороший настрій, навіть коли було видно, наскільки він виснажений.
“Це людина, якої буде бракувати завжди. Він приїжджав у відпустку лише кілька разів, і то ненадовго”, — ділиться спогадами колишня дружина Христина.
Олег Войтович загинув 2 червня 2024 року в Лимані на Донеччині при виконанні бойових завдань. Він потрапив з побратимами під обстріл російських військ.
В Олега залишилися двоє синів 19 і 17 років, батьки, сестра, брат і племінники, які дуже його любили й чекали, розповідає Христина.
“Він був надзвичайно добрим і щирим. Побратими пам’ятають його як людину, яка ніколи не відмовляла в допомозі. Коли я просила його не йти на завдання, він відповідав: “Як я можу не йти? Тут такі молоді хлопці, якщо не піду я, доведеться йти їм”, — пригадує Христина.
Похований Олег у рідному місті Миколаєві на Львівщині.
Вічна пам’ять.