Майстрині народних мистецтв Клавдії Гуржій-Крохмаленко з Ганнівки судилося відродити мистецтво витинанки на Донеччині. 1 листопада цього року їй виповнилося б 96.
Колекцію її робіт зберігають у фондах Національного музею українського народного декоративного мистецтва, який знаходиться у столиці на території Києво-Печерської лаври. Ми поспілкувалися з головною зберігачкою фондів цього музею Ольгою Єрмак.
Ця історія була вперше записана та опублікована у 2021 році. Втім не втратила своєї актуальності.
“У 1998 році у нашому музеї експонувалася виставка Клавдії Миколаївни Гуржій-Крохмаленко до її 70-ліття. І на цій виставці було представлено понад 30 творів художниці, 7 з яких вона подарувала нашому музею. І таким чином започаткувала колекцію творів, які у нас зберігаються”, — розповідає представниця музею.
Майстриня прожила важке, але дуже насичене життя, а народилась вона 1 листопада 1928-го на Донеччині у селі Ганнівка (нині Курахівської громади) в багатодітній родині. Відомо, що її батько був сільським вчителем, мати наймичкою, але невдовзі після народження Клавдії вони розійшлися. І батьком став її вітчим, Іван Гуржій.
Родина була багатодітна, жили небагато, тому працювати діти починали рано. Коли Клавдії було 13 років, в Україну прийшла війна. Родина евакуювалася до Сибіру. Це були нелегкі випробовування для ослабленої дитини, та ще голод 1946-47 років після повернення додому. Все це наклало свій відбиток на її здоров’я.
“У 1948-1953 роках вона одержала освіту у Київському училищі ужиткового мистецтва. Це училище було найкращою освітою для майбутнього художника декоративного мистецтва, бо там викладали художники, можна сказати, світового рівня”, — каже головна зберігачка столичного музею.
Клавдія Гуржій-Крохмаленко навчалася у керамістів Олександри Грядунової та Дмитра Головка, вивчила основи українського народного мистецтва та здобула спеціальність художника-кераміста.
“І деякий час майстриня працювала за спеціальністю в Києві в Академії архітектури, у науково-реставраційній майстерні. А далі у 1955-му вона повернулась у Донецьк, там вона працювала художником-декоратором на різних підприємствах: у палацах культури, клубах, дитячих навчальних закладах”, — зазначає фахівчиня Національного музею українського народного декоративного мистецтва.
Клавдія Миколаївна розвивала і примножувала свої знання все життя, вивчала традиційні техніки вишивки й розпису, зокрема дуже зацікавилася витинанками.
Це сталося після того, як здоров’я майстрині сильно погіршилося. Раптово, у 1978 році, Клавдія Миколаївна втрачає зір на праве око, під загрозою ліве. Потім – туберкульоз очей. Вона довго лікується у тубдиспансері, санаторіях Одеси. Зір частково вдалося повернути, але назавжди втрачене відчуття прямої лінії, а коло залишилось тільки зламаним.
Відтоді почала шукати чим займатися далі, і зупинилась на мистецтві витинанки.
Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з’явилися у середині 19 століття незалежно від писарських і дворянських витинанок. Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний; трапляються також фігурки людей та тварин, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро: це дозволяло створити сталі структури та композиції. У кожному регіоні витинанки мали свої локальні риси у розумінні форми, силуету, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, симетрії та багатства орнаменту.Для довідки:Витинанки — це один з видів українського народного декоративного мистецтва з глибокими й багатими традиціями. Це сюжетні та орнаментальні прикраси житла, які ажурно або силуетно витинають ножицями або вирізають ножем з білого й кольорового паперу. Здавна українці робили витинанки, аби прикрасити стіни, вікна, полиці та печі у своїх оселях.
Сучасні ж витинанки перестали бути лише селянськими виробами та хатніми прикрасами. У 1920-30-ті роки ними оздоблювали клуби, читальні, стіннівки та плакати. А з 1960-х років витинанки показують на виставках, їх застосовують для оформлення поліграфії.
“У неї була мета: нікого й нічого не копіювати. Тому вона вивчала народні традиції, вивчала природу — роздивлялася та перемальовувала квітки. І на традиційній основі далі почала створювати свої власні узори та композиції”, — додає головна зберігачка фондів музею українського народного декоративного мистецтва Ольга Єрмак.
У творах Клавдії Крохмаленко можна помітити такі елементи традиційного українського орнаменту, як “баранячі роги”, “виноград”, “хрести”, “вазон”. Вони свідчать про глибокий зв’язок творчості донецької майстрині з давніми народними традиціями. “Вазон”, наприклад, здавна символізує дерево життя, а дерево і пара птахів на ньому — злагоджене подружнє життя, добробут і щастя.
У роботах Клавдії Миколаївни є і сюжетні композиції. Це портрет Тараса Шевченка, образ Катерини з однойменної поеми Кобзаря та інші твори. Кожна витинанка має свою власну назву. І у Клавдії Гуржій-Крохмаленко вони радісні.
“Назви такі: “Радість”, “Червоні птахи”, “Малинові квіти”, “Портрет красуні” — тобто оптимістичні роботи”, — перелічує назви деяких робіт працівниця музею.
Витинанки “Мрія Шевченка” та “Катерина” (обидві вирізані у 1989-му та зберігаються у колекції столичного музею) присвячені шевченківській тематиці. Кожна з них — це відповідний силует у вигляді медальйона, який обрамляють квіти, виконані в авторському стилі Клавдії Крохмаленко: з вигнутими хвилястими лініями листиків, пелюсток та різними орнаментальними прорізами.
Також відомі й інші її роботи кінця 1990-початку 2000-х років: «Українська рапсодія», «Зозуля», «Два півники», «Великдень», «Фантазії моря» та інші.
“У 1989-му про неї почали дізнаватися: спочатку телебачення зняло про неї сюжет, далі були декілька місцевих виставок. І у 1989-му році одержала почесне звання майстрині традиційних народних мистецтв”, — розповідає працівниця київського музею.
Історики кажуть, Клавдія весь час робила так, аби український орнамент з’являвся на побутових речах українців та у виробах домашнього вжитку, розробляла ескізи до рушників. А ще — передавала це мистецтво іншим.
“Також цікаво, що не просто сама працювала, а й викладала: і керівникам гуртків, і просто охочим. У неї була місія своя, і вона її виконувала так, як вважала за необхідне. Вона стала засновницею школи витинанки у Донецьку: дуже багато є людей, які навчалися саме у неї”, — зазначає представниця Національного музею українського народного декоративного мистецтва.
У 1993-му на Всеукраїнському святі витинанки у Могильові-Подільському Клавдію Гуржій-Крохмаленко визнали неперевершеною майстринею витинанки, а всю її колекцію з цього свята відібрали до музею витинанок та музею народної архітектури та побуту у Києві.
“Свідченням про визнання її як видатного народного майстра було те, що в нашому музеї була її виставка у 1998-му, а у 2001-му — персональна виставка в Донецьку”, — каже Ольга Єрмак.
Останні 15 років перед пенсією, з 1964-го, Клавдія Миколаївна працювала художницею з розпису тканин на Донецькій фабриці художньої галантереї.
У 1994-му році Вадим Оліфіренко у збірці “Таємниця духовного скарбу” уточнює, що під кінець життя майстрині стало важко розрізняти кольори. Тож вона зайнялася витинанням на однотонному папері.
Померла майстриня 12 травня 2006 року у Донецьку. Донині її роботи зберігаються у найкращих збірках декоративного мистецтва провідних музеїв України: у Шевченківському національному заповіднику в Каневі на Черкащині, у Київському музеї архітектури і побуту, Хмельницькому та Донецькому художніх музеях.
Роботи Клавдії Гуржій-Крохмаленко періодично можна побачити на збірних виставках у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
Додамо, у березні 2020-го художній музей у нині окупованому Донецьку виставив на своїй сторінці у соцмережі одну роботу Клавдії Крохмаленко. Назва роботи та рік її створення не вказані. У анотації російською мовою — ані слова про те, що це мистецтво — традиційно українське. Вказано лише, що мистецтво витинанки зародилося в Китаї та неподільно пов’язане з винаходом там паперу.