Майже 6 років пекарня Артема Падалки зі Святогірська робила хліб і випічку для мешканців Донеччини та Харківщини. Через окупацію міста виробництво довелося зупинити. Та коли загарбники відступили, Артем вирішив повернутись до улюбленої справи, аби нагодувати людей хлібом. Його він продає за доступною ціною, а ще кожного дня безкоштовно роздає по 300 буханок.
Як працювала пекарня до повномасштабної війни, наскільки сильно постраждала від обстрілів та як проходить її відновлення, розповів журналістам Вільного радіо власник підприємства Артем Падалка.
До Святогірська з Горлівки Артем переїхав 2015 року. Тут він з нуля побудував і за рік відкрив свою пекарню.
“Ми випікали 52 найменування хлібобулочних виробів, плюс мафіни, печиво та бісквіт. Продукція пекарні весь час мала попит. Її ми поставляли в Донецьку та Харківську області”, — розповідає Артем Падалка.
До травня 2022 року пекарня працювала без перебоїв.
“Майже на початку повномасштабної війни, 2 березня, зі своєю родиною я виїхав до Дніпра. Однак пекарню не закривав, вона продовжувала працювати. З Дніпра до Святогірська я возив необхідні для випікання хліба та булочок продукти. В кінці травня поїхав за ними востаннє, бо повернутися в рідне місто вже не зміг. З того часу пекарня перестала працювати”, — каже чоловік.
Одразу після визволення Святогірська Артем повернувся, щоб знову почати пекти хліб. Приїхавши, він побачив, що за місяці окупації пекарня сильно постраждала: росіяни спалили мийку, склад з борошном, холодильник з продукцією, розграбували все, що змогли винести.
“До окупації на пекарні було все необхідне: машини, обладнання, продукти для випічки. Коли я повернувся у Святогірськ, на пекарню страшно було глянути. Гараж повністю розграбований, всередині все розкидане та обірване. Вантажних машин, на яких ми розвозили по містах хліб, немає. Вкрали й алюмінієві форми для випікання хліба. В пекарні залишилися лише тістоміси та печі. Вони великі, тому витягти їх нереально. Для цього потрібен кран”, — розповідає Артем.
Територію пекарні доводили до ладу 4 дні. Виявилось, що під час окупації там жили російські військові.
“Навіть не знаю, що можна було робити, щоб натворити такого жахіття. Тут і форма їхня валялася, і припаси, і патрони, і всякий непотріб. На території пекарні ми також знаходили “пелюстки” (протипіхотні міни, — ред.). Тож у першу чергу запросили саперів, які все розмінували. Після цього разом з працівниками пекарні, наразі нас шестеро, вигребли і вивезли дві вантажні машини сміття”, — додає власник виробництва.
Зараз пекарня для чоловіка — не лише улюблена справа, а й дім. Через бойові дії будинок Артема у Святогірську згорів вщент, тож поки що він живе просто у своєму кабінеті.
Запустити виробництво наново намагалися якомога швидше, розповідає Артем.
“Щоб було світло, ми підключили свій старенький генератор. Воду набираємо у свердловині, яка є на території нашої пекарні. Борошно та дріжджі нам привезли волонтери. Тож вже на п’ятий день ми запустили тістоміси та печі й відразу почали пекти хліб”, — каже власник пекарні.
Зараз окрім Артема в пекарні працюють ще троє пекарів та двоє водіїв.
“Головне — у нас залишився технолог. Ця дівчина пережила окупацію у себе вдома — в Яровій. Як тільки я повернувся, вона знову прийшла на роботу, і не одна, а зі своєю подругою До команди пекарів приєдналися ще один хлопець та я. Тож ми щодня вчотирьох печемо хліб, а два водії його розвозять. Зараз у мене немає жодної власної вантажної машини, тому я попросив у товариша та брата по одній автівці”, — розповідає чоловік.
Щоб забезпечити хлібом якомога більше людей, пекарі намагаються працювати швидко.
“Печемо хліб лише вдень, вночі не можна — комендантська година. Так що стараємося спекти щодня понад 2 тисячі буханок. На 2 машинах водії везуть хліб у Святогірськ, Лиман, Дробишеве, Ярову, Яцьке, Рубці. За день вони роблять по 2-3 ходки. Обмежень на продаж хліба ніяких немає. Скільки треба людям, стільки вони й беруть. Поки що цього вистачає”, — розповідає Артем.
Також щодня тут печуть по 300 буханок безкоштовного хліба. Його роздають малозабезпеченим родинам у Святогірську та громаді.
“Разом з хлібом даємо і свіжі овочі, які привозять нам волонтери. Наприклад, 20 жовтня з Рівного нам доставили картоплю та капусту”, — говорить Артем Падалка.
Він зазначає: ціна на хліб для людей доступна — 17 гривень за буханку. За виручені гроші купують солярку.
Ще більший попит серед місцевих мають солодкі вироби. Все тому, що люди давно не їли здоби, каже власник пекарні.
“Здобу також продаємо без обмежень. Однак багато булок щодня пекти не можемо: для них потрібен маргарин, а він зараз дуже дорогий. Тож намагаємося розтягувати його надовше. На даний час печемо штук 100 маленьких та штук 100 великих булок. Звичайно, можна й більше, однак маргарин не тільки дорого, а ще й незручно купувати. За ним треба їхати аж в Дніпро, а це дальня дорога. Часто туди не наїздишся”, — пояснює Артем.
В планах власника пекарні — розширяти виробництво.
“Якщо все буде добре, хочу поставити свій млин, щоб можна було борошно молоти. Також хочемо закупити пшеницю, щоб був свій невеликий елеватор. За світло я не хвилююся. Місцева влада пообіцяла незабаром подати електроенергію, і в першу чергу — на лікарню, пошту і нашу пекарню. Тож ми хвилюємося лише за одне: щоб окупанти не повернулися знову. Але вірю, що все буде Україна”, — каже Артем Падалка.
* * *
Нагадаємо, наприкінці жовтня відновив свою роботу і Слов’янський хлібозавод. Тепер тут знову печуть запашні буханці. Це стало можливим після того, як підприємству дали газ.
Читайте також: