“Україна – найбільш недооцінена країна у світі”: інтерв’ю з американцем, який пише вірші про Україну

Що спонукало американця писати вірші про Україну та українців? Як на ньому відобразились події Революції Гідності та війни на Донбасі? Що американці думають про Україну? Що об’єднує та різнить ці дві нації? Про це ми запитали в американського поета з українським серцем, учителя історії на пенсії та мандрівника з Клівленда Білла Артрелла.

 

Ви змогли приїхати до нас не з першого разу. Чому так вийшло?

Взагалі я зазвичай тут багато в чому плутаюсь. Знаки тут всі написані кирилицею, а не на латинському алфавіті. Тому я часто плутаю поїзди, бо для мене проблема прочитати, що написано на квитку. Мій квиток був не на той день. Мені сказали, що я не можу сісти на поїзд, і я мав поїхати іншим разом.

Коли Ви побачили Україну в перший раз?

У 2007 році я був у великій подорожі Росією, Естонією, Латвією та Литвою, а потім  – Україною.

Чому Ви вирішили приїхати до України, коли там розгортались події Революції гідності?

У 2013 році я був в іншій подорожі Туреччиною, Болгарією, Румунією, Молдовою, а потім поїхав в Україну. В мене був лише один день у Києві. Я зупинився у приміському готелі. Я спитав у людей: “В мене є лише один день, куди мені слід поїхати?”. Мені відповідали:  “Ви маєте побачити Майдан”. Тож я сів на метро, доїхав, вийшов на станції, і те, що я побачив, було найкрасивішою площею в світі з тих, що я колись бачив. Я був у 67 країнах. Я бачив Париж, Бангкок, Ріо де Жанейро і Лондон. А такого, як Майдан, нема ніде. Це дійсно чарівне місце. В той же день там відбувалася демонстрація. Це була середина жовтня 2013 року. Ця демонстрація була проти Віктора Януковича. Я знав, і я гадаю, більшість американців знають хоча б віддалено про Помаранчеву революцію. Дякуючи тому, що я вчитель історії, я, напевно, знав більше. Я знав, що Янукович був дійсно поганою людиною, і він працював на Путіна. Він отримував прямі команди від Володимира Путіна, керував країною на користь Росії, і це жахливо. Тож я долучився до демонстрації. Я зустрів трьох мітингувальників і сказав їм: “Роз’ясніть мені все”. І вони розповіли мені, як багато грошей вкрав Янукович  – мільярди доларів. Тож, це був мій останній день цієї поїздки східною Європою, а потім я повернувся до Америки наприкінці жовтня 2013 року. Одного разу я дивився новини. Той невеликий протест навпроти церкви св. Михайла, на якому я був, налічував близько 2000 людей. Тепер він ставав усе більше і більше. Ці люди називали себе “Євромайдан”. Це було дійсно захоплююче для мене і для людей з усього світу, які вірили в демократію. Там люди взяли демократію у власні руки. Протест – це частина демократії. Влада має захищати протест, а не атакувати його. Нікому не подобається, коли його критикують. Звісно, Янукович не стерпів цього, тому він почав бити протестувальників. Я дивився це все по телевізору. Лютий 2014 року – 18, 19 та 20 лютого – були трьома найжахливішими днями в моєму житті. Я бачив пряму трансляцію, як людей вбивають на вулицях Києва в Україні. Це було найпотворніше видовище, яке я колись бачив. А я був там лише кілька місяців тому, я впізнав той пам’ятник і той невеличкий ресторан.

Я не приїздив до Майдану саме там під час різанини, але потім я приїхав туди якнайшвидше. Я взяв паспорт і побіг купувати квиток на літак. Я був наляканий до смерті. Росія напала на Україну, Росія вже загарбала Крим. 

Я приїхав до України в якості міжнародного спостерігача за виборами, що відбулися у травні 2014 року. Тоді обрали Порошенка. Я спостерігав і я хочу зізнатися: це найчесніші вибори, які я колись бачив. Люди рахували бюлетені вручну. Вони робили це знов і знов дуже прискіпливо, і це було дуже благородно.

Знаєте, у нас в Америці також є проблеми з Росією. У нас є свій Віктор Янукович у Білому домі. Його звати Дональд Трамп. І це найбільш корумпований політик. Він патологічний брехун: він бреше тричі в одному реченні і навіть сам не може зрозуміти, де саме бреше. Я хочу цим сказати, що ми товариші. Наш президент підтримує нашого ворога. Тому ми браття і сестри у цій боротьбі проти Росії.

Що Вас найбільше вразило під час подій Майдану?

Я думаю, це відвага людей, яка була неймовірною. Там було так страшно. Я вважаю себе сміливою людиною, але не знаю, чи стало б мені рішучості вийти на цю площу, знаючи, наскільки поліція кровожерлива. Спочатку я думав, що людей вбивали лише протягом 18, 19 та 20 лютого. Однак багато людей були вбиті і до того. У Києві є парк, і в тому парку поліціянти ранили людей. А потім люди на прізвисько “тітушки”, яким платили всього по 200 грн, добивали поранених битами. І ніхто в світі не знає, що ці речі відбувалися! 18 лютого вбили 25 людей, наступного дня протестувальники повернулися, і вбили вже 60 людей. Але вони повернулися наступного дня, і тоді вбили ще 25. Це налякало людей на Заході. 

Коли Ви вперше побували на Донбасі?

Загалом я побував в Україні 9 разів. Я провів тут 14 місяців життя. Коли ти турист, один тиждень для тебе сприймається як один місяць, а місяць  – як цілий рік з погляду досвіду, адже все для тебе нове. Тож ти відкритий для всього. Я поет, і тому я дуже-дуже чутливий, я помічаю все навколо мене.

Це було у грудні 2014 року, коли я приїхав сюди вперше. У мене був супровідник, і я хотів відвідати табір біженців. Я займався  волонтерством поблизу Слов’янська. Я купив різдвяні подарунки для всіх у тому таборі. В одному зі своїх віршів я писав, що вони потім називали мене героєм. Ні, це вони герої, а не я.

Потім я мав повернутися до Києва, а потім  – до Сполучених Штатів. І я думав про цих людей. Просто уявіть, що ви втратили свій дім, і все, що ви маєте  – у вас за плечима та у валізах. Просто поставте себе на їхнє місце. Росія зробила це з 2 мільйонами людей. Однак люди не скаржилися, вони були досить веселими і навіть влаштували мені виставу в тому таборі.

Наступного разу я поїхав на Донбас без супроводу. Я дуже люблю пригоди та небезпеку, навіть не знаю, чому. Я опитував людей в магазинах у Луганську. І сто відсотків з них казали мені: “Ми хочемо бути частиною України. Ми хочемо повернутися назад до України. Ми ненавидимо Росію й не хочемо бути її частиною. Будь ласка, заберіть нас назад”.

Тож ви кажете, що були на Донбасі два рази. Це Ваш третій приїзд сюди?

Так, це мій третій приїзд.

Навіщо Ви відвідуєте Донбас?

У мене багато причин. Ви чули про Ернеста Гемінгвея  – це один найвеличніших американських письменників. Він працював водієм карети швидкої допомоги в Першу світову війну. Під час громадянської війни в Іспанії він був репортером. Він не воював, але бачив битви. Згодом він став великим письменником. І я гадаю, що для письменників важливо пережити якомога більше, аби дійсно відчувати те, що відчувають інші.

Звісно, я не бачив війну. Знаєте, насправді Сполученим Штатам дуже пощастило. В нас є два океани, цілих два океани захищають нас, а також Мексиканська затока. До того ж, в нас лише два сусіди, які на додачу ще й дуже дружелюбні  – Канада й Мексика. Ми у безпеці. Найгірше, що з нами колись траплялося – події 11 вересня 2001 року, але це був один день. До цього був Перл-Гарбор, але це було далеко в Гаваях, а Гаваї у 5000 км на захід від Лос-Анджелеса. Ви надзвичайно вразливі, адже ви межуєте з сіма сусідами. Ви наче епіцентр усього світу. Монгольське іго зайшло сюди у 13 столітті, потім  – османські турки, потім – поляки. Потім нацисти вбили 9 млн людей. Росіяни – знов і знов. Путін навіть колись сказав, що Україна – це несправжня країна, такий він зарозумілий. Навіть Трамп ніколи не сказав би, що Мексика – це несправжня країна. Він не любить мексиканців, але він такого б не сказав.

Інша причина, чому я відвідую Донбас  – це співчуття. Я дійсно люблю вашу країну. Кожен іноземець, який приїздить до України, закохується в неї, я хочу, щоб ви це знали. Ви вражаєте, ви настільки сильні люди. Ви дуже глибокі й духовні, ви не скаржитеся, ви дуже працьовиті. Ви дуже розумні й освічені люди. І я завжди кажу: “Україна  – це найбільш недооцінена країна в світі”. Одного дня, – це займе деякий час, – але я думаю, що Україна постане.

Як Ваш український досвід відобразився на Вашій творчості?

Він дуже й дуже надихнув мене. За своє життя я написав близько 1200-1300 віршів, що, насправді, доволі багато. Але за ті 14 місяців, які я провів тут, я, напевно, написав 250 з них, що складає майже 25 відсотків.

Коли Ви написали свою книгу про Україну?

Я почав писати її у 2007 році, коли я вперше подорожував Україною. Я був в Одесі, на півдні України. Я поїхав до Криму, до Ялти. І я усвідомив, що ця нація настільки незвичайна, вона дуже відрізняється від усіх. І насправді це дуже мені нагадало про роки мого дитинства. Картина, яку я запам’ятав дитиною, була такою ж, як Україна. Моя родина належала до робочого класу, в нас було не дуже багато грошей. В Україні також є бідність. Я зростав у промисловому краї  – Клівленді. Це у штаті Огайо. Там багато промислових міст, не лише Клівленд. Люди, які приїздили працювати на фабриках, були європейськими імігрантами. Тоді у Сполучених Штатах почалась індустріальна революція. І також багато українців приїхали на північний схід Огайо. Я пам’ятаю, що коли я був дитиною, я бачив багато церков з дахами наче цибулі. Це зараз я розумію, що це називається купол, тоді ми називали це інакше. І я хотів дізнатися, що означає “українська православна церква”. Знаєте, у мене завжди був цей підсвідомий зв’язок. І коли я приїхав сюди і побачив Одесу, я зрозумів: я вдома! Я відчував рівно те саме, що відчував, коли був малим хлопчиком. 

Що Вас надихнуло написати Вашу книгу?

По-перше, те, про що я тільки що казав,  – зв’язок з моїм дитинством і моєю родиною. Я наче відчував себе українцем. Тому  – ототожнення себе. По-друге, я дуже чутливий. Я терпіти не можу, коли люди страждають. Наприклад, в метро у Києві я одного разу розняв бійку. Я встав між двома людьми, які билися, і сам теж отримав. Я казав їм: “Зупиніться, зупиніться”. Це була жорстока бійка, і когось могли вбити. Настільки мене турбують проблеми людей. І також я відчуваю співчуття до країни, яка страждає.

Про що і про кого Ваша книга?

Книга, яку я опублікував минулого травня, називається “Українське серце”. Моя книга розділена на дві частини. Перша частина називається “Нація поетів”. У ній  – 16 моїх віршів про мої особисті переживання та мої спостереження про Україну. Друга частина книги – “Нація вцілілих”. Вона про те, що за останні 800 років вам вдалось вижити, вас не знищили, навіть попри те, що багато країн намагалися. Тому якоюсь мірою ви  – переможці. І в цій частині – вірші про Майдан, війну з Росією, навіть Чорнобиль, Бабин Яр, Голодомор та інше.

Я бачу, що один із віршів називається “Мій заповіт”. Чи знаєте Ви, що у Тараса Шевченка є вірш з майже такою ж назвою?

Так, я це знаю. Я зробив це навмисно. Цей вірш присвячений йому та його особистості. Зробити поета і митця своїм національним героєм  – це так круто!

Як швидко Ви написали Вашу книгу?

Я писав її з 2007 року, коли я вперше приїхав сюди. Тож… Близько 8 років. Після Майдану,  – я ще досі був в Америці, – я все намагався скласти правильний вірш про Майдан. І я написав 4, 5 або 6 віршів, і нарешті бум!  – я склав правильний вірш. Коли я зачитав його, люди були дуже зворушені.

Моя книга унікальна тим, що історія України, по-перше, викладена у віршах, а по-друге  – вона розказана сторонньою людиною, американцем. Книгу можна купити на Amazon, а також у Facebook. Для цього знаходьте мій обліковий запис, я підписаний як Bill Arthrell. Додавайте мене в список друзів, пишіть мені. А якщо ви живете у Києві, можете принести мені книгу особисто, і я її підпишу. Шукайте книгу в інтернеті, вона називається “Українське серце”.

В яких українських містах Ви вже презентували свою книгу “Українське серце”?

Не в багатьох. Я тільки-но був у Черкасах. Минулої весни я був у Харкові, це дивовижне місто, я був дуже вражений. Цієї осені був у Львові. Це місто просто божественне, воно таке, яким колись був Париж. Львів дійсно дуже схожий на Париж, але ще красивіший. Та був у Києві. Ось у цих чотирьох містах я побував.

Де найближчим часом відбудуться наступні презентації?

Я збираюся до Чернівців 30 жовтня. Приходьте на презентацію о 19:00. Дізнатися про неї можна через інтернет. Найшвидший спосіб  – додати мене у список друзів у Facebook, і я дам вам усю необхідну інформацію.

Який відгук Ви отримуєте від українських читачів?

Дуже-дуже схвальний. Знаєте, американці уявляють слов’ян як чудових поетів. І Україна  – це земля поезії. Так і є насправді, у вас є Тарас Шевченко, Іван Франко та багато інших поетів. До речі, чоловік з Клівленда  був першим, хто переклав усі вірші Шевченка з української на англійську. Це саме те місто, звідки я родом. Петро Фединський, ось як його звати.

Як до Вашої творчості ставляться в Америці?

В мене не було презентації моїх віршів в Америці. Взагалі, я читав один. Я зачитав вірш “Ольга Павленко”, він про революцію на Майдані, присвячений Небесній Сотні. Люди були приголомшені –  настільки їм сподобався вірш. Він підштовхує людей замислюватись над проблемами України. Він дуже особистий. До речі, вся моя поезія особиста, я багато пишу від першої особи. Я не кажу про щось зовні мене, я розповідаю про те, що відбувається всередині, і як це співвідноситься з Майданом, Донбасом або Кримом.

Наскільки різні українці та американці?

Я побував у 67 країнах. Одного разу я відправився у подорож світом на два роки сам. Все, що в мене було  – це речі в моєму рюкзаці. Це було неймовірно складно, але в той же час абсолютно надихаюче й незвично. Але я б сказав, що Україна настільки ж екзотична і незвичайна країна як всі, у яких я колись бував. А я був у Бразилії, Китаї, В’єтнамі, Єгипті  – у багатьох екзотичних цікавих місцях. І немає двох настільки різних місць, ніж Сполучені Штати і Україна.

Чому Ви так вважаєте?

Перш за все, у вас абсолютно інша особистість. Американці дуже гучні, вони багато розмовляють. А українці тихіші та більш замкнені. Американці розкутіші на людях у плані самовираження. Також американці більш “поверхнєві”, а ви не такі матеріалістичні, ви духовніші. Ваша нація більш однорідна. В Америці мільйони різних людей: пуерториканці, палестинці, євреї, афроамериканці, корінні американці, англійці, мексиканці. В нас немає єдиної культури, замість неї  – багато субкультур. Це дивовижно, але це також може заплутати. Ваша культура набагато сильніша за нашу. Я маю на увазі: що в нас є? McDonald’s, Coca-Cola? Не знаю. У нас майже немає культури, а ваша – така глибока! Для американця побувати в такій країні – справжнє досягнення. Ви вже 1500 років українці.

Що спільного в українців та американців?

Я думаю, по-перше, обидві нації люблять свободу. Американці також люблять протестувати, у нас кожен день протести, зокрема, проти Трампа. В його перший робочій день у Вашингтоні 800 тисяч людей вийшли на протест проти нього. А у вас був мільйон людей на Євромайдані, але у вас населення менше. Також американці релігійніші, ніж західні європейці. Українці також релігійніші за них. Це в нас теж спільне.

Чи є якісь місця в Америці, які нагадують Вам про Україну?

Так, як я вже казав, це місце, де я зростав. Воно настільки схоже на Україну, просто як дежа вю. Тут, в Україні, я наче знов повернувся в дитинство. Огайо дуже схожий на Україну: він дуже зелений і гарний. Не такий гарний, як Україна, взагалі-то. У цій частині країни живе багато українців та інших слов’ян.

Як ви співпрацюєте з українською діаспорою в Америці?

Після різанини на Майдані я був дуже засмучений, стривожений та подавлений. Я сів у свою машину і поїхав до району, який в нас називається “українським селом”. Я стукав у двері та запитував: “Вибачте, ви українці?”  – “Ні, ми поляки”. “Ви українці?” – “Ні, ми словенці”. “Ви українці?” – “Так, так, ми українці”. Я представлявся: “Я вчитель історії зі старшої школи, і я хочу допомогти вашій країні”. Вони відповідали: “Їдьте до української православної церкви”. В нас у Клівленді 15 українських церков, це багато. І 50 тисяч людей. Тож я звернувся до священика, і він відповів мені: “Долучіться до Клівлендської асоціації Майдану”. І я пішов туди. У Клівленді  – велика українська діаспора, у них є навіть свій район, куди приїздять туристи скуштувати борщ.

Ви любите борщ?

О, це моя улюблена страва у світі, а в українців він найсмачніший.

Так я і став міжнародним спостерігачем за виборами в Україні. Українці у Клівленді настільки працьовиті. Вони дуже гарні громадяни Америки. І члени “Клівлендської асоціації Майдану” зібрали кошти, на яких придбали три машини швидкої допомоги і відправили їх на Донбас.

Наскільки американці обізнані про нинішні події в Україні?

У 2014 році ви були історією №1 у світі. Усі говорили про Україну під час подій Майдану та коли Росія відібрала Крим. Спочатку Путін заперечував, що “зелені чоловічки” там були, потім він вішав медалі на тих самих людей, яких, за його словами, не існувало. Який він брехун.

А тепер Україна знов тема для обговорень №1 в Америці через всього лиш один телефонний дзвінок. Це був дзвінок Дональда Трампа Володимиру Зеленському. Дональд Трамп зробив щось настільки буденне, за що, однак, йому можуть оголосити імпічмент. Він кожного дня розмовляє по телефону, але Україна зможе його звергнути. Ви зробите нам найбільшу послугу в американській історії, якщо ви допоможете нам звергнути Дональда Трампа. Трамп  – це російський посередник.

Ви вже говорили, що ви викладач історії на пенсії. Чи є, на Ваш погляд, якісь схожі моменти в історії України та Сполучених Штатів?

О, так. У нас спочатку була подібна проблема, що й у вас, але з Британією. Ми були однією з 13 британських колоній, коли європейці почали досліджувати й підкорювати світ. А потім британці почали накладати на нас тяжкі податки. Але американцям не дозволяли мати представників в англійському парламенті. Ми сказали: “Жодних податків без представництва”. І це призвело до протесту, а потім  – до бунтів. Спалахнули дві битви, і це стало початком Американської революції. У нас була країна, яка домінувала над іншими. Британія в ті часи була найбільш потужною країною в світі. А ми були ніким, ми були колонією без прав. А потім у 1812 році британці повернулися, і вони хотіли підкорити нас знов. так само, як і ви отримали незалежність від Росії у 1991 році, а потім Росія знов намагається вас загарбити. трохи зрізати Ту війну ми також виграли.

Ще одна річ, якими ми схожі,  – Американська громадянська війна, яка стала найбільшою в американській історії. Це схоже на Донбас. Частина Америки  – південні штати – хотіла від’єднатися та заснувати власну державу. І вони від’єдналися та заснували Конфедеративні штати Америки.

Причиною було те, що вони хотіли, щоб у них були раби, а люди на півночі були проти рабства. Чи ми прийняли це?  – Ні. Прямо як Україна не каже: “Прощавай, Крим, прощавай, Донбас”. Ні. Ви не можете їх кинути. трохи зрізати. Ми також через це пройшли.

Мені відомо, що одне з Ваших хобі  – подорожі. Як ці подорожі вплинули на Вашу творчість та кругозір?

Я провів майже 6 років свого життя з рюкзаком за плечима. Плюс, я подорожував Сполученими Штатами. Перш за все, це зробило мене набагато кращим вчителем історії та соціальних наук. Одна з моїх учениць зробила мені дуже приємний комплімент у Facebook. Вона сказала: “Містер Артрелл, Ви набагато більш кваліфікований, щоб бути простим учителем історії”. Тож, це допомогло мені з моєю роботою вчителя. Потім, це підштовхнуло мене писати. Це дало мені зрозуміти, чого я хочу від життя. Виявилось, що я хочу спробувати все. Більшість з моїх творів  – про подорожі, про місця, які я відвідую.

Який досвід інших країн можна було б перейняти Україні?

Чому було б слід навчитися… Не ображайтесь, але тут, у цій країні, є проблема з ефективністю. Америка настільки ефективна. В Америці люди знають, як робити речі правильно, і це вражає. Там все так швидко змінюється. Тому тут бракує ефективності.

Прочитайте нам наостанок один з віршів з Вашої збірки, будь ласка.

Добре. Цей вірш називається “Людина”. Це один з віршів, який я присвятив Майдану.

Людина

Я приходжу до вас із Неба,

Я приходжу до Вас із Пекла.

Я приходжу до вас з цього Світу,

Я приходжу до вас і Інших Усіх.

Я приходжу до вас

З Історії,

Я приходжу до вас з Майбуття.

Я Вогненні Сніги Смерті,

І Гірлянди Життя.

Так, я прийшов з Лексінгтону і Конкорду,

З Нормандських Берегів

У Франції,

З Мілаю у В’єтнамі,

І з Кент Стейт в Огайо.

Я прийшов до вас з Голодомору,

З Походу Ганді до Моря

І Маршу Кінга у Вашингтоні.

З дощових лісів Бразилії,

З Печей Треблінки,

З Бетонної Стіни у Берліні  –  

Готовий вибухнути,

Розбитися,

Виверження  – вулканічна свобода!

Я прийшов на Площу у Східній Європі  –  

Площу однієї ночі у Листопаді,

Такий Холод від Кийків  –  

Міліція атакувала!

Я прийшов Звідусіль

На цій Планеті,

З Усіх Часів

На Цю Площу,

Що зветься Майдан.

Це Кульмінація Минулого  –  

Усе Майбутнє починається тут.

Це визначення Цієї Ери,

Невідворотність того, хто я є.

Я прийшов з Одним Каменем Бруківки,

Один коп,

Одна Куля,

Одна Сотня Померлих  –  

Янукович і Путін

Влаштували свою Різанину.

Але, я прийшов, тому що побачив

Палахкотливі Шини Свободи.

Я почув Відвагу Києва.

Я прийшов, бо я

Людина.

І я не піду, Поки ви не приєднаєтеся до Мене.