Підтримайте Вільне Радіо
“Обірваних рядків змовкаюча струна” — так називається книга маріупольських поета Богдана Слющинського та телеоператора й фотографа Віктора Дєдова. Життя обох авторів обірвалось у 2022 році під час бомбардувань Маріуполя. Родичі митців зібрали їхні твори і видали книгу — аби зберегти пам’ять про них та про їхнє місто.
Про книгу Вільному Радіо розповіла донька маріупольського літератора Богдана Слющинського Вікторія.
Вона розповідає, після того, як велика частина книг батька була втрачена у Маріуполі, вона хотіла перевидати їх.
“Творче надбання його життя під загрозою зникнення, так, ніби людини ніколи не було. Збірки його поезії, його підручники залишилися у друзів, які на момент повномасштабного вторгнення не були в Маріуполі, і в родини. Бібліотека університету була пограбована, наскільки мені відомо. Книги були знищені, тобто з підручниками ще тяжча ситуація, ніж з поезіями”, — розповідає Вікторія.
Богдан Слющинський — доктор соціологічних наук, професор, викладач Маріупольського державного університету, письменник. Працював завідувачем відділу культури Маріупольської міської ради. Запровадив святкування Дня міста, відкрив Літературний музей та Музей побуту та етнографії населення Приазов’я. Загинув навесні 2022 року у блокадному Маріуполі. Уламок снаряда влучив йому в серце.
Віктор Дєдов — телеоператор, фотограф. Останні 5 років Віктор багато фотографував Маріуполь. Разом із краєзнавцем Сергієм Буровим понад 20 років знімав програму “Мариуполь. Былое”, присвячену місту та його мешканцям. Загинув 11 березня 2022 року в Маріуполі, коли снаряд влучив у його квартиру.
Обидва поховані в окупованому Маріуполі.
Коли Вікторія обирала, яку книгу перевидати, звернула увагу на збірку “Пори року” (2013) — альбому з віршами Богдана Слющинського і фотографіями маріупольського фотографа Бориса Дембіцького. Втім, перевидати її не вдалося — в родини не зберігся макет видання, а фотографу, який залишився в окупації, не вдалося передати матеріали.
Згодом Вікторія поділилась в соцмережі віршем батька, а журналістка Наталя Дєдова репостнула його до себе на сторінку, додавши фото свого загиблого у Маріуполі чоловіка — телеоператора та фотографа Віктора Дєдова.
“Так Наталя започаткувала традицію щосуботи на своїй сторінці публікувати якісь з віршів Богдана Слющинського і додавала фотографії Віктора.
В якийсь момент я зауважила, що між поетичною думкою татових віршів і філософією кадру на світлинах Віктора Дєдова дуже багато спільного. Так мені прийшла ідея зробити саме такий поетичний фотоальбом в пам’ять про обох загиблих митців, і в пам’ять про місто, якого більше не існує, і в пам’ять про тих маріупольців, які загинули і назавжди залишились там”, — розповідає Вікторія.
У книжці 79 фотопоетичних пар. Усі вірші, що увійшли до збірки, раніше публікувались в книгах Богдана Слющинського, в заснованому ним літературно-художньому альманасі “Маріуполь” (1998) та в маріупольській місцевій газеті “Приазовський робочий”. Вікторія розповідає, що добирати вірші до фото їй допомагала мати, дружина Богдана Слющинського Наталія.
“Мама була, як редакторська інстанція, через яку все проходило, — усміхається Вікторія. — В татових десяти збірках вірші практично не дублюються за дуже рідкісним винятком. І треба було знову і знову перечитувати всі збірки, щоб відчути в якийсь момент, який вірш покличе певне фото, або навпаки, яке фото потягне за собою певний вірш.
Якщо мама погоджувала пару, тоді я показувала її Наталі Дєдовій, оскільки вона знала, в яких обставинах та чи інша фотографія зроблена, який несе настрій.
Фотографії Віктора мають філософський характер. Вони змушують не просто стояти і релаксувати перед ними, вони змушують стояти і мислити, вбирати в себе те, що зображено. Вони ніби промовляють. Тобто це не проста пейзажна лірика, а погляд філософський художника”, — розмірковує Вікторія.
Назва фотокниги “Обірваних рядків змовкаюча струна” — це цитата з поезії Богдана Слющинського, який він написав ще у 1999 році. А на обкладинці відоме фото Віктора Дєдова з чайками. Вікторія пояснює, чайка — символ удови, яка горює, символ душ загиблих.
“Починається збірка з моря, зі світла, з того позитивного, з минулого життя, щоб кожен (хоч маріуполець, хоч людина, яка ніколи в Маріуполі не була), розкриваючи книжку, не занурювався відразу в трагедію, катастрофу, смерть, війну. До того ж, багато віршів у збірці написані ще до 2014 року”, — розповідає донька літератора.
Особливими для себе вона називає дві поезії батька — “Змовкаюча струна” та “Полустанки життя”.
“…Коли я келих свій,
Тамуючи дихання,
Зі спраглістю життя
Вже спорожню до дна, —
Тихенько забринить
Востаннє, як прощання,
Обірваних рядків
Змовкаюча струна”
Уривок з вірша Богдана Слющинського “Змовкаюча струна”.
“Я коли читаю татові ті поезії, я просто відчуваю, як ті рядки текли по його жилах. І в тому був момент складності, коли я мусила перечитувати ті всі 10 збірок і підбирати відповідного настрою вірші до фотографій, бо ти знаєш, що саме стоїть за кожним рядочком, яка думка, які почуття, які обставини. Воно дуже близько до шкіри, і без сліз це неможливо було читати”, — ділиться Вікторія.
Для того, аби знайти для друку фото високої якості, Наталі Дєдовій довелося розблоковувати телефон чоловіка. А видають книгу-спогад родичі авторів за власні кошти, донати та коштом грошей з передзамовлення. Через це тираж обмежений і налічує 500 примірників. Замовляють книгу й маріупольці, які зараз живуть за кордоном — хочуть поділитися цією історією з тими, хто в Маріуполі ніколи не був, можливо, не був навіть в Україні.
“За три дні вдалося зібрати суму необхідну для підготовки книги для друку. Коли макет був готовий, постало нове питання: “Де брати гроші для друку?”. Маріупольці підказали ідею оголосити передзамовлення, Наталя Дєдова оголосила його у себе з соцмережах і завдяки підтримці тих, хто хотів придбати примірник, ми почали друкувати”, — розповідає Вікторія.
Друк продовжують. Для замовлення книжки можна написати напряму Наталі Дєдовій у фейсбук.
Нагадаємо, раніше Вільне Радіо розповідало про книгу “Новели Азовського узбережжя” письменниці та журналістки з Маріуполя Наталі Харакоз. Книжку видали після смерті авторки у заблокованому росіянами Маріуполі.