ㅡ А тут треба пришвидшитись. Ми тут, як на долоні, ㅡ каже Юля водію. Ми мчимо донбаським бездоріжжям. Автомобілі з написом “ASAP RESCUE” і червоними хрестами, бувало, потрапляли під обстріли, тому команда вирішила не випробовувати долю зайвий раз.
Біля будинку ㅡ натовп.
ㅡ Мабуть, щось привезли, ㅡ лунає з авто. І таки правда ㅡ гуманітарна допомога від фонду “Відродження”.
Місцевим переважно, окрім гуманітарки, нема на що сподіватися. Інфраструктура зруйнована, сполучення громадським транспортом відсутнє, та й дороги в такому жахливому стані, що не кожен автомобіль здатен справитися з таким викликом. Швидка, до речі, також не приїздить сюди ㅡ її фукнцію виконує знову ж “ASAP RESCUE”.
Ми заходимо всередину. В коридорі на “асапівців” вже очікують. Щовівторка волонтери організовують в Жованці амбулаторні прийоми місцевого населення. Індивідуальні проблеми кожного знають мало не напам’ять. Залишились в населеному пункті переважно люди похилого віку. Хоча є й діти з батьками.
Місцеві жаліються: вже дві доби як ситуація в населеному пункті загострилася. Жінка приносить великий осколок: “Мабуть, танк. Від “бехи” ㅡ менші. Давно в нас такого не було”.
ㅡ І правда, ми розслабились. Раніше брали з собою документи і спускалися в підвал. А зараз: сидимо, і між собою: перечекаємо тут, в будинку. Відвикли від великих калібрів. На постріли з автоматів давно ніхто уваги не звертає, а зараз от…
І одразу так піднесено:
ㅡ Неприятность эту мы переживем!
Після амбулаторного прийому виходимо на вулицю. Пролунало декілька пострілів. На них ніхто не реагує. Людям роздають гуманітарну допомогу. Ми в повній амуніції сідаємо в авто. Поряд граються діти.
[Modula id=’6′]
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
