21 березня в Бахмутському краєзнавчому музеї можна було познайомитися з українським істориком та журналістом Вахтангом Кіпіані. Він приїхав презентувати книгу-збірку документів з архіву колишнього КДБ УРСР про справу українського поета Василя Стуса. Політик Віктор Медведчук подав в суд на історика: хотів заборонити розповсюдження книги, де згадується про Медведчука-адвоката поета. Але це не вдалося. Якщо ви пропустили зустріч або ж хочете згадати її — ми зібрали короткий конспект з неї.
В матеріалі ми наводимо ключові тези виступу автора книги “Справа Василя Стуса” Вахтанга Кіпіані.
Теза 1. Стуса засудили (й згодом вбили) нізащо
Українського літератора Василя Стуса ув’язнили у 1980-му ні за що. При цьому нинішній політик та колишній адвокат поета Віктор Медведчук і його юристи розповсюджують іншу версію.
“Сторона Медведчука постійно бреше, що справу було закрито через декриміналізацію статті “антирадянська агітація”. Так, але відкриваємо довідку про реабілітацію за 1990-й: за що реабілітували Стуса? “За відсутністю складу злочину”. Тобто комуністична радянська держава при КДБ, прокуратурі СРСР та при ЦК КПРС визнала, що Василя Стуса у 1980-му було засуджено без-під-став-но. Очевидно, такі люди як Стус були засуджені лише за гідну поставу”, — каже Кіпіані.
Теза 2. Перед смертю Стуса помістили в карцер через те, що облокотився на ліжко, коли стоячи читав. Він оголосив голодування
“У 2-місній камері — одна табуретка, тобто якщо один в’язень сидить, то другий тільки може стояти. Стус поклав лікоть на верхні нари (бо Стус — людина висока) і читав. Наглядач каже: “Стус, нарушаєте форму заправкі постєлі!” Стус мовчки відійшов до стіни. Цей негідник йде й пише рапорт, що ув’язнений Стус пререкався з громадянином контролером, на зауваження не реагував. Його забирають в карцер. Стус встигає крикнути: “Оголошую голодування!” Бородін встигає запитати: “Яку?” — “До кінця”. Тобто, ми знаємо, що до того, що він був у дуже поганому стані здоров’я, останні 2-3 дні життя Василь Стус оголосив політичне голодування”, — розповідає Кіпіані.
Теза 3. Адвокат Медведчук у процесі Стуса легітимізував судилище над поетом
“Стуса вбили б і без Медведчука. Роль Медведчука в цьому процесі — в тому, що вона створювала видимість демократії. Захід казав: “У них же (радянських політв’язнів, — ред.) є адвокати?” Медведчук був тим злочинцем, який давав видимість цій системі.
Були інші адвокати політв’язнів. Чи виграли вони ті справи? Ні. Але вони гідно захищали своїх клієнтів. Адвокат Медведчук брав участь в процесі Стуса мовчки, як меблі, у безпідставному засудженні людини”, — зазначає автор книги.
Теза 4. “Українські політв’язні були простими людьми, які хотіли жити”
“Важливо розуміти, що вони точно хотіли жити! Але між “жити” та бути твариною, скотиною, яка й слова не має права сказати, вони обирали громадянина. Можна згадати дисидента Валерія Марченка: до нього приїздить мама, вчителька, а він в неї єдиний син, в якого невиліковна хвороба нирок. Вона йому каже: “Валера, вони (радянське керівництво, ред) хочуть, аби ти написав заяву, тебе випустять!..”. І він їй каже: “Мамо, якщо тобі потрібно фізичне тіло, то я напишу цю заяву. Але ж ти вчила мене бути іншим. І мама не наполягала. І за 10 місяців Валерій помер”, — наводить додатковий приклад історик.
Теза 5. Майже всі радянські дисиденти, яких захищав у суді Медведчук, сказали: “був поганий адвокат”
“Цей дрібний професійний пігмей зростав й опинився спочатку біля Юрія Литвина, потім в Олекси Тихого, а потім ще в 3-х дисидентських справах. Тому у Медведчука було 5 дисидентів-клієнтів. 4 з 5-ти залишили про Медведчука спогади (або так чи інакше сказали): що Медведчук є профан, нікчема, людина, призначена згори”, — розповідає Кіпіані.
Теза 6. Стуса не висували на отримання Нобелівської премії з літератури, бо восени 1985-го в нього не було надрукованої книги
Невістка Стуса Оксана Дворко просила Кіпіані розібратися — висували Василя Стуса на Нобелівську премію чи ні, та чи могла смерть Стуса у таборі бути пов’язаною з цим.
“Я написав статтю “Стус і Нобель”, в якій я доводжу, що висунення на премію не було. Тобто, якщо вбивство Стуса було (а я не виключаю цього), то вбивство було точно не “під Нобеля”. Бо станом на вересень 1985-го, коли приймається рішення про Нобеля, у Стуса нема книги. З чим його можуть висунути на Нобеля? Його поезії не перекладені на жодну мову”, — пояснює дослідник.
Теза 7. Україна не перекладає літературу власних класиків
“Чому в України нема Нобеля? Люди дорогі, а що ми зробили для цього? На скільки мов перекладена Ліна Костенко, приміром? Поляки інвестували кілька десятків тисяч євро, і їхні класики перекладені. Україна нічого цього не зробила. Хотілося б, щоб переклали поезію Стуса на німецьку — він читав, перекладав німецькою. Чому немає такої книги? Це що, дуже дорого для країни, в якої є все? Ми не тиснемо на владу, на управління культури”, — каже історик.
Теза 8. Донецький університет, в якому навчався Стус, довго пручався назві “імені Стуса”
“Донецький університет імені Стуса — скільки років він опирався, боровся? Сам університет був проти імені Стуса, розумієте? Тому що “мєстний руській мір” (ректори, професори, громадськість) були проти. І дочекалися того моменту, коли університет вже у Вінниці. Цю війну зі Стусом в Донецьку ми програли. Але ми ж так можемо й Україну програти, бо думаємо, що колись зробимо Україну українською”, — додає Кіпіані.
Теза 9. Дізнатися, від чого саме помер Стус, можна буде лише, якщо “Луб’янка паде”
В офіційній довідці про смерть Стуса причиною його смерті вказаний серцевий напад. Але є спогади інших свідків з того табору, які кажуть інакше: могло бути вбивство навмисне або з необережності.
“Колись я двічі їздив на Урал в цю зону, Кучино, та знайшов Івана Кукушкіна — людину, яка була наглядачем в цьому таборі. Цей чоловік стверджує, що він Стуса виймав з петлі. Історик має зважати на всі джерела. Підстав брехати йому я не бачу. Щоправда, Стус сидів в карцері, але Кукушкін каже, що виймав його з робочої камери. А це через коридор. Тобто його туди або віднесли та повісили, або не знаю що. Але його свідчення не має бути відкинуто, бо показує, що можливо з тілом або з ще живим Стусом відбувалися певні маніпуляції, тобто можливо його переносили. Це тема для подальших досліджень. Але тут повний тупик: Росія ніколи не надавала матеріали Пермського ФСБ, а вірогідно вони там є, в тому числі останні вірші Стуса — в зошиті “Птах душі”. Ми маємо думати, що колись Луб’янка паде, і ми щось дізнаємося”, — каже автор книги про діло Стуса.
Уточнимо, Луб’янка — це площа та район в Москві, де знаходиться комплекс будівель органів держбезпеки РСФСР. Саме там знаходиться будівля федеральної служби безпеки РФ.
Теза 10. “Завдяки декомунізаційним законам я зміг повністю отримати 6 оцифрованих томів справи Стуса”
Історик Кіпіані й раніше працював в архівах, але тоді повного доступу до документів не було: надавали лише дозволені частини справ, марковані закладками. По справі Стуса історик очікував, що доведеться декілька тижнів ходити до архіву СБУ, аби лише перефотографувати всі матеріали справи. Але виявилося, що всі матеріали справи Стуса були оцифровані.
“Кажуть: “А флешка є?” — “Є”. Я даю зовнішній диск, мені дають 6 томів вже відсканованих, я йду додому. В цій справі я більше в архіві не був. Тобто настали реально нові часи”, — каже Вахтанг Кіпіані.
Теза 11. Віктор Медведчук хотів заборонити Кіпіані озвучувати будь-яку інформацію про себе без своєї згоди
У позові політика проти історика була не лише вимога визнати 9 цитат з книги Кіпіані неправдивими.
“В іншій частині (позовних вимог, — ред.) було написано: “Заборонити мені (Кіпіані, — ред.) в інтернеті, ЗМІ, публічних зустрічах озвучувати інформацію про Медведчука без його згоди. Ми ще чекаємо на повний текст рішення”, — розповідає Кіпіані.
Нагадаємо, в серпні 2019 український політик Віктор Медведчук подав судовий позов проти українського історика та журналіста Вахтанга Кіпіані, який уклав та видав збірку “Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР”. За радянських часів Медведчук був призначеним державою адвокатом поета. Медведчуку не сподобалися 9 тез про нього, які написані в цій книзі. Політик вважав, що ці речення шкодять його честі, гідності та діловій репутації, та вимагав заборонити розповсюдження книги. Поки тривали судові засідання, суспільний інтерес до матеріалів книги та судового процесу “Медведчук проти Кіпіані” зріс настільки, що друкарні не встигали видавати достатню кількість примірників книги. В середині березня стало відомо, що суд виніс рішення не на користь Медведука.
Додамо, під час зустрічі в Бахмуті примірників книги, які автор привіз для розповсюдження, теж не вистачило для всіх охочих.
Читайте також: