Бахмутський коледж культури і мистецтв імені Івана Карабиця з вересня працює в евакуації у Кам’янці-Подільському. Нещодавно туди завітала Маріанна Карабиць, удова видатного композитора, чиє ім’я носить цей заклад. Яким вона побачила коледж-переселенець та як українська музична спільнота має боротися за українську творчу спадщину — Маріанна Карабиць розповіла нашим журналістам.
До студентів Бахмутського коледжу імені Івана Карабиця вдова видатного музиканта приїздить вже понад 20 років. Та цьогоріч побачитись вдалося не в Бахмуті, а у Кам’янці-Подільському — сюди евакуювали заклад через відкрите російське вторгнення. Для візиту Маріанна Карабиць обрала 17 січня — День народження її чоловіка.
“Купила 5 кіло цукерок [аби почаювати потім]. А перед тим “наксерила” дуже багато рукописів Карабиця та відправила. І вони багато вивчили пісень — такий чудовий концерт організували, настільки теплий, красивий! У них такі голоси й настільки продумана драматургія”, — ділиться враженнями Маріанна Карабиць.
Більшість творів Івана Карабиця — драматичні. Дружина композитора каже: він неначе відчував велике горе та випробування для України.
“У нього є твори “Голосіння”. Я завжди йому казала: “Ну все ж добре, ну чого ти голосиш, що ж ти так плачеш по Україні? Звідки у тебе така трагічна нотка?” Казав: “Не знаю, от болить мені”. Мабуть, люди неординарні, талановиті щось передбачають таке, що ми не можемо передбачити”, — згадує Маріанна Карабиць.
Для довідки:Іван Карабиць народився 17 січня 1945 у Ялті на Донеччині у грецькій родині. У 1959-1963 роках опановував фортепіано в Артемівському музичному училищі. 1971 року він закінчив Київську державну консерваторію, де його вчителями були Борис Лятошинський та Мирослав Скорик.
Іван Карабиць диригував ансамблем пісні й танцю Київського військового округу, викладав у Київській консерваторії, став професором Національної музичної академії України. 1974 року його нагородили званням заслуженого діяча мистецтв УРСР, а 1991-го — народного артиста УРСР. У його творчому доробку — десятки творів для симфонічних, камерних та естрадних оркестрів, а також композиції для фільмів та мультфільмів.
Іван Карабиць помер у 57 років, 20 січня 2002-го. Нині його ім’я окрім коледжу в Бахмуті мають дитячі музичні школи у Торецьку та Києві. У столиці щорічно проводять конкурс молодих композиторів імені Івана Карабиця. І до відкритого вторгнення росіян у Бахмуті проводили щорічний Відкритий конкурс української фортепіанної та вокальної музики імені Івана Карабиця.
Нині концертна зала, якою в евакуації послуговуються викладачі та студенти Бахмутського коледжу мистецтв, скромніша за ту, що залишилась у рідних стінах. Нещодавно у будівлю коледжу мистецтв у Бахмуті поцілив російський снаряд — концертна зала знищена.
“Я дуже переживала, коли туди влучила бомба, просто серце розривалося! Те, що загорілося — це була якраз їхня актова зала — велика, красива, там просто розкішно було! Мої дочка та син приїздили туди на відкриття нової будівлі училища. Зараз зала маленька, але спасибі, що люди прийняли, дали навіть гуртожиток”, — каже Маріанна Карабиць.
“Ми не віддамо росіянам наших Чайковського, Прокоф’єва, Стравінського!”
Під час зустрічі говорили про війну з росіянами на культурному фронті, каже дружина композитора. Вона викладає історію музики в Національній музичній академії імені Петра Чайковського.
“Чайковський — не такий вже аж російський. Тому що Росія все краде! І краде особистості та каже: “Там, де російська мова, то Росія”. А Чайковський по батьковій лінії — з Розумовських, прадід його був козак. Дід і батько були українці, але військові в Російській імперії. А мама в нього була французька піддана, і вони в родині розмовляли французькою. Він такий російський, як я японка, вибачте”, — стверджує Маріанна Карабиць.
І на українській землі Петро Чайковський всотував український колорит, додає вона.
“У Черкаській області є така місцина, Кам’янка, — там жила його рідна сестра. І він приїздив до неї та жив по пів року. Там він написав свої найкращі твори, зберігся будинок, де він жив, “Чайний будиночок”. Там проводили чудові дитячі конкурси. І там він слухав українську пісенність та перлинами розкидав по своїй творчості українську пісню”, — розповідає співрозмовниця.
Вона перелічує музичні твори Петра Чайковського, в яких можна прослідкувати українські мотиви.
“Опера “Мазепа”, опера “Черевички” по Гоголю, симфонія “Малоросійська №2”. І особливо його “брендовий” твір, найвидатніший концерт Чайковського, абсолютно геніальний “Перший концерт”, який знає увесь світ. В його 3-й частині йде основна тема “Вийди-вийди, Іванко, заспівай нам веснянку”, — каже професорка музики.
Так само Росія видає за своїх й інших українських композиторів, стверджує вона.
“Росіяни люблять казати “Великий руський композитор Бортнянський, Березовський. Великий руський Стравінський — коли він був просто українець! У нього зберігся будинок на Волині”, — міркує жінка.
Тим більш обстоює вона й зв’язок композитора Сергія Прокоф’єва з Донеччиною українською.
“Він народився у Сонцівці, під нинішнім Донецьком, та прожив там майже до 20 років. Він обожнював цей край, дуже часто приїздив туди! Половина його творчості [пов’язана з цим]”, — розповідає музикознавиця.
Вона наводить приклади музичних творів Прокоф’єва, на які композитора надихнула українська земля.
“В його опері “Семен Котко” всі дії — в селі Торецькому, де він вставив говорочок “Ой, мамочко, гля!” (через музику передається). Всі хори Прокоф’єва пронизані українською тематикою. Але його перлина — хор “Як умру, то поховайте”, інтерпретація на “Заповіт” Шевченка. Є в нього й хор “Золотая моя Украина”. Тому ми Прокоф’єва віддавати теж не будемо!” — каже Маріанна Карабиць.
Про те, як складається доля деяких інших коледжів Бахмута — медичного, індустріального, спортивного та фахової освіти — ми розповідали в матеріалі “Технарі, спортсмени, медики. Як фахові коледжі Бахмута вчать студентів в евакуації (ФОТО)”.
Читайте також: