Відважний і товариський: згадаймо військового Андрія Кобякова, який загинув на Луганщині
Щодня о 9 ранку українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Андрій Кобяков з Тернопільщини. Хлопець долучився до війська під час повномасштабного вторгнення. Загинув, виконуючи бойове завдання в Луганській області.
Військовий з Тернопільщини Андрій Кобяков був товариським і винахідливим
Андрій Кобяков — військовий 66-ї окремої механізованої бригади. Андрій народився 4 березня 1999 року у селі Заривинці на Тернопільщині. Навчався на кухаря-кондитера, але за професією не працював. У квітні 2022 року долучився до війська.
Двоюрідна сестра Андрія Світлана згадує, що завжди мала з братом теплі стосунки та вважала його за рідного.
“З Андрієм у нас 5 років різниці, і все моє життя він був авторитетом для нас: для мене, моєї сестри Софії і брата Петі, а згодом і для наймолодшого брата Василька. Я завжди буду згадувати, як наш дорослий, серйозний Андрій грав в “лови” з молодшим на 15 років братом Васильком.
Андрій завжди був для нас особливим, для мене маленької здавалося, що він вміє все і про все знає. Як справжній старший брат, в дитинстві любив створювати якісь пригоди, але за іронією перший за ті “пригоди” потім відповідав”, — з посмішкою розповідає Світлана.
Дівчина згадує: її брат був винахідливим хлопцем і душею компанії. Також він мав художній талант і часто допомагав молодшим готувати малюнки до школи. На свята Андрій завжди створював затишок у родині, допомагав прикрашати оселю на Різдво. Без брата, зізнається Світлана, відчуття свята у неї завжди було неповним.
Військовий Андрій Кобяков воював на сході
Андрій долучився до війська у квітні 2022 року.
“Андрій був у Чернігові, поповнив ряди 66-ї окремої механізованої бригади, пережив трагедію у Десні 17 травня (2022 року росіяни обстріляли навчальний центр ЗСУ — ред.). В липні Андрія разом з побратимами відправили на Донецький напрямок, вже тоді стало по-справжньому страшно, але ми намагалися гнати погані думки, щиро вірили та молилися. Андрій був на найгарячіших напрямках, йшов у наступ, визволяв разом з побратимами захоплені території”, — розповідає сестра.
Андрій брав участь у військових навчаннях у Німеччині. Тоді йому вдалося ненадовго заїхати додому й побачитися з близькими.
“Ми зустріли зовсім іншого Андрія, все такого ж веселого і жартівливого, але вже іншого — справжнього воїна. Відважний, безстрашний, він точно
розумів, чому він там. Я згадую, як ми сиділи собі окремо і просто не могли наговоритися, і в той момент я подумала, що, напевно, запам’ятаю це на все життя. Він дуже хотів тоді фотографуватися, ми зробили так багато фотографій і щиро дивувалися: нашого Андрія раніше було складно змусити зробити фото. Я не могла і подумати, що в ті дні зроблю йому фотографію, яка буде на його могилі..
В ту останню зустріч Андрій подарував нам подарунки, сказав, що на пам’ять…
Пам’ятаю, коли вже їхав, підійшов до мене останньої, всі плакали, а він каже: “Свєтка, ну хоч ти не плач, скоро приїду”. Приїхав…”, — згадує Світлана.
Військовий Андрій Кобяков загинув на Луганщині
8 жовтня 2022 року в Андрія мала бути ротація, але на фронті почалося загострення. 5 листопада він подзвонив батьку Світлани й попередив, що кілька днів не виходитиме на зв’язок, бо йде на завдання поблизу Макіївки Луганської області. За кілька днів Андрія оголосили зниклим безвісти, а згодом рідні дізналися про його загибель.
“За два дні до того, як ми дізналися, що Андрій загинув, він приснився мені з чорним котиком, сказав: “Це Вуглик, твій кіт”. Я не вірю в знаки, але цей сон… Андрій страшенно любив тварин, особливо котів, жалів їх і напевно всіх був готовий тримати в себе вдома”, — розповідає дівчина.
Поховали Андрія Кобякова у рідному селі. Вулицю, де він жив, назвали його іменем, а у його школі відкрили меморіальну дошку. Рідні створили петицію, аби Андрію надали звання Героя України.
“Кожного дня я дякую йому як Герою, я дякую йому за ті спокійні ночі й тихі дні. Дякую йому як братові за те, що відчувала опору, за те, що мала надійне плече протягом стількох років. Дякую за дитинство, за найтепліші спогади. Дякую йому за відвагу, я вчусь бути такою ж самою…”, — каже Світлана.
Андрію Кобякову назавжди 23 роки.
Світла пам’ять полеглому захисникові.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.