Мешканка Слов’янська Лариса Харенко в 2014-му вже пережила жахіття війни. І цьогоріч, коли Росія вторглася в Україну, не стала випробувати долю та виїхала в безпечніший регіон. Щоб вижити, жінка шукала роботу. В результаті освоїла нову спеціальність і від виробництва отримала безкоштовне житло. Тепер і сама через соцмережі допомагає тим, хто у скруті.
Лариса Харченко більшість життя прожила у Слов’янську. Вони з чоловіком займались ремонтами. Та війна цього заробітку позбавила. Спершу вимушена перерва була у 2014 році.
“Не можу згадувати про ті події без сліз. Щоденні нескінченні вибухи та стрілянина. По всьому місту облаштовані снайперські позиції. Ми з чоловіком якраз закінчували об’єкт, який розпочали ремонтувати ще до війни. На роботу ходили пішки, адже на автівках їздити небезпечно. Сепаратисти “віджимали” машини, забирали людей. По всьому місту стояли блок-пости, на яких прискіпливо перевіряли документи. Тож цей ремонт став для нас останнім, можливості працювати в окупації більше не було”, — пояснює Лариса.
До червня родина Харенко жила в окупації. Згодом наважились поїхати до Харкова. Та як тільки Слов’янськ звільнили — повернулись додому. Виїхати тоді довелось на місяць. А роки після родина присвятила ремонтам в рідному місті.
Лариса каже: у 2022 році думали спочатку так само залишатись вдома.
“Думала: таких жахіть, як у 2014-му, більше не буде. Виявилося, що помилялася. Коли наш будинок почав ходити ходуном, а стіни двигтіти, зрозуміли: це тільки початок, далі буде ще гірше. І ми вирішили евакуюватися”, — з сумом додає жінка.
Лариса з чоловіком знайшли прихисток на її малій батьківщині — в селищі Межова на Дніпровщині. Але не змогли влаштуватись на роботу, тож поїхали далі.
“Одного разу знайшла оголошення Кременчуцького заводу причепів “Золотий лев”. З об’яви дізналася: на виробництві є вакансії, а переселенцям ще й надають житло. Ми з чоловіком поїхали в Кременчук, щоб спробувати себе в новій трудовій галузі”, — ділиться переселенка.
При заводі подружжя освоїло нову професію — менеджер з продажу причепів. Перевага була проста: тут дали житло. На подвір’ї будинку пари знаходиться виставковий майданчик причепів. Тож вони живуть і працюють там одночасно. Проводять покази товарів.
“Нова робота нам подобається, вона цікава. Крім того, ми весь час спілкуємося з людьми та вже маємо перші робочі успіхи. Причепи продаємо по всій Україні. За ними також приїжджають з Донеччини. Купують їх для евакуації, щоб вивезти свої речі, та для інших необхідних потреб. Наприклад, для заготівлі на зиму дров”, — каже Лариса.
На заводі вже зібралась ціла когорта переселенців. Є люди з Краматорська, Дружківки, Слов’янська, Лисичанська, Ізюма, Балаклії. Всіх прийняли та прихистили.
Ставши на ноги, жінка й сама взялася допомагати тим, хто втратив дім. Тих, хто думає переїхати в Кременчук, Лариса готова підтримати, підказати, що знає. Її легко знайти у соціальних мережах. Ось на цій сторінці вона приймає друзів та публікує всю помічну інформацію.
“Вважаю, що в цей нелегкий для України час ми повинні допомагати один одному. Найголовніше — не падати духом, а йти далі. Я вірю: перемога буде! І це буде загальна перемога всіх українців, які вірять в неї та роблять все можливе для її наближення”, — підсумовує Лариса Харенко.
* * *
Додамо, людей, які евакуювалися з Луганської області, просять розповісти, яких базових речей їм бракує найбільше. Це допоможе якісніше надавати допомогу людям, які втратили дім. Для цього потрібно заповнити онлайн-форму, яку знайдете тут.
Читайте також: