Війна забрала спокій, та не сили. Історія бахмутського волонтера, який вдруге переїхав, але продовжує допомагати

Бахмутянин Аркадій ще до початку повномасштабної війни допомагав людям у скруті. Відкритий напад Росії хлопець зустрів у потязі, але з перших днів включився у роботу й волонтерить донині.

8 років тому, коли Росія напала на Донбас, Аркадій Петросян мусив покинути рідну Горлівку та переїхати на підконтрольну Україні територію. Тепер він займається громадською діяльністю. До початку повномасштабного вторгнення хлопець очолював регіональний осередок однієї з всеукраїнських громадських організацій, який і надалі працює під його шефством.

“У нас велика команда, понад 20 людей на різних посадах та ролях. Є осередки у Бахмуті, у Краматорську, був у Маріуполі. У Слов’янську є люди”, — розповідає Аркадій.

Волонтерством він займається вже кілька років: допомагає хворим, впроваджує проєкти для молоді, займається політичною освітою для всіх охочих.

“[Відкрита] війна зустріла мене у поїзді, але з перших днів я та інші волонтери включились у роботу. Розробляли стратегію, як ми можемо допомагати людям”, — ділиться бахмутянин спогадами про перші дні масштабного російського наступу.

Через війну хлопцю знову довелося покинути свою домівку — цього разу поїхав на захід України. Проте переїзд не завадив волонтерській діяльності, й бахмутянин продовжує допомагати армії та цивільним уже на новому місці.

Зараз команда Аркадія працює за трьома напрямками:

1. Допомога армії. Хлопець разом з іншими небайдужими збирає кошти на потреби конкретних підрозділів. Таким фандрейзингом вони вже змогли купити тепловізори, каски, рюкзаки, медикаменти та багато іншого.
2. Гуманітарний напрямок. За допомогою міжнародних партнерів команді Аркадія вдалось отримати продукти та засоби гігієни для жителів Бахмута й інших громад Донеччини.
3. Питання евакуації. Цим напрямом волонтери опікувалися на початку відкритого вторгнення. Допомагали людям виїхати з-під обстрілів і годували пасажирів евакуаційних поїздів.

“Зараз це вже не так актуально, а от у перші два тижні [відкритої] війни було багато поїздів, які запізнювались, і люди чекали їх подовгу. Були проблеми з харчуванням та водою для дітей. Ми знаходили партнерів, які підвозили необхідне”, — розповідає Аркадій.

За ці два місяці волонтерства в Аркадія назбиралось багато надихаючих історій. Кожна з них гріє душу і доводить, що справа, яку він робить, — недаремна. 

“Було, що бабуся подзвонила та привезла одну банку помідорів та один чай. Хоча ми самі планували до неї їхати. В цей момент я зрозумів, що ця війна стала народною — люди об’єдналися. До речі, ця бабуся запропонувала віддати свій телевізор до одного з госпіталів”, — згадує хлопець.

Наостанок Аркадій каже: на своєму прикладі відчув, що моральна витривалість на цій війні так само важлива, як і фізична. Тож треба завжди зберігати віру в найкраще — яким би тяжким не було сьогодення.

“Фізично ми дуже сильні, ми показали, що б’ємо ворога. Але психологічно люди втомлюються від війни — і це нормально. Треба бути сильними морально. Люди які не задіяні у бойових діях, повинні налаштуватися, що вони можуть не скоро повернутися до своїх будинків. Тому бажаю сил всім захисникам та волонтерам, працівникам комунальних служб і медичному персоналу”, — говорить бахмутський волонтер.

Читайте також:

• Спочатку у Слов’янську, а тепер у Дрогобичі. Як волонтерки організації “Теплиця” допомагають цивільним
• “Буду волонтерити, поки не помру. А помру я від старості”. Історія Марії зі Слов’янська, яка допомагає військовим і цивільним
• Допоможи армії України: куди відправити гроші на потреби військових (перелік рахунків)