Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо військового Володимира Давиденка. З 2016 року чоловік захищав рідний регіон у війську. Свої останні бої він провів на заблокованій Азовсталі.
Про Володимира Давиденка розповіли на сайті Мар’їнської МВА та на платформі пам’яті “Меморіал”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про близьку вам людину. Це безкоштовно.
Володимир Давиденко із позивним Вальтер народився 28 березня 1991 року в Красногорівці Мар’їнської громади. Хлопець був єдиною дитиною в сім’ї та мав багато захоплень.
“Захоплювався музикою. Дуже любив тварин: у нас у дворі були вівчарки, а в будинку — дворняжка Тошка. Свого часу трохи захопився боксом, але за рік вирішив покинути тренування, хоч і мав великі перспективи в цьому спорті”, — каже його батько Ігор.
Вищу освіту Володимир здобув у Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Туган-Барановського. Там опанував професію маркетолога й після завершення навчання став приватним підприємцем.
Однак у 2014 році життя чоловіка кардинально змінилося. Через початок російської агресії на сході майно його сім’ї сильно постраждало, і Володимир вирішив перебратися до Кропивницького. Там він познайомився з дівчиною Веронікою, яка згодом стала його дружиною.
У Кропивницькому певний час Володимир працював у барі. Але в жовтні 2016 року, попри свій “білий квиток”, пішов до військкомату й підписав контракт на три роки з 28 окремою механізованою бригадою. Нині вона має ім’я Лицарів Зимового Походу.
“Військова справа — це моє. Я розумію, куди я йду”, — сказав тоді захисник рідним.
У лавах підрозділу Володимир тримав оборону в рідній громаді: захищав Красногорівку, Мар’їнку й Новомихайлівку. А з кінця 2021 року вже у складі 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, з якою уклав другий контракт, служив у Маріуполі. Там військовий і зустрів повномасштабне вторгнення.
Після прориву на Азовсталь Володимира нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Військовий до останнього тримав оборону металургійного комбінату, але 4 травня 2022 року загинув у його депо. Володимиру тоді був 31 рік.
Поховали військового на Алеї почесних поховань Далекосхідного кладовища у Кропивницькому. Посмертно його нагородили медаллю “Честь. Слава. Держава”.
У Володимира залишилися дружина, донька й батьки.
Вічна пам’ять захисникові.