Політик Віктор Медведчук намагається через суд заборонити поширення книги “Справа Василя Стуса” про судовий процес над поетом. Медведчук був адвокатом Стуса. В книзі зібрані розсекречені документи КДБ щодо того судового процесу. Що важливо знати про радянський та сучасний судові процеси — ми зібрали в одному матеріалі.
Судове засідання в справі щодо заборони розповсюдження книги Вахтанга Кіпіані “Справа Василя Стуса” відбулося у Дарницькому районному суді Києва. Самого Медведчука в суді не було, його інтереси представляв адвокат Ігор Кириленко. Суд неповністю розглянув 1-й том доказів. Активісти транслювали засідання онлайн. Під будівлею суду зібралася понад сотня протестувальників з гучномовцем та банерами “Медведчук підарешт!”
Автор книги історик Вахтанг Кіпіані каже: Медведчуку не сподобалися 9 тез, які написані в цій книзі. Політик вважає, ці речення шкодять його честі, гідності та діловій репутації.
Для довідки:Книгу “Справа Василя Стуса” (688 сторінок) український історик Вахтанг Кіпіані написав на основі 6 томів документів кримінальної справи 1980 року, які зберігаються у галузевому державному архіві СБУ. Завдяки декомунізації з 2015 року всі документи радянського періоду в ньому є відкритими. Документи наведені в книзі у повному обсязі без редагування. Книгу презентували у травні 2019, а наприкінці серпня адвокат Василя Стуса у 1980 році та сучасний політик Віктор Медведчук подав до суду проти Вахтанга Кіпіані, видавництва “Віват” та друкарні “Юнісофт” (які видали та надрукували цю книгу). Позов Медведчука стосується захисту його честі, гідності та ділової репутації. Перше засідання суду відбулося 2 жовтня 2019 року у Києві. Політик вимагає заборонити розповсюдження цієї книги “у будь-який спосіб на будь-якій території”. Відповідачі у справі вважають цей процес “неприхованою спробою прямого тиску на свободу слова і друку в Україні, яскравим проявом боротьби з інакомисленням” та називають це “другим судом над Стусом”. Обидві сторони мають намір відстоювати свою позицію в судах всіх інстанцій та в разі потреби дійти до Європейського суду з прав людини.
Що не влаштовує Медведчука?
За даними автора книги, ці цитати спонукали Віктора Медведчука звернутись до суду:
Які докази досліджували?
Під час засідання 10 липня учасники процесу вивчали докази — судові документи справи Стуса 1980 року. В одній з зачитаних ухвал суду УРСР йдеться: Стус заявив про відвід суду, оскільки, на його думку “радянський суд взагалі не може розглядати його справу”.
“Стус не бажав “обирати менше чи більше зло”, він не бажав себе захищати й, скажімо, все створював для того, щоб не бути виправданим (з моєї точки зору). Тому створював у суді таку напругу, що фактично себе протиставляв суддям”, — сказав представник Медведчука.
Також зачитали заяву Стуса про його відмову від адвоката (тобто, Медведчука, — ред.). Замість того, щоб підтримати свого підзахисного та самоусунутися зі справи, Медведчук передав це на розгляд суду. А судді вирішили не задовольняти це клопотання підсудного поета. Цим адвокати Кіпіані доводять, що адвокатські дії Медведчука були неналежними щодо підзахисного Стуса. Адвокати Кіпіані також зачитали документ, в якому Медведчук погоджується з кваліфікацією справи Стуса, тобто фактично виступає на стороні обвинувачення, проти інтересів підзахисного.
Представник Медведчука навіть долучив документи 1944 року, адже 1 з тез — про те, що Віктор Медведчук є нібито сином поліцая. Тож суддя зачитала рішення військового трибуналу СРСР про засудження батька Медведчука до 8 років ув’язнення за те що той під час Другої світової війни перебував на окупованій нацистами території та понад 2 роки працював на окупаційний режим, а у 1943 вступив до лав ОУН, розповсюджував націоналістичну літературу та вербував нових членів ОУН.
На це адвокати Кіпіані відповіли, що автор не стверджував, що батько Медведчука був поліцаєм, а розглянув різні версії (“був членом ОУН за однією з версій, а інші кажуть “шуцман”). Тобто історик процитував версії інших людей, адже автор має право навести їх у книзі.
Наступне судове засідання в справі призначили на 14 серпня. Через суспільний резонанс, його пообіцяли транслювати на порталі “Судова влада”.
Василь Стус та Донбас
Василь Стус народився у 1938 році на Вінничині, а наступного року батьки перебралися у нинішній Донецьк. Там у 1954 році він закінчив зі срібною медаллю міську середню школу № 265, а через 5 років з червоним дипломом — історико-філологічний факультет педінституту. Тоді ж опублікував свої перші вірші, перекладав з німецької поезії Гете та Рільке. У 1961—1963 роках викладав українську мову та літературу в середній школі № 23 Горлівки. Згодом працював підземним плитовим на шахті “Октябрьська” в Донецьку. З березня по жовтень 1963 працював літературним редактором газети “Соціалістичний Донбас”, коли газета видавалася й українською мовою.
Потім вступив в аспірантуру Інституту та поїхав вчитися далі у Київ, де став визнаним поетом, долучився до кола дисидентів. Він почав відкрито виступати проти арештів української інтелігенції, русифікації України, порушення прав людини в СРСР, повернення до тоталітаризму. За це його відрахували з аспірантури, КДБ почав стежити за ним, стало важко працевлаштуватись, вірші не приймали до друку.
У 1972 Стуса заарештували та засудили на 5 років тюрми та 3 років заслання за “антирадянську агітацію й пропаганду”. Покарання відбував до 1979 у Мордовії та Магаданській області.
У травні 1980 його знову заарештували, визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Саме тоді Віктор Медведчук був адвокатом Стуса. Другий термін поет відбував в Пермському краї.
Табірні наглядачі знищували його зошити з віршами, кидали у карцери та камери-одиночки. Деякі вірші поета із заслання його друзі-шістдесятники вивозили “контрабандою”, як наркотики, в собі. Такі свідчення друзів Стуса збереглися в музеї шістдесятників в Києві.
Неодноразово поет оголошував голодування. Василь Стус помер у карцері 4 вересня 1985 року, причина смерті до сих пір достеменно невідома. У листопаді 1989 його рештки разом з прахом двох інших в’язнів перевезли у Києві та перепоховали на Байковому кладовищі.
У 2001 в Донецьку на фасаді філологічного корпусу Донецького університету, де навчався Стус, встановили барельєф на його честь. 5 травня 2015 окупаційна адміністрація т.зв. “ДНР” демонтувала його.
У 2002 в Горлівці відкрили Донбаський історико-літературний музей Василя Стуса, який через 10 років перенесли в Донецьку державну наукову бібліотеку ім. Крупської.
У 2018 на кошти Держкіно зняли художній фільм про Стуса “Заборонений”. В ньому мали бути епізоди з другим судом над Стусом та його адвокатом Медведчуком, але їх вирізали. За словами продюсера стрічки, ці епізоди видалили разом з 20 іншими через нібито побажання рідних Стуса, перевищення хронометражу стрічки та юридичні тонкощі.
Наприкінці червня 2020 року в Краматорську на вулиці імені Василя Стуса відкрили партійний офіс “Опозиційної платформи — За життя!”, лідером якої є Віктор Медведчук. Незабаром невідомі облили цей офіс червоною фарбою.
Читайте також: