Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Василя Клюса із села Великі Комʼяти на Закарпатті, який у дитинстві мріяв стати відомим спортсменом, а згодом обрав службу в армії. Пройшовши навчання за кордоном, він долучився до лав 12-ї бригади спецпризначення “Азов” і вирушив боронити Донеччину. У липні 2025 року захисник загинув, рятуючи побратима.
Про Василя Клюса Вільному Радіо розповіла його дружина Христина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
З дитинства Василь мріяв про спорт і спокійне життя, згодом зацікавився військовою справою та зустрів своє кохання
Василь Клюс народився 11 червня 2000 року в селі Великі Ком’яти на Закарпатті. Дитинство провів у рідному селі, де навчався у місцевій школі та захоплювався футболом.
“Він міг годинами ганяти м’яча з друзями на шкільному подвір’ї, мріяв стати відомим спортсменом”, — розповідає його дружина Христина.
Згодом Василь зацікавився військовою справою.
“Він часто говорив, що служба в армії — це поклик серця”, — каже Христина.
Ставши повнолітнім, юнак поїхав до Словаччини, де працював, щоб допомагати родині та заробляти на власне життя.
У 20 років Василя призвали на строкову службу до Національної гвардії України, у військову частину 3002. Саме під час служби у Дрогобичі він познайомився з Христиною. Одного разу під час патрулювання міста хлопець підійшов до неї познайомитися. Так почалося їхнє спілкування, яке з часом переросло у кохання.
“Мені тоді було лише сімнадцять, а йому — двадцять один. Коли мені виповнилося вісімнадцять, Василь зробив пропозицію, і ми одружилися”, — згадує дівчина.
Згодом чоловік перевівся служити до Івано-Франківська, де подружжя почало спільне життя. Незабаром Христина завагітніла, і в сім’ї народилася донька.
Після початку повномасштабної війни Василь пройшов навчання за кордоном і перевівся до військової частини 3072. А згодом вирішив служити у 12-й бригаді спеціального призначення “Азов”.
“Коли він перейшов у “Азов”, ми жили на відстані. Приїжджав рідко, але кожна зустріч була святом. Я знову завагітніла, а через два тижні після його загибелі народила нашого синочка — хлопчика, якого він так чекав, але не встиг навіть потримати на руках”, — говорить Христина.
Чоловік любив проводити час із сім’єю, грати з дітьми та спілкуватися з друзями.
“Василь мав велике серце, завжди ставив інтереси інших вище за власні й ніколи не проходив повз чужий біль”, — додає дружина.
Чоловік прагнув миру, хотів бачити, як підростають діти, і мріяв, щоб родина завжди була поруч.
“Він хотів повернутися додому, збудувати дім, у якому буде чути дитячий сміх. Ці мрії тримали його на фронті”, — каже жінка.
13 липня 2025 року під час бою біля Щербинівки на Донеччині Василь Клюс загинув, рятуючи побратима.
З війни захисника не дочекалися дружина, донька, син, батьки, чотири сестри, племінники та похресники.
“Він був турботливим чоловіком, люблячим батьком, відданим сином і братом. Його родина була для нього найбільшою цінністю. Я пам’ятаю його усмішку, теплі руки, очі, в яких завжди було стільки любові. Він був моєю опорою, моїм спокоєм і гордістю. Він назавжди залишиться для мене не просто чоловіком, а світлом, яке ніколи не згасне”, — говорить Христина.
Побратими згадують Василя як тихого, спокійного й надійного товариша.
“Він завжди усміхався, навіть коли було важко, умів підтримати. Був таким, що без слів прикриє спиною”, — переповідає дружина слова побратимів.
Рідні Василя Клюса просять посмертно надати йому звання Героя України. Ви можете підтримати їх, підписавши петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.