Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Івана Заболотного — захисника з Кривого Рогу, який після важкого поранення повернувся до служби, аби й надалі боронити Україну. За дев’ять місяців до загибелі у Івана народилася донька.
Історією життя захисника поділилася його дружина Дар’я.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Іван Заболотний народився 9 грудня 1986 року у Кривому Розі. Навчався у школі №125. Після її закінчення вступив до Криворізького професійного гірничо-технологічного ліцею, де здобув кваліфікацію помічника машиніста тепловоза.
Згодом хлопець продовжив освіту у Криворізькому національному університеті. У 2013 році він здобув кваліфікацію магістра за спеціальністю “Теплоенергетика”.
У мирному житті Іван працював машиністом тепловоза. Водночас мав чимало захоплень, яким присвячував майже весь вільний час.
“У нього було два дуже серйозних хобі, які переросли вже у спосіб життя. Він займався риболовлею і професійно займався футболом. Навіть після поранення грав за ветеранів. А риболовля була тим, що допомагало йому відволіктися від будь-яких ситуацій та проблем”, — розповіла дружина.
Іван любив активний відпочинок і постійно відкривав для себе нові захоплення. Одним із таких стали лижі.
“Йому дуже сподобалося, і в нього це гарно виходило. Взагалі я не пам’ятаю, щоб було щось, що в нього не виходило”, — згадує Дар’я.
За її словами, чоловік був із тих людей, які не зупинялися перед труднощами та завжди намагалися освоїти нові навички.
“Коли в нас з’явилися дитячі кульки різних форм, Іван поставив собі за ціль навчитися жонглювати. Спочатку двома, потім трьома. Потихеньку-потихеньку, але він це зміг”, — каже дружина.
Історія Івана та Дар’ї почалася задовго до створення сім’ї.
“Ми познайомилися дуже давно, років 15 тому, на хрестинах. Але зійшлися не з першого разу. Ми почали будувати стосунки 11 лютого 2022 року — за 15 днів до повномасштабного вторгнення”, — згадує дружина.
Коли Росія розпочала повномасштабну війну, Іван майже одразу долучився до оборони країни.
“Для нього було принципово важливим бути задіяним у порятунку своєї держави. Він був патріотом з великої літери. Питання не стояло — йти чи не йти. Він пішов майже з перших тижнів: спочатку на блокпост, потім записався добровольцем до тероборони й розпочав службу”, — розповідає Дар’я.
На війні, додає вона, побратими стали для її чоловіка другою родиною.
“Він дуже поважав усіх військових. Для нього це були герої. Мені як дружині він не розповідав якихось подробиць. Але були фрази про те, що там дуже «гаряче». Що важко бачити смерть”, — згадує жінка.
Під час служби Іван зазнав тяжкого поранення після влучання російського боєприпасу у їхній бліндаж.
“Він дуже багато місяців лікувався, отримав третю групу інвалідності. Але навіть після цього не списався. Продовжив службу, щоб бути корисним і далі стояти на захисті своєї держави”, — розповідає Дар’я.
25 липня 2025 року в подружжя народилася донька.
“Ми дуже хотіли цю дитину. Дуже. І він дуже хотів бути батьком”, — каже дружина.
Стать дитини подружжя дізналося лише на 33-му тижні вагітності.
“Для нас це не було важливо. Головне, щоб дитина була здоровою. Я всю вагітність мріяла, щоб у неї були його блакитні очі і його прекрасний характер. Іван був просто чудовим батьком”, — згадує Дар’я.
Після перемоги захисник мріяв про прості речі — час із родиною та друзями.
“Він хотів поїхати відпочити на море. Хотів зібрати друзів і поїхати відпочивати разом із сім’єю та донечкою”, — розповідає дружина.
Та здійснити задумане чоловік не встиг. 28 квітня 2026 року життя Івана Заболотного обірвав російський ударний безпілотник.
Після його загибелі рідні почули багато слів підтримки від побратимів, друзів і знайомих захисника.
“Що на похороні, що на поминальних обідах були лише добрі й щирі слова. Чоловіки плакали. Не було жодної людини, яка могла б сказати про нього щось погане. Він викликав тільки позитивні емоції. Був справжньою доброю і щирою людиною, яка завжди приходила на допомогу всім”, — згадує Дар’я.
Рідні та друзі пам’ятають його як людину, яка не могла сидіти без діла.
“Він завжди мав бути серед людей, для людей, щось робити, чимось займатися. Просто лягти на диван і дивитися телевізор — це було не про Івана. Друзі замовили йому бігборди, і мені потрібно було обрати фото та слова. Одна з фраз була: «Він був для людей». Це про нього. Завжди для всіх”, — розповідає Дар’я
У захисника залишилися дружина, донька, інші родичі, друзі та побратими.
Рідні Івана ініціювали петицію до президента України з проханням надати йому звання Героя України. Підтримати ініціативу можна, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять захиснику.