Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо старшого солдата Любомира Міклуша із Львівщини. Чоловік був учасником Революції Гідності, активістом, реконструктором історичних подій та учасником товариства “Пам’ять”, яке займалося пошуком і перепохованням загиблих воїнів. З початком повномасштабної війни чоловік став на захист України. У листопаді 2024 року він загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання. Майже рік рідні чекали на звістку про нього, а згодом зустріли захисника “на щиті”. Любомиру було 50 років.
Про життя і загибель Любомира Міклуша журналістам Вільного Радіо розповіла його дружина Оксана.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Любомир Міклуш народився 18 жовтня 1974 року у селі Суховоля на Львівщині. Там він виріс та закінчив школу. Згодом навчався у львівському професійно-технічному училищі, де здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Працював у будівельній сфері, де, за словами рідних, зарекомендував себе як хороший фахівець.
Із майбутньою дружиною Оксаною Любомир знався ще зі шкільних років — вони жили по сусідству та навчалися разом.
“Коли я здала останній екзамен, то отримала записку. Тоді ж інтернету не було. Він через мого однокласника передав, щоб я вийшла ввечері — він чекатиме. І так почалося наше вже ближче знайомство”, — згадує дружина.
За словами Оксани, ще тоді її вразило і захопило, наскільки важливими для родини Любомира були українські традиції.
“У них завжди були вертепи, солома на підлозі на Різдво. Хоч це й було заборонено в радянські часи, але вони все одно збиралися, колядували, підтримували українські звичаї. І мене потім теж долучили так до родини”, — розповідає вона.
Згодом це стало вже їхньою спільною сімейною традицією. Любомир сам писав сценарії для вертепів, організовував вистави та готував костюми.
У 1996 році пара одружилася. Через два роки у них народився син Остап, а згодом — донька. Дітей, каже Оксана, вони також виховували у любові до української історії та традицій.
Любомир багато років захоплювався історією рідного краю. Спілкувався зі старшими людьми, записував їхні спогади, збирав старовинний одяг та відтворював історичні костюми. Особливо його цікавила історія визвольної боротьби України.
Він був одним із найактивніших учасників Товариства пошуку жертв війни “Пам’ять”, яке займалося пошуком та перепохованням загиблих у Першій та Другій світових війнах. Також брав участь у реконструкціях історичних подій, знімався в історичних фільмах та організовував патріотичні заходи для молоді.
“Він хотів бути корисним своїй державі. Робив вишколи для молоді, водив дітей у ліс, організовував різні змагання. Бо розумів, що молодь — це наше майбутнє”, — каже дружина.
У 2014 році Любомир став учасником Революції Гідності. За словами Оксани, чоловік ще тоді був переконаний, що Росія піде далі війною проти України.
“Він завжди казав, що треба мати запаси води, їжі, що може бути війна. І говорив, щоб ми були готові, бо він піде воювати”, — згадує жінка.
24 лютого 2022 року Любомир, не вагаючись, добровільно став на захист України. Спочатку служив у силах протиповітряної оборони, а згодом виконував бойові завдання на Донеччині у складі 117-ї окремої механізованої бригади. Його позивний був Джміль.
У той самий час син подружжя Остап також служив у війську — захищав країну на Запорізькому напрямку.
“Любомир завжди казав: “Я йду не за чиновників, не за депутатів, а за своє, за рідне”, — говорить Оксана.
За словами дружини, чоловік не розповідав рідним усіх деталей служби, аби не хвилювати їх та не наражати нікого на небезпеку. Вона до останнього думала, що Любомир перебуває на Сумщині. Лише після сповіщення з військової частини дізналася, що він воював на Донеччині.
20 листопада 2024 року Любомир Міклуш загинув під час виконання бойового завдання біля села Пустинка Покровського району Донецької області. Спочатку його вважали зниклим безвісти.
“Ми вдома точно знали, що він навряд чи потрапив у полон. Бо він завжди казав, що в будь-якому випадку в полон не піде”, — згадує дружина.
Згодом тіло захисника повернули під час обміну. Особу підтвердили за ДНК-експертизою.
Поховали Любомира Міклуша у рідному селі Суховоля на Львівщині. У нього залишилися мама, дружина, син та донька.
Аби вшанувати памʼять про захисника, рідні просять надати йому також звання Героя України посмертно. Підтримати їх можна, підписавши петицію.
Світла памʼять захисникові