Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Олега Туренка з Чернігівщини. До повномасштабної війни він працював у банку та охороні. У 2024 році Олега мобілізували до Державної прикордонної служби. Він виконував бойові завдання на кордоні з Білоруссю та на Донеччині, де загинув під час бойового зіткнення.
Про захисника Вільному Радіо розповіла його дівчина Анжеліка.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Олег Туренок народився 27 листопада 1995 року в селі Шевченко на Чернігівщині. Дитинство хлопця минуло у Халявиному, де він навчався у місцевій школі. Олег багато часу приділяв навчанню та спорту, постійно брав участь у змаганнях і представляв навчальний заклад на різних рівнях.
“Його досягнення пам’ятають і досі. Фото Олега разом із братами залишалося на дошці пошани ще довго після випуску”, — розповідає його дівчина Анжеліка.
Після школи хлопець вступив до Чернігівського національного політехнічного університету і навчався на програміста. Пов’язати з цим професійне життя не вдалося. Після навчання Олег працював інкасатором у банку, згодом мав і підробіток в охороні. Навіть за постійної зайнятості та втоми спорт залишався важливою частиною його життя.
“Він дуже часто грав із хлопцями, і для нього це була друга сім’я”, — каже дівчина.
Чоловік був добрим і відкритим. Він не вмів відмовляти людям і завжди намагався допомогти.
“Він ніколи нікому не казав “ні”. Яким би втомленим не повертався, усе одно думав про інших”, — згадує Анжеліка.
Олег і Анжеліка були підписані один на одного у соціальних мережах і протягом кількох років мовчки стежили за життям одне одного.
“Кожен жив своїм життям. Потім Олег привітав мене з днем народження, а через деякий час запросив на побачення. Після цього ми майже не розлучалися”, — пригадує дівчина.
Спершу чоловік приносив солодощі, а дізнавшись, що Анжеліка їх не їсть, замінив сухофруктами. Коли почув, що вона навчається водінню, одразу запропонував допомогу.
“Я відмовлялася, казала, що в мене є інструктор, але він був дуже наполегливий”, — згадує Анжеліка.
Жити разом вони почали вже після того, як Олег пішов на службу. Оселилася пара в Чернігові.
Він багато говорив про майбутнє та мріяв про велику родину.
“Він казав, що в нас буде п’ятеро дітей. Я запропонувала почати з двох, одна дитина вже є (собака), але він лише усміхався і згадував свою маму, яка виховала чотирьох синів”, — розповідає дівчина.
Пара не поспішала з офіційним шлюбом. Вони вважали, що все ще попереду і мають час на спільні плани.
Окреме місце в житті чоловіка займали тварини.
“Він одразу сказав: як тільки почнемо жити разом, у нас буде собака”, — згадує Анжеліка.
Німецьку вівчарку Айду привезли додому приблизно за рік. Коли військовий поїхав у службове відрядження, він хотів забрати її з собою. Анжеліка попросила залишити тварину вдома, бо там для неї було безпечніше.
Після початку повномасштабної війни чоловіка мобілізували. На той момент на фронті вже служили двоє його братів. Захисник спершу ніс службу на кордоні з Білоруссю, а згодом виконував бойові завдання на Донеччині у 105 прикордонному загоні імені князя Володимира Великого державної прикордонної служби. Він часто залишався без зв’язку.
Про події на фронті Олег розповідати не любив, втім час від часу все ж ділився своїми буднями.
“Історії були різні — важкі й світлі. Навіть там він залишався уважним до людей, готовим підтримати побратимів і допомогти кожному, хто поруч”, — ділиться дівчина військового Анжеліка.
25 серпня Олег надіслав коханій квіти з нагоди її дня народження. Уже наступного дня, 26 серпня 2025 року, чоловік загинув у стрілецькому бою.
Звістка про його загибель надійшла 2 вересня. Ще через два дні захисника поховали.
Пам’ять про нього зберігають батьки, два брати, побратими та дівчина.
“Він завжди приходив на допомогу. Він таким був”, — переповідає слова побратимів Анжеліка.
Родина просить посмертно надати йому звання Героя України. Ви можете підтримати рідних, підписавши петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.