Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо захисника України з Києва Богдана Бердника. З початком повномасштабної війни він відправив родину в безпеку, а сам попри проблеми зі здоров’ям пішов служити оператором безпілотників у 46 бригаді.
Історією життя захисника з журналістами Вільного Радіо поділилася Катерина Сіренко, яка виховує спільного з Богданом сина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Богдан Бердник народився 22 серпня 1988 року в Києві. Навчався у школі №98, до дев’ятого класу був відмінником. Після школи здобув фах зварника у коледжі й одразу пішов працювати за професією, щоб допомагати матері. Батько помер, коли хлопець навчався у сьомому класі, тому мама виховувала його сама.
З Катериною Богдан познайомився у перукарні, куди прийшов підстригтися. Згодом між ними зав’язалися стосунки.
“Він попросив мій номер телефону, зателефонував, запросив на прогулянку. Ми зустрілися, прогулялися один раз, другий раз, і якось так в нас стосунки пішли. А потім через рік ми вже разом жили”, — згадує жінка.
Тоді їм обом було по 21 року. Згодом у них народився син Микита.
Богдан був уважним і турботливим батьком не лише для свого сина, а й для старшої дитини Катерини.
“Він дуже переймався вихованням дітей. Був чудовий батько. Завжди телефонував, питав, як ми. Гуляв із дітьми, любив їх”, — розповідає жінка.
Чоловік любив проводити час із родиною на природі. Найбільшим його захопленням була рибалка.
“Це було його улюбленим заняттям. Тільки вихідні — ми на рибалці. Він ловив рибу із дітьми, показував як потрібно закидувати вудочку, коли клює, та яка риба де водиться. Ще ми брали з собою гриль і готували пікнік. Ми все робили разом”, — ділиться Катерина.
Працював Богдан комірником у фірмі, що займається автотехнікою. Любив машини, сімейні виїзди й прості моменти поруч із близькими.
Попри те, що згодом пара розійшлася, вони зберегли дружні стосунки й постійно підтримували зв’язок.
“Ми не зійшлися характерами, розійшлися, але він продовжив бути найкращими батьком для дітей. Ми часто зідзвонювались, говорили, ділилися важливим… Ми були друзями”, — зазначає жінка.
Після початку повномасштабної війни Богдан переконав рідних виїхати за кордон. Сам залишився в Україні.
“Він нас відправив у безпечне місце, а сам пішов у військкомат. Спершу його не брали через проблеми зі здоров’ям. Але він оббивав пороги, і 6 листопада 2024 року він все одно пішов захищати Україну. Ми завжди були з ним на зв’язку, завжди”, — згадує Катерина.
Богдан служив оператором безпілотних літальних апаратів у складі 46 бригади. Мав позивний “Зараза”. Виконував бойові завдання на Донеччині та Дніпропетровщині, зазнав дев’яти контузій.
25 листопада 2025 року захисник загинув від вибухової травми під час виконання бойового завдання поблизу Новопавлівки на Дніпропетровщині. Йому було 37 років.
“Він мріяв, щоб у дитини все було добре. Хотів ще одну дитину… Можливо, ми б зійшлися знову, якби він залишився живий”, — говорить Катерина.
Захисника поховали поблизу Чернігова. У нього залишилися мати та син.
Рідні захисника ініціювали петицію до президента України з проханням надати йому звання Героя України. Підтримати ініціативу можна, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять захиснику України!