Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — 22-річний розвідник спецпідрозділу “First Line” Данило Кандиба на псевдо “Грач”. Він пройшов шлях від військового ліцею до бойових операцій на найгарячіших напрямках фронту, був сапером, розвідником і людиною, яку побратими називали справжнім професіоналом.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Данило Кандиба народився 21 жовтня 2002 року в селі Лозуватка на Дніпропетровщині, виріс у Кривому Розі. З дитинства він цікавився військовою справою, відвідував громадські організації та секції, де навчався військової тактики та домедичної допомоги.
Про життя та бойовий шлях Данила Кандиби розповіла його мати Ольга Кандиба у матеріалі для платформи пам’яті “Меморіал”.
“Ще змалку Данило проявляв особливий інтерес до всього, що було пов’язане з військовою справою. Він прагнув знати більше, розуміти глибше, вміти краще”, — згадує мама захисника Ольга Кандиба.
Після 9 класу чоловік вступив до військового ліцею в Кривому Розі. У 18 років підписав контракт із Національною гвардією України та став сапером. Заочно навчався в інституті МАУП.
Старший брат чоловіка Іван у матеріалі “24 Каналу” згадував, що головним прикладом для Данила був батько — підполковник Сергій Кандиба, який воював із 2014 року.
Як пишуть “Свої Суми”, батько Данила під час оборони Маріуполя загинув на території “Азовсталі”. Згодом офіцерові посмертно надали звання Героя України.
Повномасштабне вторгнення Данило зустрів на Донеччині під час ротації в районі Вугледара. Він брав участь у бойових завданнях та долучався до звільнення Херсонщини.
Після загибелі батька на прохання матері тимчасово залишив військову службу та намагався знайти себе в цивільному житті.
Як розповідала Ольга Кандиба, тоді син займався пошиттям військового спорядження та працював у сфері гуманітарного розмінування.
У цей час Данило познайомився зі своєю коханою — Каріною Хакімовою. Дівчину підкорили його щирість, чесність і свідомість. Він прагнув побудувати здорові, міцні стосунки та повністю віддавався їм.
“Його турбота проявлялася не лише у значних вчинках, а й у щирих, на перший погляд, непомітних деталях — саме в цьому відчувалися його людяність і внутрішня глибина. Він керувався повагою, відповідальністю та щирим бажанням підтримати, і насправді робив для мене більше, ніж будь-хто. Він цілував мене не тільки поруч, а й на відстані — у кожному відео, у кожному зверненні з фронту. Він умів бути поруч навіть тоді, коли це здавалося неможливим, і створював відчуття, що відстані не існує”, — поділилася Каріна.
У 2024 році Данило повернувся до війська та долучився до підрозділу “First Line” у складі “Спецпідрозділу Тимура” Головного управління розвідки України. Брав участь у висадці на Кінбурнській косі, операції на Вовчанському агрегатному заводі, обороні Покровського напрямку, боях на Сумщині та Куп’янщині. Частина бойових завдань чоловіка досі залишається засекреченою.
Побратими згадували Данила як професійного сапера, відповідального воїна та людину, яка постійно навчалася й вдосконалювала свої навички.
“Він був військовим з ніг до голови. Справжній професіонал, у якого можна було багато чого навчитися”, — розповідав один із побратимів.
12 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку група Данила потрапила під атаку російського дрона.
За словами матері захисника, окупанти застосували хлорпікрин — отруйну речовину.
Внаслідок атаки Данило зазнав близько 80% опіків тіла та важких токсичних уражень внутрішніх органів.
Рідні та побратими згадували, що навіть під час евакуації він намагався жартувати, попри надзвичайно тяжкий стан. Спочатку за його життя боролися українські медики, згодом його доправили до Німеччини. Це тривало понад три тижні.
Втім наслідки ураження виявилися надто тяжкими. 3 серпня 2025 року Данило Кандиба помер у лікарні від отриманих поранень.
“Він був сином України, справжнім воїном світла і водночас — ніжним, добрим, щирим хлопцем, який умів любити й дарувати тепло”, — ділиться мати Данила.
Данила поховали у Кривому Розі. У нього залишилися мама Ольга, старший брат Іван та дівчина Каріна.
За службу захисника нагородили медаллю “Учасник бойових дій”. А в криворізькому парку Щастя встановили пам’ятну ковану гойдалку із зображенням грача — птаха, який став його позивним.
Вічна пам’ять і шана захиснику України.