Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий Олександр Тітаренко. Чоловік народився в Макіївці та повернувся на рідну Донеччину боронити її під час повномасштабного вторгнення.
Про Олександра Тітаренка Вільному Радіо розповіла його дружина Леся. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Товариський, зібраний, турботливий, шляхетний і дотепний. Таким дружина Леся згадує Олександра Тітаренка:
“Знаєте, дивлюсь фото, відео — і тільки усміхаюсь. Звісно, сум відчуваю, але потім одразу усмішку. Такі у нас з Сашею теплі стосунки, такі зворушливі спогади”.
Олександр Тітаренко народився в Макіївці 25 серпня 1981 року. Закінчив перший клас, а потім родина переїхала на батьківщину батька — до Гайсина на Вінниччині. Олександр проходив строкову службу та закінчив Вінницький економічний коледж. Однак не працював за спеціальністю — пробував себе у різних сферах. Останні роки до повномасштабного вторгнення працював за кордоном.
З майбутньою дружиною познайомився у Києві, у компанії спільних знайомих. Олександр підкупив Лесю своїми жартами, подекуди чорними.
“В нас однакове почуття гумору, саркастичне, ми тут абсолютно знайшли одне одного. Постійно підстьобували друг дружку. І побратими потім мені розповідали, що навіть в якихось таких жахливих, критичних ситуаціях він не втрачав почуття гумору, яке підбадьорувало всіх інших і якось тримало на позитиві”, — с усмішкою і теплом у голосі каже Леся.
“Згадую усмішку Олександра, завжди усміхався, навіть коли була жахлива дорога на позицію, болото та сльота, кермо було важко тримати, машину кидало, і він жартував типу “як на ралі” чи “де ще так покатаєшся?”. Позивний мій “Заєць”, та коли він приїздив з позиції, казав: “Бачили твоїх родичів по дорозі, жирнуваті”. Завжди підтримка, гарне слово та міцне плече”, — розповідає побратим Олександра “Заєць”.
Олександр з Лесею прожили разом майже 18 років. Стійко проходили через кризи, берегли й огортали одне одного турботою. Згодом, вже після загибелі Олександра, спільні знайомі зізнаватимуться Лесі, що вони були для багатьох прикладом люблячої родини.
“Ми пройшли дуже нелегкий шлях. І відсутність дітей, в тому числі. Але зберегли повагу одне до одного, і ту любов, і теплоту. Проблеми нас якось загартовували, об’єднували. Я добре пам’ятаю його першу відпустку [зі служби під час повномасштабного вторгнення]. У нас були складнощі в стосунках, тому що він адаптувався до того всього. Він не міг мені розповісти телефоном, що там відбувається. А те, що відбувалося тут, в цивільному житті, його не цікавило. Ми трішки віддалилися, але це теж пройшли разом”, — розповідає дружина.
Леся каже, що серед близьких Олександра називали графом.
“Він був дуже педантичний і був дуже шляхетний. Ми його між собою, так знаєте, сміючись, називали графом через це. Він ніколи ні в кого нічого не просив, ніколи не жалівся ні на що”.
Коронною фразою Олександра була: “понятне дєло”.
“Майже про все так казав. Я йому кажу, що я тебе дуже люблю, він каже: “ну, понятне дєло””, — сміється дружина.
Серед планів пари на післявоєнне майбутнє була закордонна подорож з друзями.
“Багато хто з наших виїхав, дуже хотілося всіх зібрати й побачитись”, — каже Леся.
Дружина згадує, що востаннє до рідного міста чоловіка Макіївки приїжджали у жовтні 2013 року — на день народження його бабусі.
Повномасштабна війна застала Олександра у Києві, де вони тоді жили, згодом вже під час відкритої війни вони переїдуть до Ірпеня, бо “Саша не хотів жити в Києві”. Він відвіз дружину до батьків на Вінниччину, а сам долучився до війська — став до лав 59 бригади. Він був старшим водієм.
10 березня 2022 року підрозділ Олександра відправили на херсонський напрямок.
“Спочатку це було ближче до Миколаєва, бо Херсон тоді був окупований на той час. І вони в Миколаєві жили під мостами десь, в якихось ангарах, там постійно прилітало. Потім Кінбурнська коса, Херсон деокупували. А після їх відправили вже на Донеччину, і в принципі там він і був весь час”, — розповідає дружина.
На бойовому завданні у грудні 2025 року на Донеччині Олександр дістав контузію, коли в його автівку влучив FPV-дрон. Машина тоді згоріла, але військові встигли вистрибнути й врятуватись. Після він повернувся на фронт. Дружина розповідає про побратима Олександра, який приїхав на похорон на милицях — відновлювався після поранення:
“В нього було поранення десь тоді же, коли і Олександра контузило. Він досі на реабілітації. І він на похороні підійшов до мене і каже: “Мене ж Саша евакуював. Приїхав, закинув мене в машину. І каже: “Я не поняв, що таке? Ти ж три години тому ще нормальний був”. Отак жартував”.
Командир Олександра розповідає про нього як про відповідального й сміливого чоловіка:
“Багато хто боявся їхати, забрати НРК (наземний роботизований комплекс – ред.). А він потрібен, бо доставляє провізію, доставляє боєприпаси нашим пілотам на позиції. У результаті того, як підвозили боєприпаси, провізію, по ньому вже був ворожий приліт FPV. Там така небезпечна ділянка була відкрита. Сашко з хлопцями поїхав, він сказав: “Якщо потрібно, то я поїду й заберу”. І він поїхав і забрав”.
Життя Олександра Тітаренка обірвалось поблизу селища Межова на Дніпропетровщині 7 липня 2026 року. Тоді, він як і зазвичай, був за кермом своєї автівки — віз побратимам БК. В його машину було влучання FPV-дрона.
“Ми завжди зідзвонювались о пів на восьму [вечора]. Це сталося о 19:41. Я йому дзвонила, він був поза зоною, вже о дев’ятій десь почала телефонувати всім хлопцям, телефони яких в мене були. Ніхто не відповідав, а десь об 11 мені повідомили”, — розповідає дружина.
Леся подала інформацію про Олександра у збірку “Пам’ять в обличчях” та збирає спогади про Олександра, аби оформити в одне видання: “Не всіх контакти хлопців в мене є, зараз я відновлюю, бо Сашин телефон побитий. І потихеньку збираю інформацію, якісь відео, фото його. Хочеться зібрати особисто для себе, для друзів, для знайомих, для побратимів”.
Поховали військового у Гайсині на Вінниччині. Окрім дружини, в Олександра Тітаренка залишились мати та брат.
Світла пам’ять полеглому захисникові.