Починаючи з 2015 року в Донецькій області перейменували сотні вулиць, назви яких прославляли радянських і комуністичних діячів. Однак прізвища багатьох одіозних особистостей, одним із яких є радянський поет Володимир Маяковський, можна зустріти у Слов’янську, Дружківці, Добропіллі, Торецьку, Святогірську, Кураховому. Ким він був і чому такі вулиці варто було б перейменувати – у матеріалі Вільне Радіо.
Володимир Маяковський народився 1893 року на території сучасної Грузії. Вже у школі брав участь у революційних демонстраціях, читав агітаційні брошури.
Згодом він переїхав до Москви, познайомився з революційно налаштованими студентами, почав захоплюватися марксистською літературою, 1908 року вступив до Російської соціал-демократичної робочої партії. Був пропагандистом у торгово-промисловому підрайоні.
Вже у шкільні роки він потрапляв до в’язниці, а згодом його виключили з Московського училища живопису, скульптури та архітектури. Він хотів потрапити на фронт у часи Першої світової війни, його не взяли і пояснили це політичною неблагонадійністю майбутнього поета.
У період 1913-1917 рр. Маяковський написав збірки “Я”, “Просте як мукання” та “Революція. Поетохроніка”. Також поет відвідав Латвію, Францію, Німеччину; писав нариси та вірші про європейські враження:
У 1925 році відбулася найдовша його подорож: поїздка Америкою. Маяковський відвідав Гавану, Мехіко та протягом трьох місяців виступав у різних містах США з читанням віршів та доповідей.
“Він написав, що живе “наказом жовтневої волі“ та обіцяв не дозволити “чорнити і ганьбити“ більшовицький переворот (“Перекопський ентузіазм“), нагадуючи Володимира Путіна, який, у свою чергу, обіцяв “заткнути рота тим, хто намагається переінакшити історію, подати її у хибному світлі“, — каже історик Іван Бездудний.
Він зазначає, що Маяковський до кінця власного життя залишався прихильником більшовицького перевороту та персонально Володимира Леніна. А також цілковито підтримував та намагався сприяти політиці колективізації та її складової — розкуркулення.
Критики називали його лише “попутником”, а не “пролетарським письменником”, яким він себе хотів бачити. В 1930 році він організував виставку, присвячену 20-річчю його творчості, але йому всіляко заважали, а саму експозицію ніхто з письменників і керівників держави не відвідав.
Історик Бездудний зауважує, що Маяковський дозволяв собі у публічному просторі вкрай зневажливо, у стилі “босяка”, висловлюватися на адресу представників інших держав, протиставляючи Росію західному світу.
“Особливої уваги заслуговують слова Маяковського, що російська делегація на конференцію “їхала, оглядаючи господарськими очима прийдешню Світову Федерацію Рад”, відкрито демонструючи шовіністичне та імперіалістичне налагодження Росії, всіляко їх підтримуючи та заохочуючи“, — каже Іван.
Маяковський стояв біля витоків радянської реклами. За рекламну та агітаційну діяльність поета критикував Борис Пастернак, Валентин Катаєв та Михайло Свєтлов. Найвідомішими творами Маяковського є “Хмара у штанях”, “Флейта-хребет”, “Людина”, “Володимир Ілліч Ленін”.
Володимир Маяковський покінчив життя самогубством у 1930 році. Останні роки свого життя він багато хворів, а на творчому шляху у поета почалися проблеми, він почав втрачати визнання, а його виставки майже ніхто не відвідував.
Заступник директора Інститута історії України Геннадій Боряк розповідає, що своє ставлення до України поет висловлював по-різному. В окремих випадках він виступав з демонстрацією симпатії до України та її мови. Так, у вірші “Борг Україні“ поет висловлюється проти зневажливого ставлення росіян до української мови та вмістив фразу, що згодом стала крилатою: “товарищ москаль, на Украину шуток не скаль“. Саме її використав колишній президент України Петро Порошенко під час параду до Дня Незалежності у 2016 році.
“Та все ж митець залишився на позиціях великодержавного шовінізму. Для прикладу, у вірші “Нашому юнацтву“, він негативно зобразив українців, назвавши їх “хохлами“, а також зробив зверхні, зневажливі ремарки щодо української мови“, — каже Боряк.
Інститут історії України зазначає, що Маяковський мав би підпадати під декомунізацію, адже він навіть не жив тут і до того ж возвеличував радянську владу.
Водночас вулиці та провулки Маяковського існують у Слов’янську, Дружківці, Добропіллі, Торецьку, Святогірську, Кураховому, Сіверську. Вулиця імені Маяковського залишилась і у Бахмуті. Це зазначено в реєстрі “Національні інформаційні системи” та Державному реєстрі виборців України.
Під час перейменування топонімів місцева влада має вносити зміни туди, аби процес зміни назв вулиць та провулків вважався завершеним. Однак деякі громади не дотримуються такої процедури і через це на місцевому рівні вулиці є перейменованованими, а на загальноукраїнському залишаються і досі старими.
У низці українських міст було перейменовано вулиці Маяковського, проте, через велику кількість таких топонімів, цей процес триває досі. Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики України з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму заявила, що топоніми названі на честь Володимира Маяковського входять у топ-10 найпопулярніших в Україні.
Наприкінці квітня президент України Володимир Зеленський підписав зміни в Законі “Про географічні назви”. Тож тепер згадок про радянських та російських діячів серед топонімів має бути менше. На це у місцевої влади є час до вересня 2023 року.
Раніше ми розповідали про понад півтисячі топонімів-тезок у Донецькій області. Як не загубитися на Донеччині – у матеріалі “Вільного радіо”.