Поліцейський екіпаж “Білий янгол” сьогодні їде до Нью-Йорка на Донеччині. Звідти евакуюють Тетяну і її трьох дітей, які нарешті покинуть селище.
Тут неспокійно доволі давно ㅡ росіяни часто скидають на Нью-Йорк авіабомби “ФАБ-250” і “ФАБ-500”. Під обстріли потрапляють житлові будинки, гинуть люди. Нью-Йорк — це вже лінія фронту, за ним — окуповані території.
Поліцейські швидко заходять до під‘їзду, піднімаються на 2 поверх і підходять до конкретної квартири. Чую лаконічне: “Евакуація”, жінка із квартири відповідає: “Так” і починає збирати дітей. “Женя, Люба і Міша. 16, 11 і 9 років”, ㅡ рапортує жінка.
Коли всі готові виходити, поліцейські допомагають надягнути на дітей та матір бронежилети і каски. Для дітей вони ㅡ спеціальні.
Спускаємось до машини. Поки дорослі вантажать речі в авто, розмовляю з дітьми. Наймолодший хлопчик тримає в руках картину. Малювала її одна із сестер, вирішили, що варто забрати малюнок із собою. Видно, що вони хвилюються, час від часу в дітей починають тремтіти руки і ноги.
— Страшно чи холодно? — питаю.
— Ні те, ні те.
— Переживаєте?
— Угу.
— Ще трохи, все буде добре. От побачите.
— Ми знаємо, — відповідає одна із сестер.
Час від часу до дітей підходять поліцейські й також намагаються заспокоїти. Здається, це частково спрацювало.
Нарешті все завантажили, сідаємо в авто і рушаємо. Молодші діти сидять поряд і розмовляють між собою, старша дивиться на дорогу через лобове скло. Тепер, здається, хвилюватися починає мама.
— Чому ви наважились виїхати? питаю Тетяну.
— Обстрілюють багато, падає поряд дуже, страшно, ㅡ каже жінка.
— А діти як поставились до цього рішення?
— 50/50. Хотіли залишитись вдома, бо це все ж дім, а з іншого боку — страшно. Позавчора такі обстріли були, що думали, все. Сиділи в коридорі, тремтіли. Та й не тільки позавчора.
— У вашому будинку є сховище чи підвал?
— Ні, ходили в сусідній.
При цьому, усі дистанційно навчались — дротовий інтернет в будинку поки працює.
— Тепер діти зможуть навчатись офлайн, — кажу.
— Ой, навіть не знаю, що краще. Здається, онлайн безпечніше.
— Маєте, куди їхати?
— Так, поїдемо у Дніпро. Там і в дітей багато однокласників, друзів. Це також трохи пом‘якшило рішення про евакуацію, — розповідає Тетяна.
Мовчить кілька секунд і додає:
— І потім повернемось.
— Тільки потім, не зараз. Зараз не треба, — відповідаю.
Згадую, як поліцейська екіпажу “Білого янгола” Олена розповідала, що частина людей, яких вони евакуювали, з часом повертаються під обстріли. Декого доводиться вивозити знову.
Приїжджаємо у Костянтинівку. Частину речей жінка відправляє поштою, решту складають в авто до знайомого. В цей час старша сестра на колінах розгортає блокнот. Бачу на сторінках дати й невеликі записи від руки. Мабуть, щоденник. Мама забирає дівчину, вони йдуть до авто.
Сьогодні ж родина вирушить у дорогу за сотні кілометрів від рідного дому. До речі, вперше з 24 лютого 2022 року.
Чи не щодня селище Нью-Йорк потрапляє під щільний вогонь окупаційних військ. На місто окупанти скидають авіабомби та руйнують мирні будівлі. Деякі зі снарядів не розриваються — їх ліквідовують сапери. Попри це у населеному пункті досі є місцеві мешканці, яким складно наважитись на переїзд у безпечне місце.
Приміром, одна з місцевих родин, де зростають двоє дітей, боялася виїжджати через постійні обстріли та проблеми з документами. У лютому поліцейські таки вмовили дорослих врятувати дітей з небезпеки. У травні з прифронтового Нью-Йорка поліцейські евакуювали трьох дітей, мати яких померла. Будинок сім’ї постраждав під час чергового обстрілу.