Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, хто загинув у російсько-українській війні. Ольга Дмитришина із Зайцевого Бахмутського району — одна з них. Вона працювала бухгалтеркою “Ощадбанку” в Бахмуті, допомагала чоловікові з фермерством та ростила трьох дітей. У 2022 році життя жінки обірвав російський обстріл.
Про трагічну загибель жінки Вільному радіо розповідає її чоловік Сергій Дмитришин. Каже: вони вивезли дітей в безпеку — на Полтавщину — ще у травні на початку відкритої війни, проте часто навідувалися у справах до Зайцевого.
7 вересня 2022-го подружжя теж приїхало до села за зимовими речами.
“8 вересня близько 13:00 12 людей зібралося у мене надворі — всі люди, що жили на вулиці. Тільки сідати за стіл, як був “приліт” у кухню. Загинула одна жінка, і ми дістали з-під завалів Юрія Поповського (він був наче живий) та його дружину Галину, вона стояла на ногах. А за 3-5 хвилин був другий “приліт” запальним осколково-фугасним снарядом. Загинули моя жінка, Галина Поповська та ще одна сусідка”, — розповідає про той день Сергій Дмитришин.
У подружжя в Зайцевому було фермерське господарство — тримали худобу, працювали на землі. Тому у справах мусили повертатися туди знов і знов, попри небезпеку. Кожного разу, як Дмитришини приїздили у село, то привозили односельцям продукти та необхідні речі.
Коли почалися бої, просто здавали худобу на м’ясо реалізаторам, поки це ще було можливо. Подружжя вирішило, що мусять покинути усе та більше на Донеччину не повертатися.
У момент другого обстрілу Сергія сильно відкинула вибухова хвиля, чоловік дістав серйозних поранень — у ноги, грудну клітину та спину. Коли отямився, надворі все горіло, а 5 людей були мертві. В тому числі і його Ольга.
За його словами, друг довіз його до Бахмута, де чоловіку надали медичну допомогу військові. Вони ж погодились проїхати до Зайцевого та вивезти тіла загиблих. 35-річну Ольгу Дмитришину поховали на Маріупольському цвинтарі Бахмута.
Ольга народилася, навчалася та працювала в Бахмуті.
“Вона народилася 27 квітня 1987 року у Бахмуті, закінчила 9 класів у школі № 2 та індустріальний технікум (група технологів). Потім ми з нею вступили до Харківського національно-технічного університету на факультет “Економіка підприємств”. В “Ощадбанку” Бахмута вона працювала з 2006 року”, — розповідає чоловік.
Влітку 2022-го Ольга врятувала Сергія після обстрілу.
“16 липня я дістав поранення у Зайцевому під час обстрілу “Градів”. Жінка мене швидко відвезла у лікарню до Костянтинівки, де мені наклали гіпс. Далі вона відвезла мене у Мечнікова (лікарню у Дніпрі, — ред.), де мені зробили серйозну операцію”, — розповідає Сергій Дмитришин.
Він каже: його дружина встигала усе, і він з нею був дуже щасливим.
“2 дні не вистачило до 20 років, як взялися за руки у Бахмуті, на День міста! Народила мені трьох дітей, була в декреті. Тільки жити почали: побудували собі дім для душі, такий, який хотіли, про який мріяли 15 років. Здала на права, купили машини, їздили на поля разом”, — каже Сергій.
Тепер у нього немає нічого, окрім дітей.
“Визволителі визволили” від роботи, від родини, від жінки, від усього на світі. Машини, техніка погоріла, ферму розбило повністю, два будинки, 4 машини”, — розповідає чоловік.
Та найстрашніше — немає дружини, за якою Сергій тужить.
“Як це можна перенести? Ніяк: ходимо, тиняємось і все. Безсонні ночі, ждеш, що подзвонить, щось скаже… За 15 років спільного життя я жодного разу собі кави не колотив сам. У машині лежить її портрет, який робив їй на 40 днів. Одне щастя в житті, що хоч діти поруч, більше нема нічого”, — наостанок каже згорьований чоловік.
Без матері залишилися троє їхніх дітей 6, 8 та 12 рочків.
Світла пам‘ять..