Вшануймо хвилиною мовчання бойового медика з Сумщини Руслана “Дока” Штанька, який загинув, рятуючи побратима (ФОТО)

Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, хто загинув у російсько-українській війні. 4 листопада згадаймо 30-річного уродженця Сумщини Руслана Штанька. За час служби він рятував поранених у боях захисників під Соледаром та Бахмутом, а також в інших регіонах. Загинув у Запорізькій області на бойовому посту.

 

“Після поранення у січні 2023 року під Соледаром та лікування, ВЛК визнала Руслана частково придатним. Але він вдома про це не сказав. Йому можна було сидіти у штабі та писати документи. А він сказав “Ні, я до своїх хлопців”. Повернувся до війська влітку 2023 року — брав участь у штурмі та звільненні населених пунктів Запорізької області”, — розповідає Вільному радіо сестра захисника Юлія Ламтьова. 

10 вересня Руслан Штанько загинув під час боїв в районі Новопрокопівки Запорізької області, рятуючи життя свого побратима.

Юлія Ламтьова розповідає про брата докладніше. 

Руслан Штанько вчився на вчителя фізкультури, працював пекарем, на війні став медиком

Руслан Штанько народився 31 березня 1993 року у селі Червона Слобода біля міста Буринь Сумської області. Зростав у багатодітній родині. 

“Навчався у Червонослобідській школі. Займався 7 років на фортепіано. Після 9 класу вступив до Путивльського педагогічного коледжу, отримав диплом вчителя фізкультури”, — каже Юлія. 

Після навчання Руслана призвали на строкову службу: за словами сестри, служив у 2012-2013 роках у Донецьку у лавах МВС. Про цей рік рідним нічого особливого не розповідав. 

Після армії Руслан Штанько якийсь час працював у Києві в охороні та пекарем. Там його і застала повномасштабна війна. 

“Спочатку вони не могли виїхати звідти, трохи побув вдома, потім поїхав та пів року зовсім не приїздив: було багато роботи, замовлень. Вони працювали і з волонтерами, треба було багато пекти, і в нічні, і в денні зміни ходив”,  — розповідає сестра. 

Бойовий шлях Руслана Штанька

Навесні 2022 року Руслан приїхав додому та отримав повістку — мобілізувався до війська. В ЗСУ він став бойовим медиком — навчання тривали близько півроку. 

“18 жовтня 2022 після [загальновійськового та спеціального] навчання його прийняли на посаду старшого бойового медика 46-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ. Його позивний був “Док”. На початку 2023 року його підрозділ брав участь у запеклих боях за Бахмут і Соледар”,  — розповідає жінка. 

Під Соледаром 28 січня 2023 року Руслан Штанько дістав тяжке вогнепальне поранення у стегно. Лікування та реабілітація тривали близько пів року. 

“Йому дали відзнаку: “За жертву кров’ю в боях за волю України”. Він нічого не розповідав, усе в собі тримав. Коли був на лікуванні та реабілітації, був закритий. Його тягнуло до своїх хлопців, бо хлопці виїжджали на виїзди і без медиків”,  — каже сестра захисника. 

ВЛК визнало Руслана частково придатним, але він повернувся до війська. 

Юлія додає: її брат опанував медичну допомогу в умовах війни, навчав побратимів як надавати допомогу та врятував багато життів. 

Як загинув бойовий медик Руслан Штанько

9 вересня 2023 року Руслан Штанько подзвонив родині та попередив, що їде на виїзд. А наступного дня загинув. 

 Тяжку звістку повідомили з військової частини батькові Руслана 13 вересня. Руслан Штанько загинув внаслідок тяжких вогнепальних поранень.  

“Його тіло привезли 17 вересня. Він завжди казав: “Ми завжди виносимо, ніколи не залишаємо своїх на полі бою”. До позицій для штурму їм треба було ходити далеко пішки, на собі хлопці виносили”, — розповідає співрозмовниця.

Поховали Руслана того ж дня на кладовищі у рідному селі Червона Слобода.

“У нас один батько (мати померла), він був рятувальником. Руслана поховали на День батька та на День рятувальника. Тато переживає дуже тяжко. Нам усім дуже тяжко, ми не можемо з цим змиритися. Руслан постійно телефонував, скучили за ним”, — каже сестра. 

У Руслана Штанька залишилися двоє сестер, молодший брат та 5-річна донька.  

Юлія Ламтьова створила петицію, аби її братові надали звання Героя України.

“Ми вважаємо, що він заслуговує на це звання — він стількох хлопців спас! З вірою у серці, з надією про перемогу, з любов’ю до України. Він до останнього стояв на захисті нашої країни! Ціною власного життя він захистив Україну, захистив усіх нас. Звичайний сільській молодий хлопець там, на передовій, захищав та рятував життя своїх побратимів. Для нашої родини це дуже важка втрата”, — каже жінка.

Підтримати петицію ви можете за цим посиланням.

Світла пам’ять Герою.