Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, хто загинув у російсько-українській війні. 17 липня згадаймо 28-річного уродженця Сіверська Олександра Розчубка. Він захищав український схід від росіян декілька років до відкритого вторгнення. Загинув Олександр разом із побратимом, виконуючи бойове завдання.
Про втрату сина Вільному радіо розповідає його мама Вікторія Третьякова.
“Саша загинув 20 червня 2022 року. Вони з другом були на завданні, спочатку вбило друга, а потім Сашу. Плачу щодня, їздимо на кладовище. Тяжко, не вистачає ласки. Діти мене підтримують”, — каже жінка крізь сльози.
Коли російська армія відкрито напала на Україну, Олександр Розчубко був на позиціях під Авдіївкою. На яких напрямках воював відтоді, мати не знає.
“Він казав: “Мені нічого не можна розповідати, мам”, — згадує жінка.
Служив її син у 54-й окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи командиром машинного розвідувального взводу мотопіхотного батальйону.
До вторгнення чоловік захищав країну на контрактній службі вже декілька років. Подробицями зі служби з матір’ю і раніше не ділився, бо був розвідником.
“Все приховував від мене, а своїм братам, звісно, розповідав більше. Йому подобалось служити. Був на передових точках: під Лисичанськом, Золотим, Авдіївкою тощо”, — каже його мама.
Олександр народився у Сіверську 7 жовтня 1993 року. Окрім нього Вікторія одна виховувала ще двох синів та доньку.
У місцевій гімназії №3 хлопець закінчив 9 класів. Мама згадує: у школі Саша був розбишакою. А після школи пішов навчатися на електрогазозварювальника в училище №53 у Бахмуті.
“З дитинства Саша займався футболом та мав дуже багато медалей — його тато був воротарем. Щосереди та п’ятниці син ходив у спорткомплекс “Доломітник” у Сіверську. І в училищі за Артемівськ грав, і в армії. Він був добрий, чуйний, усім допомагав, виручав у тяжкі хвилини”, — згадує жінка.
Після закінчення училища Олександр трохи працював з братом в охороні у Микитівці, але недовго — прийшла повістка до армії.
“Він служив у 2013 році у Києві у “Беркуті”, а у 2014-му Майдан — він був на Майдані. Закінчив службу, побув місяці зо три вдома та знову пішов до армії за контрактом, служив разом зі своїми хлопцями”, — каже мати Олександра.
Іноді чоловік приїздив у відпустку до Сіверська зі своїми побратимами.
“У нього був позивний “Ракета” — може, тому, що він швидко бігав? Завжди був веселим, рухливим, любив жартувати, ніколи не показував, що в нього на душі”, — розповідає Вікторія про сина.
Декілька років тому до Олександра у підрозділ пішов служити і його брат Дмитро. Вони були двійнятами.
Олександр вступив до університету в Харкові та встиг провчитись рік. У Харкові він жив з дівчиною, тому мама бачила його нечасто.
“Вони прожили разом 7 років та збирались одружитись у квітні 2022-го, але відклали це. Саша все збирав гроші на якісь дуже красиві обручки”, — розповідає Вікторія Третьякова.
Про загибель Олександра інші діти одразу матері сказати не наважились. Тому трагічну звістку вона почула від жінки, яку вже вважала своєю свахою — матері дівчини її сина.
“Дітвора хотіла мені ввечері сказати. Вони знали з вечора, адже син Діма був там, у підрозділі, коли це сталося. Про обставини загибелі сина я нічого не знаю. Він дуже дружив з одним хлопцем, з ним і загинув”, — каже Вікторія Третьякова.
Нині вона живе в евакуації у Запоріжжі, куди її відвезли до старшого сина. Туди ж привезли й тіло Саші.
“Я їздила на упізнання. Він яким був, таким і залишився. Куля влучила в обличчя. Сказали, смерть була миттєва, не мучився. Там його й поховали у Кушугумі на воєнному кладовищі 28 червня 2022-го. На похорон з хлопців ніхто не приїздив. Віддали почесті місцеві військові”, — згадує мати захисника.
Олександра Розчубка нагородили посмертно медаллю. Але фактично нагороди немає.
“Документ про це я бачила, але її (медаль, — ред.) я не отримала. Де вона поділася, не можемо знайти — вже рік пройшов. У нього були ще нагороди, але всі залишилися у Сіверську, тому що тікала”, — каже мати загиблого бійця.
В Олександра Розчубка залишились дівчина, мати, брати та сестра.
Світла пам’ять.