“Ми єдині цивільні, хто туди приїздить”: як бахмутська поштарка з колегами понад рік возять пенсії у Сіверськ і не тільки (ФОТО)
У бронежилетах та за будь-якої погоди у села Донеччини неподалік передових позицій розвозять пенсії місцевим, які залишились. Працювати так продовжує вже понад рік Укрпошта. Її працівниця Ганна Фесенко з Бахмута та двоє її колег самі на передовій вже не перший місяць, і не полишають людей. В яких умовах працюють поштарі поблизу фронту та чому, ми розпитали детальніше.
“Часів Яр небезпечніший за Сіверськ”
“Сіверська громада відсотків на 10, на мою думку, безпечніша, ніж Часів Яр. У Часів Ярі стоїш, а над головою свистить, падає поруч”, — каже Ганна Фесенко.
Жінка працювала в Бахмуті начальницею центрального відділення Укрпошти (11-го), коли російська армія напала на Україну. Нині вона їздить видавати пенсії до Сіверська та Часів Яра з пересувним відділенням Укрпошти, яке базується у Покровську.
“У Сіверську дуже багато людей, і за день їх обслужити неможливо. Тож їздимо туди декілька разів, щодня в інше місце. Їхати лише в один кінець три години, тобто тільки в дорозі ми 6 годин. Ми там у бронежилетах, платимо або з машини на вулиці, або де виходить. Тому що там все розбите”, — розповідає Вільному радіо Ганна Фесенко.
До приїзду Укрпошти у Сіверськ підвозять і мешканців сусідньої Серебрянки та Званівської громади: там збирати людей не ризикують — це ще ближче до лінії зіткнення, тож небезпечніше.
Жінка працює не одна — її з листоношею Людмилою Лук’ян привозить водій Укрпошти Ігор Озеров. Листоноша листів там не розносить, а допомагає начальниці з усіма операціями. Хоча листи є.
“В основному це якісь офіційні листи, судові повідомлення. Один одному туди ніхто не пише. Людмила ідентифікує людей за відомістю, звіряє паспорт та дані, люди розписуються, а я видаю гроші та продаю товар”, — каже Ганна.
Розвозять пенсії на Донеччині у броньованій машині, в бронежилетах та без зв’язку
У зоні небезпеки трійця поштарів пересувається з пересторогою та намагаються бути максимально обережними.
“Й на небо дивимося. Виїжджали якось з Часів Яра, бачимо, ракета летить. Зупинилися, чекали, дивилися куди. Бо нам їхати до Костянтинівки. Укрпошта закупила “броню” для машини, тож їздимо на “броньовику”. А з нього безпілотники не чуєш”, — каже жінка.
Там, куди вони їздять, безпекова ситуація ніколи не буває стабільною.
“До Сіверська ми почали їздити з кінця весни того року. Потім зо два літніх місяці не могли туди потрапити, там були сильні бої. Потім стало наче більш-менш, і тепер платимо. Хоча минулого місяця було дуже “гучно”. По трасі з’являються нові вирви, “скелети” обгорілих машин. Розумієш, що це в будь-який момент може прилетіти й в тебе”, — ділиться жінка.
А ще поштарі їдуть на роботу у будь-яку погоду. І як тільки перетинають зону, де зникає мобільний зв’язок, мусять ухвалювати рішення виключно на власний розсуд.
“Дощ чи злива, мінус 10-15 — ми їдемо, тому що люди на нас чекають. А ще там немає зв’язку, не подзвониш. Раніше, коли працювали на відділенні, якщо траплявся якийсь форс-мажор, то ти дзвониш керівництву, яке допомагає тобі розв’язати ситуацію. А зараз немає цього. Під час роботи фактично на передовій я маю вирішувати все сама, розумієте? Від тебе все залежить. Як там поводитись — це ти ухвалюєш рішення”, — пояснює працівниця пошти.
Військові адміністрації інформують мешканців де та коли будуть поштарі.
Загалом вони — це єдині цивільні з зовнішнього світу, кого бачать жителі цих ізольованих обстрілами фронтових громад.
“Влада там — це військова адміністрація, військові. А ми єдині цивільні люди, хто до тих мешканців приїздить. [Їм важливо,] що їх не кинули, про них пам’ятають”, — зазначає Ганна Фесенко.
Поштовикам працювати з людьми завжди було нелегко, а під час повномасштабної війни й поготів, каже Ганна.
“У кожного своя “межа” нервової системи. Людей дуже шкода: ти приїздив, був нормальною людиною, а потім приходить після інсульту, бо це стрес — “прилетіло” десь поруч. Приїздиш до Сіверська, і щоразу все більше руйнувань: “О, тут будиночок був цілий, а вже ні”. Це неприємно та прикро, зруйновані життя людей. Це страшно, втомлюєшся від цього звісно”, — ділиться жінка.
Попри все, Ганна Фесенко каже, що не може покинути людей.
“Мабуть, я вирішила це для себе колись, що по максимуму не кину їх. Працювати на цій території та в цих умовах має людина з досвідом. Недосвідчена людина з вулиці просто перелякається та втече. Коли стріляють, ти маєш знати як все зробити швидко, куди та як впасти. Та й просто не боятися там до одуріння. Чекаю на перемогу, довести все це до кінця, а потім, мабуть, буду відпочивати”, — пояснює Ганна.
У пересувному відділенні Укрпошти люди можуть купити різні товари
Гроші люди не лише отримують, а можуть і витратити — на товари. Їх теж привозять до Сіверська Ганна та її колеги.
“Якщо в гуманітарній допомозі їм приходять крупи, макарони, тушонка — я приводжу те, чого там немає: ковбасу в асортименті, солодощі, печиво, халву, усю кондитерку, консерви. Люди обирають та купляють”, — пояснює Ганна Фесенко.
Наскільки важливо мати змогу купляти щось помічаєш лише тоді, коли магазини більше не працюють. І поштарка знає про це на власному досвіді.
“Туалетний папір їм зараз необхідний. Або елементарно сірники взимку: ти не звертаєш на це увагу, коли можна просто піти до магазину та купити. А коли немає світла, газу, води, постійно багаття — скільки сірників йде. Я сама була у Бахмуті до останнього і пережила той момент, коли зачиняються останні магазини. І ти не можеш нічого купити. У тебе наче й гроші є, але витратити їх ніде”, — зазначає співрозмовниця.
В асортименті є і газети та кросворди.
“Газети там зараз ніхто, звісно, не виписує. Возимо газети на продаж, кросвордики люди замовляють та розгадують. Взимку, звісно, ні, бо свічки горять моментом”, — додає Ганна.
Укрпошта може працювати й без електрики
Укрпошта під час повномасштабної війни демонструє неабияку гнучкість, якої бракує багатьом іншим установам, вважає бахмутська поштарка.
“В інтернеті довго “ржали”, мовляв, ми десь там відстали, обзивали все це “совком”. А у нас є все: й автоматизовані відділення, і водночас ми можемо працювати без електрики. Ми відкотилися назад та усі операції можемо виконати, повернувшись до паперового варіанту. Так що ми зараз виграємо в цьому”, — пояснює фахівчиня.
А коли пересувне відділення повертається “у цивілізацію”, усі дані з паперу переносять у цифрові системи. А у банків, наприклад, такої можливості немає.
Точки видачі пенсій на сході переміщуються з лінією фронту
Навесні 2022-го Ганні Фесенко довелося їздити працювати навіть на Луганщину. Бо там почало не вистачати працівників Укрпошти.
“Всіх, хто йшов (звільнявся з Укрпошти, — ред.), підміняло моє відділення, нам почали додавати села. Я нікого не тримала, бо це рішення кожного. Ми їздили обслуговувати людей навіть до Сєвєродонецька, Лисичанська та кількох сіл Луганщини. Я була в епіцентрі подій”, — згадує той рік жінка.
На Луганщині поруч з нею було вище керівництво галузі.
“Там я познайомилася з генеральним директором Укрпошти паном Смелянським. Ми з ним їздили виплачувати пенсії, були у Сєвєродонецьку фактично за три дні до його окупації”, — розповідає жінка.
Коли росіяни захопили ці населені пункти, бої перемістилися на Донеччину. На шляху в окупантів першими опинилися села Соледарської та Сіверської громад.
“Берестове, Яковлівка — їм дісталося першим, це два невеликих села по трасі на Лисичанськ. Ми їздили туди до останнього, поки там були люди. Але трасу обстрілювали. Потім звідти була евакуація — людей вивезли”, — згадує жінка.
У Соледарі отримання пенсії від поштарки було приводом поспілкуватись
Видавали пенсії Ганна й у Соледарі, у Червоній Горі та Парасковіївці, поки їх не захопили та не знищили росіяни. Згадує: для місцевих її приїзд та отримання пенсій було приводом для людей поспілкуватись.
“У Соледарі ми платили до останнього, ще у грудні. Вже було дуже гучно, а людям все одно: вони отримали пенсії, вийшли від мене та стоять на вулиці купкою уп’ятьох просто неба. А тоді не можна було так робити. Кажу “Не наражайте на небезпеку ані себе, ані інших”. А вони відповідають“Я сусідку не бачила сто років, треба ж поговорити”, — каже жінка.
Але після захоплення Соледара та околиць під ударом опинилися й села наступної громади на шляху росіян.
“Там Благодатне, Переїзне та Званівка (Званівської громади, — ред.) неподалік. У Переїзній та Званівці ми теж платили до останнього, останні 2-3 місяці не можемо туди потрапити”, — каже працівниця Укрпошти.
“У Бахмуті ми працювали до грудня”
Бахмутські поштовики увесь минулий рік обслуговували й біженців від війни з інших населених пунктів, до кого війна вже прийшла.
Багато людей було з Попасної, Ганна запам’ятала двох бабусь.
“Одна прийшла до відділення у нічній сорочці, капцях та хустині на плечах. Її підняли з ліжка та вивезли, і ось вона прийшла. Ці розгублені очі… “Я з Попасної, мені треба їхати далі, можна пенсію у вас отримати?” А другій, здається з Яковлівки, прийшли грошові перекази. Дзвоню їй, а вона каже: “А нас вивезли вчора, я не знаю де ми знаходимось”. Що вони можуть розуміти? Вона просто сидить плаче: “В мене нічого не залишилося, я жити не хочу”, — згадує працівниця Укрпошти.
Тоді вона відчула наскільки важливо підбирати слова, спілкуючись з людьми, які були під обстрілами росіян.
“І не працюють ці фрази, що, мовляв “Добре, що залишились живими!” Я зараз у Покровську, ці мешканці кажуть: “Ми вас розуміємо, ми самі в цьому живемо”. По собі можу сказати: ніхто ніколи не зрозуміє людину, поки сам не побуде у цій ситуації. Так, ви живете у країні у війні. Але це не те, звідки виїхали ми. Ви живете у власних оселях та з власними речима”, — пояснює Ганна.
У штурмованому росіянами Бахмуті Укрпошта виконувала й нестандартні операції.
“Ми залишались єдині в місті, хто “обналічував” через термінал гроші, поки був інтернет. Адже люди там працювали, отримували зарплати, а зняти їх було ніде”, — згадує жінка.
А у грудні 2022-го працювати у Бахмуті стало неможливо.
Пересувне відділення Укрпошти працює по всій підконтрольній уряду Донеччині
Нині пересувне відділення Ганни фактично працює по території усієї Донеччини.
“Якщо я не можу виплачувати пенсії бахмутянам у Бахмуті, я їх виплачую у Часів Ярі. Туди дуже багато бахмутян виїхали. Хтось отримує у мене пенсії у Покровську, комусь я виплачую по дорозі у Краматорську — кому де зручніше”, — каже працівниця пошти.
Люди повідомляють до Укрпошти про своє місце перебування, звертаючись на “гарячу лінію” 0 800 300 545. Там підказують, де можна отримати виплати.
Пенсії депортованих окупантами мешканців, які отримували виплати на пошті, повертаються як не виплачені.
“Вони не отримують, якщо отримували пенсію на Укрпошті. Адже я людину не бачу, не ідентифікую її, тому залишається неоплата: ми повертаємо цю пенсію як невиплачену”, — пояснює працівниця пошти.
Сама Ганна є вимушеною переселенкою — орендує житло у Покровську, у Бахмуті від її з сестрою будинку не залишилося нічого.
Вона хотіла б, щоб люди запам’ятали роботу поштовиків під час повномасштабної війни.
“Є люди вдячні, що приїздимо. Є незадоволені усім “по життю”. Хотілося б, щоб коли в нас буде мир, люди запам’ятали це, хто з ними був поруч, і що їх не покинули”, — наостанок каже жінка.
***
Олена Молчанова до останнього працювала в Бахмуті сімейною лікаркою. Жінка вирішила виїхати з палаючого міста лише на початку травня 2023 року, коли залишатися там було вже вкрай небезпечно. Чому вирішила залишитися, як працювала під час боїв у місті та що змусило її все ж евакуюватися — ми розповіли в матеріалі “Я не могла кинути людей”: історія сімейної лікарки, яка останньою з медиків виїхала з охопленого війною Бахмута”.
207Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
