Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала загарбницька війна Росії проти України. 23 травня згадаймо офтальмологиню з Бахмута Ірину Дабіжу, яка до останнього лікувала людей в рідному місті й не пережила чергового обстрілу окупантів.
Про загибель лікарки Вільному радіо розповідає генеральна директорка Бахмутської багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування Світлана Мельникова.
“Чудова людина, фахівець. Ввічлива, спокійна, цілеспрямована, професійна. Працювала в нашому медичному коледжі і у нас в клініці. 43 роки вона працювала лікарем”, — каже Світлана Мельникова.
Ірина Дабіжа закінчила Донецький державний медичний інститут. У лікарні інтенсивного лікування почала працювати не одразу, а 1998-го. Ірина приймала пацієнтів й очолювала інтернатуру за спеціальністю “офтальмологія”. За сумісництвом викладала у Бахмутському медичному коледжі, де про жінку також згадують з теплом і любов’ю.
“У це не хочеться вірити. Це справді світла, добра, чудова людина. Спокійна, врівноважена, готова завжди допомогти, з нею було комфортно працювати. Вона була неконфліктна, хоча водночас завжди залишалася принциповим співробітником. Її обожнювали студенти. На початку своєї трудової діяльності вона очолювала наш клуб веселих та кмітливих, і діти з радістю займалися з нею. Вона писала сценарії і взагалі була обдарованою людиною. Писала вірші, прозу. Її всі любили. Зараз всі плачуть”, — каже Вільному радіо директорка коледжу Наталя Красножон.
Колишня студентка Бахмутського медколеджу Наталя Царик каже, на заняття до пані Ірини студенти ходили із задоволенням.
“У мене вона викладала у 1996-1999 роках. Викладала цікаво, бо вона була практиком, а не тільки теоретиком. Я до останнього берегла її конспекти. А ще я знаю Ірину Іванівну багато як пацієнтка — у мене короткозорість середнього ступеню. Коли я приходила на огляд, то знала, що мої очі “під контролем”: вона уважно огляне, порадить та призначить потрібне”, — каже Наталя Царик.
Як експертка в області офтальмології, Ірина консультувала й журналістів Вільного радіо для матеріалів. Зокрема, для тексту про незрячих.
“Мені сподобалось, що вона казала як є: що людям з дуже поганим зором дають лише 3 групу інвалідності, вона робоча. А люди по факту нікуди влаштуватись не можуть. Тобто вона сказала про велику несправедливість в країні до слабозорих”, — додає Наталія.
За словами директорки коледжу Наталі Красножон, під час повномасштабного вторгнення Ірина приймала місцевих у підвалах. Востаннє повідомлення від лікарки її колеги отримали 17 травня.
“Вона до останнього працювала і надавала допомогу місцевим жителям. Вона їздила на роботу до нашої поліклініки, де вела прийом у підвальному приміщенні за тиждень до того, як центр міста захопили росіяни. Потім, кажуть, вона надавала допомогу у підвалі в себе вдома. 19-го травня у нас була адмінрада, я традиційно поставила запитання: “Виїхала Ірина Іванівна чи ні?” Мені сказали, що зв’язку з нею немає вже два дні. 17-го вона востаннє виходила на зв’язок і то, це була смска: “Жива”, — розповідає Наталя Красножон.
Життя Ірини Дабіжі обірвалося 19 травня — вона дістала смертельне поранення під час чергового російського обстрілу. Жінці було 62 роки.
Світла пам’ять