Зведена тактична група “Адам” разом з іншими підрозділами тримає бахмутську “трасу життя”. Як проходить бойовий день танкістів, на яких машинах вони воюють та чому танк не можна використовувати у міських боях — читайте далі.
Історію танкістів ЗТГ “Адам” розповіли журналісти Слідство.Інфо.
Як каже командир танкової роти ЗТГ “Адам” з псевдо “Полтава”, вони намагаються втримати останню асфальтовану трасу на Бахмут, аби й наразі зберігалася можливість забезпечувати бійців ЗСУ, які боронять місто, боєприпасами та живою силою
“Ворога більше, в них більше ресурсів, тому нам доводиться з певних позицій відходити. Але ми все одно тримаємося”, — каже Полтава.
Як розповідає журналістам командир танкового екіпажу “Лютий”, до щоденних небезпечних бойових завдань, вони вже давно звикли.
“Встали, кофе попили та поїхали. І так на цілий день. Вже привикли. Це наша робота — захищати”, — розповідає танкіст.
Коли ж вони повертаються з завдання, то перше, що роблять — дзвонять додому рідним.
Воювати танкістам доводиться на Т-64, які розробляли та виготовляли ще з 70-х років минулого століття.
“Я закінчував у 92-му Харківське танкове (нині — Харківський інститут танкових військ імені Верховної Ради України, — ред.), в мене чомусь враження, що я на цих танках й вчився. Так мені вже багато років, а йому вже пора на п’єдесталі стояти, а він тут працює. Ми готові на тридцятьчетверках (танк Т-34, який воював за часів Другої світової, — ред.) цих уродів гнати”, — зазначає “Полтава”.
Та танкісти мріють про нові Leopard. На думку командира роти, вони сильно перевершують танки бригади. Leopard можна використовувати вночі, а ті, які є зараз, — дуже важко, оскільки це техніка старої розробки. Крім того, на Leopard кращий зв’язок, а на радянських танках його сильно глушать. А ще — у новинок краща швидкість, озброєння та прилади наведення.
“Якщо нам дадуть Leopard — це буде зовсім ідеально. І опануємо ми це дуже швидко”, — каже військовий.
Поки що ж танкісти ЗТГ “Адам” пораються з тою технікою, яка є в наявності.
“Машина старенька, але бойова. Дивимося за нею, доглядаємо. Головне, вчасно все відремонтувати. І на таких можна воювати”, — зазначає “Лютий”.
За словами танкістів, повномасштабне вторгнення змушує їх передивитися правила використання танків, оскільки нині існують потреби, аби танк працював максимально близько до позицій окупантів.
“Раніше здавалось, що тактика використання танка “чим далі, тим краще”. Ми працювали з дистанції 1,5 кілометра — це вважалося прямим наведенням, потім ми вийшли на 800 метрів — теж здавалося, що це дуже круто. У мене було таке, що ми виїжджали на 200 метрів. Мабуть, скоро будемо виходити та “контрольний у голову” уродам, щоб вони не вискочили, будемо в упор бити” — розповідає командир танкової роти “Полтава”.
Але інколи, за словами танкістів, наближатися доводиться ще ближче, майже впритул.
“Ми працювали по посадках біля Бахмута. Це було десь до ста метрів. Впритул підходили, бо на початку посадки сидять наші хлопці, а за 80 метрів сидять вже “не наші” хлопці. Тож ми підходили у притул, щоб не поцілити у своїх”, — розповідає ще один командир екіпажу з псевдо “Хом’як”.
Але, на думку військового, так робити не вірно, оскільки танк призначений не до цього.
“Це теж неправильне використання танку. Бо для цього є артилерія, є міномети, АГС. Танк має стріляти по тому, що стирчить з землі, а не по тому, що закопане у землю”, — зазначає “Хом’як”.
Також, за словами бійця, танки не можна використовувати у місті — оскільки вони тоді стають дуже вразливою мішенню. Роблять це лише у крайній ситуації та через безвихідь.
“Танк може стріляти прицільним наведенням кілометрів на 5, якщо дозволяє видимість, без проблем. Але якщо ти в місті, навіщо тобі ця гармата семиметрова, просто яку ти з собою тягаєш — вона не дає тобі розвернутись. Навіщо тобі це все, коли тебе ззаду можуть просто підбити чи збоку”, — наголошує “Хом’як”.
За словами “Хом’яка”, ті танкові підрозділи, які воюють з самого початку, вже не зможуть суцільно вплинути на хід контрнаступу, який має незабаром розпочатися. Адже люди вже втомилися, а підрозділи зазнали втрат.
“Ми вже видихнулись. Ось ці нові бригади, якщо їх введуть у бій — вони можуть щось зробити”, — каже боєць.
Триматися військовим допомагає усвідомлення, що вони борються за свою рідну землю.
“Це моя земля, куди мені звідси йти? Я не хочу бути біженцем в Польщі. Зараз вони (російські окупанти, — ред.) тут заберуть, потім прийдуть до мене додому, потім я переїду до Полтави, вони прийдуть до Полтави, потім до Вінниці. Ні, так не буде. Вони сюди прийшли, вони захотіли взяти моє, я заберу в них все”, — підсумовує “Хом’як”.
Нагадаємо, бахмутянин Дмитро Шевченко, який у вересні 2022-го втратив ногу, після реабілітації збирається повернутися на передову. Захисник розповів, як обороняв від окупантів рідне місто, як постраждалі від війни надихаються рватись у бій та наскільки тяжко переносить фантомні болі.