Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаймо Романа Кирилюка. Чоловік долучився до армії в лютому 2022 року й відтоді служив у складі 125 окремої важкої механізованої бригади, виконував бойові завдання на Луганському, Донецькому, Південно-Слобожанському та Запорізькому напрямках. У липні 2025 року в Романа народився син, але з родиною чоловік пробув лише десять днів, після чого повернувся на службу.
Про життєвий шлях та службу Романа Вільному Радіо розповіла його дружина Валентина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Роман Кирилюк народився 8 жовтня 1998 року в Костополі на Рівненщині. Там він навчався у місцевому ліцеї №1 імені Тараса Шевченка. Ще з дитинства хлопець добре давав раду точним наукам, був слухняним і веселим.
Після школи Роман вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на спеціальність “астрофізика”. У студентські роки він любив проводити вільний час із друзями та грати на гітарі.
“Він завжди був веселий, сповнений оптимізму і любові до життя. Роман любив своїх друзів, любив проводити з ними активний час. Був добрим, привітним, ввічливим. Він був найкращою людиною, яку я знала”, — згадує його дружина Валентина.
Роман і Валентина познайомилися у 2019 році у Львові. Вона навчалася на хімічному факультеті, він — на фізичному. Спочатку молоді люди просто спілкувалися, проводили час разом і ходили один до одного в гуртожитки, а згодом почали жити разом.
Після закінчення університету Роман близько трьох-чотирьох років працював у сфері електронної торгівлі. Поза роботою продовжував цікавитися астрофізикою та грав на гітарі.
“А ще любив готувати, особливо м’ясо. Що в цивільному житті, що на війні… Побратими дуже любили, коли він для них готував”, — розповідає дружина.
2 лютого 2022 року пара подала заяву на шлюб. Через кілька тижнів почалося повномасштабне вторгнення Росії.
Про ймовірність великої війни Роман заговорив із дружиною ще ввечері 23 лютого 2022 року. Майже всю ніч він слідкував за ситуацією в новинах.
Вранці 24 лютого подружжя прокинулося від повітряної тривоги й зрозуміло, що Росія почала повномасштабне вторгнення. Уже 26 лютого Роман зібрав необхідні документи та пішов до територіального центру комплектування.
5 травня того ж року Роман і Валентина офіційно одружилися. Та більша частина їхнього сімейного життя від самого початку проходила на тлі війни, адже Роман служив.
Чоловік став військовослужбовцем 125 окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Виконував бойові завдання на Луганському, Донецькому, Південно-Слобожанському та Запорізькому напрямках.
Дружина каже, що Роман хотів перевестися до іншої бригади, однак командир не погодив цей перехід. За словами Валентини, захисника цінували за його знання та вміння. За пів року до загибелі його підвищили до звання молодшого сержанта.
Під час служби Роман отримав низку державних та відомчих нагород Міністерства оборони України. Серед них — медаль “Лицарський хрест”, нагрудні знаки “Хрест Сил територіальної оборони” та “Ветеран війни”. Також його неодноразово відзначали за віддану службу.
16 липня 2025 року у Романа та Валентини народився син. На той момент військовий був на службі, але отримав відпустку та одразу ж приїхав додому.
Однак побути з новонародженим сином чоловік зміг зовсім недовго, бо мусив повернутися на передову.
“Найважливішою для нього була сім’я, яку ми створили. Коли чоловік загинув, нашому сину було лише три місяці. Роман встиг побути з ним усього десять днів”, — зі смутком розповідає Валентина.
Останнє повідомлення Валентина отримала від коханого вранці 21 жовтня 2025 року. Після цього зв’язок із ним обірвався.
Певний час Роман вважався безвісти зниклим. Родина продовжувала його шукати, а через кілька місяців дізналася подробиці його останнього бойового завдання.
Того дня Роман разом із побратимом Андрієм Щербанем перебували у Купʼянську на Харківщині. Разом вони переховувалися від російських військових у підвалі гаража. Ті почали бити по споруді артилерією та дронами. Через обстріл гараж загорівся, а підвал перекрила балка.
Вибратися звідти військові вже не змогли.
21 жовтня 2025 року обидва захисники загинули. Їм було 27 років.
Після загибелі військових Валентина зустрічалася з одним із їхніх бойових товаришів. Коли сталася трагедія, він був неподалік і згодом намагався дістати тіла чоловіків.
Побратим запам’ятав Романа працьовитим і відповідальним хлопцем.
“Він завжди був усміхнений, завжди веселий, завжди брався за всю роботу, навіть якщо був дуже втомлений. Від побратима я почула фразу, яку Рома часто казав: «Спочатку працюємо, потім оскаржуємо»”, — згадує Валентина.
Окрім дружини й сина, в Романа залишилися мати та рідний брат.
Рідні Романа Кирилюка закликають вшанувати його пам’ять і підтримати петицію про надання йому звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна за посиланням.
Світла пам’ять.