Вулиця, якої немає. Мешканка знищеного кварталу Бахмута — про руйнування у місті (ФОТО, ВІДЕО)
Будинок Галини Бабенко та інші багатоповерхівки на східній околиці Бахмута постраждали від російських ударів найпершими, ще навесні. Нині цей квартал не відрізнити від вулиць знищеного Маріуполя. Деякі місцеві, які евакуювалися, вже зафіксували руйнування. Проте відчувають пекучий біль від втрати та сподіваються на повернення.
Про це Вільному радіо розповідає бахмутянка Галина Бабенко, чий будинок знищили окупанти.
“Я вже віддала заяву про втрату майна та вже отримала такий акт”, — каже Галина Бабенко.
Вона жила тут декілька десятиліть, поки по кварталу не почала бити російська армія у спробах захопити місто. Тепер жінка дивиться на рештки свого будинку на відео, яке поширюють у соцмережах.
Акт про втрату майна Галина оформила у поліції в регіоні, в який евакуювалася.
“Пішла до поліції та сказала, що хочу зробити акт, що я залишилася без житла, що будинок згорів. І вони склали та видали мені такий акт, на основі повідомлення журналіста в інтернеті на ресурсі, який висвітлює новини Бахмута. Там були показані фото нашого згорілого дому на Кар’єрі (цей квартал міста, – ред.)”, — розповідає жінка.
Галина, якій зараз близько 70-ти, разом із квартирою по вулиці Лумумби втратила все своє майно.
“У мене сльози ллються зранку до вечора. Відчуття бомжа — все втрачено, нічого не залишилося. Жити нема де, носити немає що, повернутись ні до кого. Все скрізь зруйновано”, — каже Галина, дивлячись кадри понівеченого міста.
Жінка перелічує, що бачить на відео.
“Там були дві 5-поверхівки, одна 4-поверхівка та два двоповерхових будинки. Їх називали колишніми бараками, в них жили ще робітники цегельного заводу”, — згадує Галина.
Напроти багатоквартирних будинків були ряди приватних гаражів. Багато хто з хазяйновитих мешканців перетворив їх на комори та навіть птахівники. Тепер там суцільні руїни.
“Оці стовби — це залишки цегельного заводу. Пізніше там було приватне підприємство “Дари природи” — туди привозили кисень та звідти розвозили його по лікарнях, особливо під час пандемії ковіду”, — розповідає жінка про те, що нині стало руїнами.
Ще далі від будинків, за гаражами, місцеві вирощували городину, плодові дерева та ягоди, а біля будинків — квіти. Там іноді збиралися та святкували родинні свята.
Неподалік — її видно на відео — є водойма, яку всі місцеві знають як “Кар’єр”. Тут була найчистіша вода для плавання у місті та піщані береги.
Інтенсивні бої почалися тут у травні, каже Галина.
“Першим постраждав будинок № 113. Вже не було ані світла, ні води, ні газу. Тоді я 31 травня відселилася звідси ближче до центру. У район 10-ї школи — там ще було світло й вода — та трохи пожила там”, — каже жінка.
Нині й той район виглядає як руїни Маріуполя.
Бої за Бахмут у розпалі
З актом про зруйноване житло далі робити поки нічого, каже Галина Бабенко. Тому що бої за Бахмут у розпалі.
“Наступного кроку поки ніякого. Коли все це закінчиться та Бахмут залишатиметься під українським контролем, я з цим актом повернуся назад. Сподіваюсь, мене поставлять у якусь чергу на житло, дадуть кімнату у малосімейці чи гуртожитку”, — міркує Галина.
Вона каже, що хочеться повернутись до себе на батьківщину.
“А якщо то буде не Україна, а Росія, то сенсу туди повертатися немає, що там робити?” — каже жінка.
За її словами, такі самі акти про руйнування житла по вулиці Лумумби зробили вже багато інших мешканців цього кварталу.
Трагедію фронтового Бахмута, який місяці поспіль нищать російські окупанти, нещодавно показав на увесь світ воєнний фотограф з Нідерландів Едді ван Вессел. На його фото найслабші: поранені цивільні, живі, які проходять повз загиблих, нажахані старі, безпритульні тварини та діти, що вже розрізняють усі калібри “прильотів”. А ще пробиті труби каналу “Сіверський Донець — Донбас” та героїчна праця рятувальників під вогнем російських окупантів.
Читайте також:
322Цей матеріал створено у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
