Літак, Топталівка, Забахмутка, Алея троянд та рідні адреси будинків — ці місця оживають у спогадах людей, чиї долі пов’язані з Бахмутом. Учасники проєкту Вільного радіо “Листи до Бахмута” — мешканці, які покинули місто, та ті, для кого воно стало рідним, — пишуть йому зворушливі послання.
Рік тому Бахмут офіційно визнали окупованим. До цієї дати ми ділимося уривками з листів, сповнених любові та суму за містом. Запрошуємо й вас долучитися до проєкту, аби зберегти свої спогади у цифровому архіві пам’яті про Бахмут.
Написати своє послання ви можете на окремій сторінці — Листи до Бахмута. Також можна передати паперового листа в усіх осередках для бахмутян в Україні. Згодом листи зі спогадами стануть частиною виставки про Бахмут.Проєкт “Листи до Бахмута” — це своєрідний цифровий архів спогадів про місто. Він наповнений розповідями людей, які виїхали в різні регіони й бажають зберегти частину своєї історії в контексті великої історії міста. Долучитись до проєкту можуть не лише ті, хто жив у Бахмуті, а усі, на чию долю вплинуло це місто.
“Ми пропонуємо звернутися до друга, написати йому листа. Це може бути критика, спогади, сльози або хороші моменти. Уявіть, що ви можете фізично звернутися до міста і відпустити це звернення від себе. Це історично значимий проєкт і психологічна практика. Збір спогадів у форматі листів може стати частиною чогось більшого”, — розповідає шеф-редакторка Вільного радіо Анна Сердюк.
Зараз на сайті проєкту понад 20 послань для Бахмута. Йому пишуть з Сумщини, Львівщини, Київщини, Полтавщини, Харківщини, Рівненщини, і, звісно, з Донеччини.
Відправники згадують Літак та Алею троянд, Будинок культури з годинником та стадіон “Металург”, хлібозавод та “Артемівське” ігристе.
“Я пам’ятаю, як пахнув розпечений на сонці стадіон, пам’ятаю запах здоби вечорами. А годинник! Щоразу, як я його чула, намагалася вловити кожен його удар.
Годинник згорів, стадіон і хлібний завод розбомбили. У квартирі, де я жила останні 5 років, залишився мамин дитячий альбом, у якому вона малювала казки. Я не вивезла його, і він, як і все у квартирі, перетворився на грудку попелу”, — пише Маргарита, яка тепер живе у Києві.
“Ти місто моєї весни. З тобою зростала. Свою першу професійну освіту здобула тоді ще в Артемівському педагогічному училищі, що по вулиці Благовіщенська. Трудову діяльність я теж розпочала з тобою — найкращий дитячий садок “Кристалик” <…> Найдухмяніший хліб — твій, найароматніші троянди — твої, найсмачніше ігристе — твоє”, — згадує Наталя з Хмельниччини.
В пам’яті бахмутян залишились заквітчана набережна, Забахмутка, Верхній і Нижній парки.
“Я дуже хочу повернутися до тебе, відчути ті емоції, які відчувала раніше, емоції щастя. Відвідати набережну, парк, сходити з друзями в кавʼярню. Я вірю, що ти скоро повернешся до нас”, — пише Ганна з Київської області.
А Юлія з Дніпропетровщини надсилає Бахмуту лаконічного листа зі світлиною з Забахмутки.
“….той неймовірний вид з дому, де все місто як на долоні…”
“Я ходила в храм через Верхній парк. Любила цю дорогу, особливо рано вранці, коли в неділю місто спить. В храмі було тепло, пахло ладаном і свічками. Інколи, коли я стою в храмі вже в Києві і чую голос або спів, що нагадує дім, — ком в горлі стає нестерпно болючим. Чому проходить час, а легше все не стає?
Я розповідаю друзям про Артемівський Хлібокомбінат. Про еклери, які можна було їсти десятками, про сирний торт з курагою. Я купила його собі сама, коли народила сина. Їла ложкою і раділа своєму щастю. Мама засудиливо дивилась і казала, що у дитини буде діатез через це. Як може бути діатез через найсмачніший торт в світі?” — згадує Вікторія з Київщини.
А ще своїми розповідями про Бахмут діляться ті, хто бував у місті проїздом у відрядженнях чи їздив туди на навчання.
“Бахмут… Ми познайомилися дуже давно… Дорога до тебе з Донецька була зручна та досить швидка… Ти причарував собою, якимось затишком зі вкрапленнями сучасного швидкоплинного життя… Твої вулички звали пройтися ними…” — пише Бахмуту з Львівщини Станіслав.
“Чуєш, Бахмуте, я так часто згадую, як в одинадцятому класі недільного морозного полудня їхала на додаткові заняття з історії, а ввечері поспішала на твій вокзал, щоб сісти в електричку і поїхати додому. Й обов’язково ще мала захопити щось солоденьке по дорозі. Або ж як суботнього осіннього дня йшла з подружками після занять з української Нижнім парком, а під ногами шаруділи вже твої жовті-жовті листочки! Мені завжди здавалося (або так і було), що осінь на Схід приходить раніше, ніж будь-куди”, — ділиться Юлія з Донеччини.
“Зелене, прекрасне місто, яке розвивалось. Коли їхали в Серебрянку на дачу, то завжди в’їзд в Бахмут то був перетин від промислового Донбасу в зелений, сільський, затишний”, — пише Бахмуту з Київщини Костянтин.
“Я завжди любила дивитися на тебе, мій Бахмуте, з висоти. З дитинства мені подобалося, міцно тримаючись залізних перетинок, підійматися на найвищу точку Колеса огляду. І вгадувати в обрисах маленьких “сірникових” коробочок знайомі будинки і вулиці, котрі були добре заховані серед каштанового килима”, — згадує Єлизавета з Київської області.
А ще бахмутяни згадують район “50-го” магазину, центральні вулиці, школи, ринок та кафе. І певні адреси, з якими було пов’язане їхнє життя.
“У твоєму ритмі дивитись за дітьми з лавки на 50-му, роздивлятись тіні від дерев по маршруту з центру, пити каву в магазині з квітами. А ще ці домашні млинці з ринку на обід. Кафе — то для сніданку чи вечері, а поряд з роботою або тортилья, або млинці”, — пише Анна з Києва.
“Привіт, Оборони 30/4. Ми вже не бачились більш як два роки. За цей час у мене в житті відбулося небагато змін, але головна серед них — твоя відсутність у моєму житті. <…> У вимушеній евакуації, але я б краще сказав — у вигнанні — мені не вистачає навіть такої дрібниці, як твоєї підлоги. У тебе були дерев’яні дошки, по яких було дуже комфортно наступати. Зараз я постійно ходжу по бетонній підлозі, і навіть з лінолеумом та килимами відчувається грубість та жорсткість, якої в тебе не було. Ти був лагідним до мене.
До речі, хочеш новини? Тебе перейменували, а ти про це навіть не знаєш”, — згадує свій дім у листі до Бахмута Євген з Харкова.
“Район 2-ї школи, який ми з собакою дослідили до сантиметра. Літак. Були прогулянки, розмови, чудові люди і місця. Те, що не подобалося, що бісило, боліло, смішило.
Чого варта тільки моя єдина поїздка на роботу на велосипеді взимку (вниз по Корсунського — це весело. А от назад… Як же смачно я гепнулась на нерозчищеному льоду просто перед самим підʼїздом)”, — ділиться спогадами про місто Анастасія з Києва.
Які місця Бахмута пам’ятні й важливі для вас? Розкажіть про них, написавши Бахмуту листа. Так ви не лише збережете свої спогади, а й поділитеся ними з людьми, які ходили з вами одними вулицями.
Нагадаємо, до Дня народження Бахмута Вільне радіо запустило також збір на дрони для українських військових разом з БФ “Повернись живим” та створило рецепт бахмутського брауні разом з шеф-кухарем Євгеном Клопотенком.