Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Юрій Шуляр. Чоловік ріс у багатодітній родині, тому з дитинства багато працював, щоб допомагати близьким. У 2025 році його мобілізували, і він у лавах штурмовиків ЗСУ боронив Іллінівську громаду. Він прагнув вижити заради родини та доньки.
Про життєвий шлях Юрія Вільному Радіо розповіла його сестра Анна Биба.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Юрій народився 29 листопада 1992 року у селі Велика Березна Шепетівського району Хмельницької області.
“Він народився у багатодітній сім’ї й був найстаршим сином. Для своїх чотирьох братів і сестри він був не лише братом, а й другом, порадником і батьком. З дитинства був хорошою, усміхненою та веселою людиною. Завжди першим приходив на допомогу, ніколи не залишав у біді своїх товаришів чи друзів. Усі відгукувалися про нього лише хорошими словами”, — говорить про брата Анна.
Спочатку він закінчив місцеву школу, а потім навчався на ветеринара у Новочорторийському технолого-економічному фаховому коледжі.
“Він десь до року попрацював ветеринаром, а потім покинув цю справу та пішов працювати на будівництво. Там просто більше платили грошей, а йому треба було підтримувати свою родину і молодших братів із мамою, бо родина ж велика була, але без батька. Усім треба було до школи або дитсадка, і вони потребували допомоги”, — додає сестра.
Строкову службу чоловік не проходив, але за два роки до відкритого вторгнення росіян змінив роботу та працював у колгоспі водієм вантажної машини.
“Він не тільки розвозив різне, а й був механіком і постійно ремонтував щось у КАМАЗі”, — уточнює Анна.
Вільного часу Юрій мав небагато, оскільки навіть у вихідні часто доводилося працювати. Але коли такі моменти випадали — присвячував їх родині або риболовлі.
“Особливо сильно він любив свою доньку і старався більшість часу проводити з нею. Наприклад, гуляли разом або він водив її кудись”, — згадує сестра.
У перший день повномасштабного вторгнення Юрій разом із братом Павлом пішли до районного ТЦК та СП. Брата взяли, а коли Юрій пройшов ВЛК, його визнали обмежено придатним до служби і не взяли до лав армії.
“Тоді він повернувся додому і допомагав цивільній дружині виховувати двох прийомних доньок та їхню спільну доньку Анастасію. Також завжди підтримував рідних”, — розповідає Анна.
12 березня 2025 року Юрія мобілізували до лав ЗСУ. Його зарахували стрільцем-штурмовиком до 82-ї бригади ЗСУ. Позивний чоловік отримав “КАМАЗ” — за останньою цивільною роботою водієм у колгоспі.
Спочатку він пройшов навчання у Десні, потім його відправили на Сумщину, а згодом — боронити Донеччину.
“Під час навчання він нам взагалі нічого не розповідав — там давали телефон на 5 хвилин раз на тиждень. Багато не встигали поговорити. Знаю, що бувало хворів і йому дуже не вистачало ліків. Потім на Донеччині зізнавався, що було дуже страшно. Ці росіяни не схожі на нормальних людей, але все ж убивати когось йому було страшно. Його мета там була: “Вижити заради родини та доньки”, — ділиться сестра.
Захисник загинув 21 травня 2025 року в районі населеного пункту Попів Яр Іллінівської громади.
“Наскільки нам відомо, їхню позицію виявили радаром та вдарили FPV-дроном. Від вибуху розлетілися осколки, і там одразу загинув брат і всі, хто був поряд із ним. Нас запевнили, що він прямо одразу помер і не мучився”, — з сумом переказує слова побратимів Анна.
Захиснику було 32 роки. 2 червня його поховали на кладовищі у рідному селі Велика Березна. Згодом місцева влада обіцяє облаштувати на кладовищі “Алею Героїв”.
“Він був щирою, доброю та завжди усміхненою людиною, ніколи не залишав рідних і друзів у біді й завжди приходив на допомогу”, — говорить сестра.
У Юрія залишилася 5-річна донька, дві старші прийомні доньки, цивільна дружина, мати, четверо братів і сестра.
Рідні Юрія прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.