Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — захисник із Київщини Дмитро Андрущенко, який мріяв жити у вільній та незалежній Україні. Однак через війну загинув, так і не встигнувши показати дітям красу рідних країв.
Про життєвий шлях Дмитра Андрущенка Вільному радіо розповіла його дружина Олександра.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами.
Дмитро народився 8 березня 1982 року в селі Острійки на Київщині, де провів своє дитинство та юність. Проживав разом з батьками та братом, який зараз служить у Національній гвардії. В дитинстві був справедливим, ніжним і романтичним, переповідає Олександра.
“Любив робити мимовільні сюрпризи. Свекруха розповідала, що з дитинства він зберігав кишенькові гроші, щоб купити для неї подарунки. Якщо ж не мав змоги купити щось, він просто збирав польові квіти й дарував”, — каже дружина захисника.
Після закінчення місцевої школи Дмитро вступив до Білоцерківського професійно-технічного училища №13. Хотів бути кухарем-кондитером, але врешті пішов в армію. Після її завершення повернувся до рідного села.
“Дмитро все життя прожив у своєму селі, де разом із товаришем заснував провайдерську компанію, самостійно прокладаючи та налаштовуючи мережі в декількох районах Київщини”, — розповідає дружина військового Олександра.
Ще в 2014 році Дмитро хотів піти на військову службу, але через сімейні обставини не зміг долучитися до війська. Проте вже в перший день повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до армії.
“Чоловік дотримувався певної думки й казав: ”Я маю боронити сім’ю. Це мій обов’язок. Якщо не я, то хто? Якщо ми всі будемо відсиджуватися, нашу країну та незалежність, яку ми виборюємо не один рік і не одне століття, знищать. А я цього не хочу і не збираюся підкорятися”, — розповідає Олександра.
Та навіть на війні, згадує вона, Дмитро постійно намагався влаштовувати родині приємні сюрпризи.
“Якось на Новий рік, коли йому дали 15 днів відпустки, він нас зібрав і несподівано повіз на річку. Ми нічого не знали про цю поїздку. Дмитро сам усе організував і зібрав речі, й повіз до річки”, — говорить Олександра.
Останнім місцем служби Дмитра була 135-та бригада ТРО, де він був снайпером, стрільцем і розвідником.
Дмитро дуже любив кулінарну справу, хоча й ніколи не працював за спеціальністю.
“Коли було бажання і натхнення, то Дмитро творив справжні шедеври. Якось спік двоярусний торт на день народження дядька. Також часто готував різні смаколики для сім’ї”, — ділиться з посмішкою дружина.
Також Дмитра цікавили новітні технології, зокрема штучний інтелект та нейромережі. А ще він захоплювався психологією та навіть під час служби продовжував читати книги, пов’язані з цією темою.
Олександра розповідає: “Чоловік був творчою людиною не лише в кулінарії та техніці, але й у написані віршів. Писав і для наших дітей різні оповідання. Розповідав казки та історії про тролів, драконів і фей. Для доньки написав колискову, я його дуже просила, щоб було хоч щось”.
Військовий мріяв про те, щоб Україна залишалася вільною завжди. Окрім цього, він ніколи не хотів покидати батьківської хати і мріяв облаштувати свій двір.
“Дмитро хотів створити барбекю-комплекс для зборів з друзями та знайомими, й після його загибелі я втілила цю мрію в життя”, — каже Олександра.
Також Дмитро хотів показати дітям красиві місця рідної країни, але втілити цю мрію не встиг.
“Діти для чоловіка були всім. Він дуже любив доньку і сина, і вони давали йому натхнення і стимул, щоб мріяти, жити та творити”, — стверджує дружина захисника.
Загинув Дмитро 20 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання неподалік Кліщіївки на Донеччині. Поховали чоловіка у рідному селі Острійках поряд із батьком.
У військового залишилась дружина, син та донька.
Зараз рідні Дмитра Андрущенка створили петицію з проханням надати йому звання Героя України.
Світла пам’ять військовому.