Чому важко переїхати з лінії розмежування навіть заради дітей та як звернутися по допомогу, якщо хочеться виїхати, але немає куди.
Від Майорська до Опитного – трохи більше ніж 20 кілометрів. Але й цієї відстані достатньо, аби регулярні обстріли залишились у спогадах.
Саме в Майорську раніше жила сім’я Романчуків — Ганна, Ярослав та двоє їхніх доньок. Селище нерідко потрапляє у зведення військових. Подеколи снаряди залітають і в будинки мешканців.
“Найбільше ми переживали за дітей. З четвертої до шостої стабільно стріляли, кулі влучали то в городи, то ще кудись”, – згадує Ярослав Романчук.
Однієї весняної ночі снаряд влучив у сарай на подвір’ї родини, від чого споруда вигоріла майже вщент. Гасили полум’я до ранку.
Це сталося, коли сім’я вже подала документи на участь у проєкті від гуманітарної місії “Проліска”. Ще кілька днів після пожежі довелось почекати, поки благодійники узгодять всі деталі з документами. У нову оселю Романчуки змогли переїхати минулого тижня.
“Ми давно хотіли переїхати, але в нас не було такої можливості. Просто взяти й кинути все не можна, потрібна стабільність. З такими комунальними рахунками, як зараз приходять, потрібно нормально заробляти, тому винаймати квартиру ми б не змогли”, – говорить Ганна.
Тепер вона з чоловіком і дітьми живе в Опитному.
“Ми розглядали Бахмутський район, бо в нас у Майорську залишились родичі, й ми не хотіли їхати від них дуже далеко”, – пояснює вибір дівчина.
Благодійники допомогли не лише з житлом, а й з меблями.
“Після купівлі квартири в нас питали, яких речей першої потреби нам ще бракує. Ми попросили допомоги, і нам купили шафу. Ми самі обрали, а вони замовили і в той самий день привезли. Зараз ще чекаємо на двоярусне дитяче ліжко”, – розповідає Ганна.
Зараз дівчина перебуває в декретній відпустці, а її чоловік ще живучи в Майорську влаштувався на заправку. Раніше доводилось витрачатися на дорогу, але тепер це залишилось позаду.
“Тут буквально пара метрів, дорогу перейти – і все. Можна й пішки ходити”, – каже Ярослав.
Так само близько тепер садок і школа. У прифронтовому Майорську садочків немає, а возити дівчат кудись не було змоги. Та вже днями вони почнуть відвідувати групу. А наступного року Софія піде у перший клас.
У Майорську в Ганни залишилися батьки та бабуся з дідусем. Молоде покоління у прифронтових селищах не затримується.
“До війни було значно краще. Було багато молоді, а тепер залишилися самі літні люди або ті, хто не хоче кидати будинки. Люди кажуть: “Ми все життя заробляли, щоб щось мати в тій хаті”. Багато кому просто нема куди йти”, – стверджує Ганна.
Цьогоріч родина Романчуків стала однією з перших, хто переїхав подалі від обстрілів за програмою гуманітарної місії “Проліска” “Добровільне переміщення”. Та допомагають родинам переїхати далі від лінії розмежування благодійники вже 3 роки.
“Це перший, пілотний проєкт, який передбачає придбання житла для сімей, які хотіли б переїхати на мирну територію безпосередньо з лінії розмежування. У пріоритеті – родини з дітьми. Ми добираємо кандидатів, підшукуємо їм житло. Ми хочемо, щоб у людей з’явився доступ до медичних послуг, освіти, розвитку”, – розповідає начальниця гуманітарного центру “Проліска” у селищі Зайцеве Ганна Тимофєєва.
За перший рік існування проєкту благодійники допомогли переселитися 14 сім’ям, а наступного року – ще 12.
Цього року за програмою “Добровільне переміщення” благодійники планують відселити від війни загалом 25 родин з Донеччини та Луганщини. Фінансову підтримку на впровадження проєкту надає Агенція ООН у справах біженців.
Дізнатися про умови участі та звернутися по допомогу сім’ї в складній ситуації можуть через сайт гуманітарної місії “Проліска”.
Читайте також: