Вивезли студентів та найнеобхідніше: як живуть і працюють виші Бахмута після відкритого вторгнення Росії
З початком повномасштабної війни доля закладів вищої освіти у Бахмуті змінилася докорінно: вони мусили шукати прихистку в безпечних регіонах, а викладачі та студенти — евакуюватися. Як зараз проходить навчання, скільки нових студентів вдалося набрати та наскільки постраждали навчальні корпуси й гуртожитки вишів — читайте далі.
Напередодні відкритого вторгнення в Бахмуті працювали три виші: Горлівський інститут іноземних мов, який переїхав з окупованої Горлівки 2015 року, Навчально-науковий професійно-педагогічний інститут Української інженерно-педагогічної академії та Фінансово-правовий коледж ДонУЕП — приватний заклад вищої освіти.
Нам вдалося дізнатися, як нині працюють два з цих вишів. За контактами, які вказує на своєму сайті ДонУЕП, нам не відповіли.
“Я прокинувся йти на пару, відкриваю телефон, а там війна почалась”
Для Горлівського інституту іноземних мов евакуація після повномасштабного вторгнення Росії стала другою за 8 років. 2015-го інститут разом із викладачами та студентами переїхав у Бахмут. Але тоді деякі викладачі залишилися в Горлівці та продовжили працювати у структурі, підконтрольній окупантам. Вони й досі використовують ту ж назву вишу, але до ГІІМ не мають стосунку — як і до української акредитації.
З початком повномасштабної війни інститут знов мусив евакуюватися. Як розповідає журналістам Вільного радіо директорка ГІІМ Євгенія Бєліцька, з Бахмута інститут виїхав на початку квітня.
Євгенія Бєліцька. Фото: Facebook/Yevgeniya Belitska
“Для мене особисто відкрите вторгнення Росії стало не просто шоком, це був якийсь катарсис: я відчувала, що щось відбудеться, але не думала, що це буде так жорстоко. Ми знали, що рано чи пізно нам доведеться вийти з Бахмута, оскільки Бахмут — це 30 кілометрів від Горлівки, яка окупована. Остаточне рішення ухвалили десь наприкінці березня, коли був підписаний наказ разом з Донбаським державним педагогічним університетом евакуюватися до міста Дніпро. А саме фізично ми перемістилися 6 квітня”, — розповідає Євгенія Бєліцька.
Третьокурсник Микола Роліч згадує: відкритий напад Росії став несподіванкою для всіх — навіть попри те, що ця тема тривожила і студентів, і викладачів.
Микола Роліч. Фото з архіву Миколи Роліча
“Були чутки, але якихось офіційних повідомлень саме через адміністрацію інституту, місцеву адміністрацію — такого нічого не було. Тому 24-го лютого я прокинувся вранці йти на пару, відкриваю телефон, а там [відкрита] війна почалась”, — говорить хлопець.
Окрім персоналу та студентів, першочергово з Бахмута вивезли документи, які містили будь-яку особисту інформацію, каже директорка вишу. Також евакуювали обладнання.
Горлівський інститут іноземних мов облаштовується на новому місці. Фото: Вільне радіо
Студентів з гуртожитків забирали автобусом, але у такий спосіб вивезти змогли далеко не всіх.
“Я спочатку виїхав з Бахмута в місто Дніпро, потім вже з Дніпра я пізніше переселився до міста Жовті Води. Аби виїхати, я наймав перевізника, тобто брав таксі. Тож я виїжджав своїми силами та коштами”, — каже Микола.
Обидва гуртожитки та адміністративний корпус ГІІМ зруйновані
Нині інститут працює у Дніпрі. Але там розмістилася лише адміністративна його частина. Інші співробітники роз’їхались по різних куточках України, а дехто виїхав за кордон.
Коридори приміщення, в якому розмістився Горлівський інститут іноземних мов. Фото: Вільне радіо
“Десь відсотків 10 викладачів перебувають у Дніпрі, вся адміністрація перебуває у Дніпрі: бухгалтерія, відділ кадрів і всі структурні підрозділи. Викладачі ж — буквально по всій Україні. Це і Полтавська область, і Київська область, і в Києві багато, і в західних регіонах. Є й ті, хто поїхав за кордон. Наші викладачі є у Німеччині, в Іспанії, у Болгарії, у Польщі, звісно”, — розповідає директорка ГІІМ.
Дехто ж залишився на Донеччині.
“У моїй групі 10 людей. Майже всі одногрупники евакуювалися з Донеччини. Тільки одна одногрупниця залишилася, але там, де вона живе, не такі потужні бойові дії. В неї дуже погано зі зв’язком, але це все, що я знаю”, — каже Микола.
У Бахмуті просто зараз залишаються декілька людей, які працювали в ГІІМ та не захотіли виїжджати з небезпечного міста.
“У Бахмуті залишилися одиниці працівників. Викладачів немає, співробітників (лаборантів, секретарів тощо, — ред.) немає. Залишилися працівники, які були в робочій групі (виконували будівельні та ремонтні роботи в будівлях вишу, — ред.). Загалом небагато людей. Вони залишилися, бо в них літні батьки, які не хочуть їхати”, — пояснює директорка.
Спочатку таким працівникам виплачували зарплату, та згодом інститут призупинив з ними трудові відносини, бо вони вже не могли виконувати свою роботу. Та попри це, наголошує директорка ГІІМ, інститут намагається надсилати цим людям гуманітарні вантажі.
Поки росіяни не вторглися у Бахмут, виш поступово нарощував матеріально-технічну базу, ремонтував аудиторії та будував нові гуртожитки. Один з них відкрили кілька років тому, а другий мали завершити у квітні. Про всі плани довелося забути.
“Наш гуртожиток, в який було вкладено більш ніж 30 млн гривень, був розтрощений. Все. Там нічого немає. Багато чого не вдалося вивезти з корпусів — це фізично неможливо. Не вдалося вивезти бібліотеку нашу — велику бібліотеку іноземної літератури. Але ми коли повернемося, я думаю, що вона збережеться”, — сподівається Євгенія Бєліцька.
Зруйнований російським снарядом гуртожиток Горлівського інституту іноземних мов у Бахмуті. Фото: Вільне радіо
Під обстріл окупантів потрапив і другий гуртожиток інституту. Там до весни жили студенти, але їх встигли евакуювати. Також значних руйнувань зазнав адміністративний корпус ГІІМ — влітку окупанти тричі цілили по ньому під час обстрілів Бахмута. Ось як він виглядає зараз.
Зруйнований адмінкорпус Горлівського інституту іноземних мов у Бахмуті. Фото: Вільне радіо
4-річна підготовка до “дистанційки” та сесія без екзаменів
Нині всі заняття в інституті проходять онлайн. Як каже директорка, підготуватися до цього допомогла робота під час пандемії COVID-19.
“2018-го, коли ще не було мови про пандемію, ми виграли грант від Європейського союзу. Тоді одним із завдань ми собі поставили розбудову дистанційного навчання. Була необхідність убезпечити себе на випадок “а раптом що”. І ось ми почали впроваджувати цю систему Moodle — безкоштовну систему електронного навчання. Тоді ж ми почали навчання викладачів, співробітників, як працювати дистанційно, що можна робити на цій платформі. І коли сталася пандемія і всі були зобов’язані навчатися дистанційно, ми були готові”, — каже директорка.
На цій платформі проводять і заняття, і зустрічі з абітурієнтами. Фото: Facebook/Горлівський Іняз
За два роки студенти звикли до дистанційного навчання, стверджує Микола. Але відкрита війна все ж позначилася на навчальному процесі.
“Не у всіх є зв’язок, не завжди мають світло. Тому нема завжди можливості долучитися до пари та взагалі бути на зв’язку. Нам дуже допоміг досвід дистанційного навчання під час пандемії. У нас вже все, можна так сказати, було готово. Пари проходять де та як викладач нам каже, а на платформі Moodle викладають тести та весь навчальний матеріал”, — розповідає студент.
Літня сесія, за його словами, цьогоріч пройшла у незвичному форматі: замість іспитів оцінки студентам виставили на базі тих, які вони заробили протягом року.
Окрім навчання, для студентів організували щотижневі онлайн-заходи, де кожен, хто потребує психологічної допомоги, може її отримати.
“Щотижня у нас проходять “теплі середи”: наша кафедра психології збирає студентів, які діляться тим, що в них наболіло та отримують психологічну підтримку від наших викладачів-психологів”, — розповідає Євгенія Бєліцька.
“Ми взялися за цей другий переїзд як за можливість щось змінити в інституті”
Цьогоріч обсяг бакалаврів, яких можна було взяти на бюджет, Міносвіти скоротило для вишу вполовину. Але інститут все ж зміг набрати навіть більше студентів, ніж очікувалось.
“Ми скористалися цими умовами, взяли ці 50% закрили їх на 100%, і ще запросили додаткові місця, оскільки охочих вступити до нас було більше, ніж ті бюджетні місця, які нам виділили”, — стверджує директорка.
Фото: Вільне радіо
Магістрів набирали за дещо спрощеною процедурою.
“Всі здобувачі освіти, які вступали на магістерський рівень і були нашими студентами бакалаврського рівня, могли вступити за рекомендаціями. Тобто ти навчався, ти з окупованих територій або територій, на яких відбуваються військові дії, ти бажаєш вступити, подаєш документи — ми тебе рекомендуємо і зараховуємо. Ми набрали 105 магістрів, для нас це значна цифра”, — каже Євгенія Бєліцька.
Нині ж виш зосередився на створенні “цифрового інституту”, де студенти могли б навчатися за будь-яких обставин.
“Ми взялися за цей другий переїзд як за можливість щось змінити в інституті. Ми зараз розробляємо, і серйозно розробляємо, концепцію “електронного інституту”. Також працюємо з колегами з Великобританії, аби перенести наш сайт на хмарне сховище. Оскільки він (сервер, — ред.) зараз фізично знаходиться в Бахмуті, тож немає світла — немає сайту — немає інституту. Коли повноцінно будуть введені хмарні технології, ми убезпечимо себе від таких негараздів, як вимкнення світла. Тож зараз є дуже й дуже багато роботи”, — підсумовує директорка інституту.
“Після 2014-го ми своїми силами змогли відновити корпус у Слов’янську.
Сподіваємось, що зможемо це зробити і в Бахмуті”
У Донецькій області є два підрозділи Української інженерно-педагогічної академії — у Бахмуті та Слов’янську. В Бахмуті інститут має два навчальних та лабораторний комплекси.
Як розповідає керівник УІПА Валерій Коломієць, після початку повномасштабного вторгнення заклад евакуювали в Харків. Це зробили наприкінці квітня, згідно з наказом Міносвіти.
Валерій Коломієць. Фото з архіву Валерія Коломійця
“Основне, що нам вдалося вивезти — документація, яка стосувалася навчального закладу (це і картки студентів, і оригінали документів). Комп’ютерну техніку також вивезли, ту, яка необхідна для роботи і бухгалтерії, і інших відділів нашого інституту” — каже Валерій Коломієць.
В корпусах на Донеччині залишилося навчальне обладнання та меблі. Як зізнається керівник інституту, після перемоги вони планують повернутися в Бахмут і продовжити освітній процес. Нині з будівель закладу постраждав лише лабораторний корпус.
“Мені складно оцінити пошкодження, це все ж мають робити спеціалісти. Але ми вже стикалися з такими речами, коли 14-го року у місті Слов’янськ наш корпус також зазнав руйнувань: були зруйновані дахи, були прямі влучання у наш корпус. Але ми своїми силами змогли його повністю відновити і продовжити там роботу. Ми сподіваємось на те, що ми це зможемо зробити і в Бахмуті”, — каже директор.
Кілька працівників вишу залишилися в Бахмуті, ще кілька — у сусідніх містах. Ніхто не звільнився, однак працюють не всі.
“Викладацький склад збережений в повному обсязі. Бухгалтерія також працює, не було перерв у виплаті зарплат або інших виплат. Деякі працівники залишилися в Бахмуті. Вони взяли відпустки за власний рахунок, бо не можуть виконувати свої обов’язки дистанційно. Є працівники, які живуть неподалік Бахмута, в населених пунктах, де є зв’язок і вони можуть входити в систему дистанційної освіти”, — каже Валерій Коломієць.
Будівля Української інженерно-педагогічної академії в Бахмуті. Фото з відкритих джерел
Однак основна частка працівників і студентів виїхали. Евакуйованим пропонували житло в Харкові, в гуртожитку академії. Нині там живуть приблизно 10 сімей.
“Я часто буваю в Харкові, бо робота потребує цього. І зупиняюсь також в цьому гуртожитку. Там є і світло, і тепло. Нормальні умови”, — розповідає керівник закладу.
Вчилися навіть у перші дні після відкритого вторгнення
Більшість студентів та викладачів УІПА залишилися в Україні. Дехто виїхав за межі країни, але продовжує навчання. Навіть у перші дні після масштабного вторгнення студенти займалися, ділиться другокурсник Сашко Орлов.
Олександр Орлов. Фото з архіву Олександра Орлова
“Звісно, нам викладачі дали якийсь час, аби ми могли переїхати до більш безпечних місць, але навчатися продовжили онлайн, як і до цього”, — розповідає хлопець.
Він доповнює: з Донецької області виїхали майже всі студенти УІПА. Сам Олександр евакуювався з Костянтинівки у Дніпропетровську область.
“Іноді вимикають світло, я тоді з телефона можу долучатися до зустрічей в Google Meet. Інші завдання можна робити в будь-який час. Як в період карантину, так і зараз, під час повномасштабної війни, у нас дистанційне навчання”, — каже Олександр.
У цьому виші теж користуються платформою Moodle. Крім того, тут запровадили так званий “асинхронний режим” навчання.
Ганна Михальченко. Фото з архіву Ганни Михальченко
“Студенти можуть працювати в будь-якому зручному для себе форматі. Це зараз дуже актуально, бо і світло вимикають в усіх за різними графіками, і деякі студенти перебувають в інших країнах. Тобто і отримувати, і відправляти роботи студенти можуть у зручний час. Поєднують з роботою та іншим справами. У них є можливість підключитися до занять не під час пар, а коли вони можуть — о 19-й, 20-й”, — каже заступниця керівника інституту Ганна Михальченко.
Заняття онлайн. Фото: Telegram/ННППІ УІПА м. Бахмут
Нових студентів вперше набирали онлайн
Деякі студенти відрахувалися, проте, як зазначає керівник інституту, таких небагато. Це зробили через матеріальні причини. В інституті закликають студентів брати участь у програмі Scholarship. Головний приз — стипендія на сплату року навчання в українському виші.
“У нас багато студентів з Бахмута або інших населених пунктів, які сильно постраждали від обстрілів. Дехто з них втратив домівку. Тому деякі студенти, які навчалися на контрактній основі, були вимушені піти в академвідпустки, бо не мали змоги платити за навчання. Але в цілому зараз у нас навчається приблизно стільки ж студентів, скільки було раніше. На комерційну форму також вступило чимало людей, бо у нас ціни менші ніж, наприклад, у Києві або Дніпрі”, — каже Ганна Михальченко.
Вступна кампанія цього року проходила у складних умовах, зізнається заступниця очільника вишу. Якщо раніше абітурієнтів запрошували відвідати навчальні корпуси та лабораторії, то цьогоріч Дня відкритих дверей не було. Нових студентів набирали також виключно онлайн. За часів пандемії такого не було — це зробили вперше. Всі необхідні процедури абітурієнти робили через електронний кабінет.
“Кожен абітурієнт мав можливість відкрити свій електронний кабінет вступника і подати там документи. Якщо людина планує навчатися на комерційній основі, то можна було подати лише мотиваційний лист, де абітурієнт пояснював, чому він вирішив вступити до нашого закладу освіти, чому обирає таку чи іншу спеціальність. Мотиваційний лист потрібно було завантажити разом з документами, і це було вже варіантом вступу. Це ноу-хау цього року, такого раніше не було”, — каже заступниця керівника інституту.
Онлайн-кабінет вступника Української інженерно-педагогічної академії. Фото: uipa.edu.ua
Для деяких спеціальностей потрібен був фаховий іспит — його складали онлайн через Moodle. Система передбачає аудіо- та відеофіксацію, на іспит дається певний час. Із таким контролем абітурієнти не могли списати або скористатися чиїмись підказками.
“За окремими спеціальностями треба було складати, наприклад, внутрішній фаховий іспит. Якщо раніше абітурієнти складали незалежне тестування, то цьогоріч частина абітурієнтів могли складати внутрішній іспит”, — розповідає Ганна Михальченко.
Як і в ГІІМ, на магістерський рівень тут цьогоріч студентів набирали за спрощеною процедурою.
“Абітурієнти могли вступати, використовуючи свій диплом спеціаліста або магістра з іншої спеціальності. Це такий додатковий бонус для деяких спеціальностей, для яких раніше було необхідно складати іноземну мову. Цього року екзамену не було”, — каже Ганна Михальченко.
Попри всі негаразди інститут живе та працює звичайним життям, запевняє адміністрація. Так, наприклад, цього року тут теж змогли провести щорічну конференцію, але вперше зробили це саме онлайн.
Також в інституті продовжують працювати позанавчальні секції, а студенти збираються, аби підтримати один одного.
“Ми почали зустрічатися в Google Meet на нульових парах. Долучаються студенти з усіх курсів, ми обговорюємо новини в країні та проблеми студентів, наприклад, якщо хтось не зможе підключитися на парах. Також нещодавно в нас були онлайн-турніри з шахів та акробатики. Учасники заходили до Google Meet, включали камери і показували у себе вдома акробатичні вправи. А потім судді підраховували бали учасників”, — каже другокурсник УІПА Олександр Орлов.
*
*
*
Цей текст — третій з серії матеріалів про освіту Бахмута під час повномасштабної війни. Перші два матеріали нашого спецпроєкту читайте за цими посиланнями:
4Цей матеріал створено у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
