Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Микола Лось із Тернопільщини. Він був люблячим батьком трьох дітей, працьовитим господарем та людиною, яка завжди приходила на допомогу іншим. У 2022 році він став на захист України, а в лютому 2025-го загинув під час бойових дій у Курській області. Майже рік рідні жили між надією та невідомістю, поки ДНК-експертиза не підтвердила загибель воїна. Миколі назавжди залишиться 49 років.
Про життя і загибель Миколи Лося журналістам Вільного Радіо розповіла його донька Віра.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Микола Миколайович Лось народився 5 жовтня 1975 року в селі Зубрець на Тернопільщині.
З дитинства він допомагав батькам по господарству, був старанним та відповідальним. Особливо любив техніку, тому після школи здобув фах тракториста. Згодом пройшов строкову службу в армії.
Після одруження чоловік і його дружина Ганна оселилися в селі Бариш Бучацької громади. Тут подружжя виховувало дітей та будувало сімейне життя.
Донька Миколи Віра переповідає, що всі рідні та знайомі згадують її батька як людину, яка ніколи не відмовляла у допомозі.
Для своїх дітей Микола був людиною, на яку можна покластися за будь-яких обставин.
“Тато вмів усе. Будь-що, що не попросиш, він усе робив. Дуже старався, щоб діти мали все найкраще, виконував усі наші забаганки, приділяв час сім’ї та намагався кудись нас відвезти на відпочинок”, — згадує донька Віра.
За її словами, батько був сильною та скромною людиною.
“Я ніколи не чула, щоб його щось боліло чи йому було важко. Він ніколи не злився, не любив похвали, любив просто скромне людське життя”, — розповідає вона.
До лав Збройних сил України Миколу призвали у 2022 році. Донька каже, що він ніколи не скаржився на труднощі служби та мав власне пояснення, чому повинен бути на фронті.
“Він завжди казав: «Я йду воювати, щоб мої хлопці не йшли»”, — згадує Віра.
Спочатку військовий проходив службу на Тернопільщині, у Бережанах. Згодом служив на Волині, а пізніше виконував бойові завдання на Луганщині, Запоріжжі, Ізюмському та Сумському напрямках.
Часто Микола вирушав у далекі рейси вантажівками, доставляючи необхідне українським військовим у найнебезпечніші райони фронту.
Наприкінці 2024 року захисника перевели до іншого підрозділу. Тоді він виконував бойові завдання на території Курської області.
Останній раз рідні говорили з Миколою 1 лютого 2025 року — у день народження його сина. Навіть тоді військовий не розповідав про труднощі служби.
“Він не відповідав на запитання, казав лише, що все добре”, — згадує донька.
Згодом побратими розповіли сім’ї, що Микола мав обмороження кінцівок та був поранений.
14 лютого 2025 року рідні отримали сповіщення про те, що захисник зник безвісти поблизу населеного пункту Черкаська Конопелька Курської області.
За словами побратимів, навіть важко пораненим він підтримував інших військових під час бою.
Майже рік сім’я жила між надією та невідомістю. Лише у лютому 2026 року після збігу ДНК рідні дізналися, що Микола загинув. Його тіло повернули в Україну під час обміну загиблими.
2 березня 2026 року захисника поховали у рідному селі Бариш.
У Миколи Лося залишилися дружина Ганна, троє дітей, рідні та близькі.
Рідні Миколи Лося просять надати йому звання Героя України посмертно, аби вшанувати памʼять про захисника. Підтримати їх можна, підписавши петицію.
Вічна памʼять.