Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо Юрія Шеремету, молодшого сержанта родом зі Львівщини, який повернувся з-за кордону і став на захист України. У мирному житті він любив футбол, багато працював заради родини, мріяв про власне житло й разом із дружиною виховував доньку. На війні чоловік став командиром аеромобільного відділення 82 окремої десантно-штурмової бригади та виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.
Про життя і загибель Юрія Шеремети журналістам Вільного Радіо розповіла його дружина Олена.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Юрій Шеремета народився 5 березня 1991 року у селі Нове Місто Самбірського району Львівської області. Навчався у Новоміській загальноосвітній школі I–III ступенів. В юні роки любив грати у футбол. Після школи вступив до Національного транспортного університету у Львові. Втім, уже у 2009 році хлопця призвали на строкову службу, тож навчання довелося продовжити заочно. Служив Юрій у Старичах та на Яворівському полігоні, а диплом здобув уже після повернення з армії.
Згодом чоловік почав їздити на заробітки за кордон. Такий ритм, за словами дружини Олени, став для нього звичним на роки: трохи побув удома — і знову вирушав у чергову поїздку.
З Оленою Юрій познайомився у 2014 році через спільного друга, хоча жила майбутня пара в одному селі, за кілька хвилин ходи одне від одного.
“Іноді так буває, що щастя зовсім поруч”, — з теплотою додає дружина.
Спочатку вони просто спілкувалися, але зовсім скоро почали зустрічатися.
“Він мені одразу здався таким мужнім. На це, можливо, і різниця у віці вплинула, бо Юра старший на сім років. Ми переписувалися, багато спілкувалися, виходили ввечері на прогулянки”, — згадує Олена.
Згодом Юрій освідчився коханій. У 2016 році вони створили сім’ю, а того ж року у подружжя народилася донька Анастасія. Майбутні батьки мали кілька варіантів імені, але остаточно визначилися вже після народження дитини.
“Юра був присутній під час пологів, і коли він взяв донечку на руки, то одразу сказав: “Моя Настуся”. Інші варіанти ми не розглядали, та я вже і не думала сперечатися”, — розповідає жінка.
Вона згадує, що Юрій був дуже ніжним і турботливим татом.
“Він її дуже сильно любив. Завжди бавився з нею, носив на руках”, — каже Олена Шеремета.
Після одруження Юрій та Олена мріяли про власне житло. Чоловік багато працював, відкладав гроші, аби забезпечити родину. Згодом подружжю вдалося придбати квартиру.
“Це була така наша маленька мрія. Ми планували, що коли донечка піде у перший клас, то вже переїдемо туди жити”, — згадує Олена.
Втім, через початок великої війни ці плани так і не вдалося здійснити. За словами дружини, у квартирі родина не прожила жодного дня.
24 лютого 2022 року Юрій перебував за кордоном на роботі. Спочатку, згадує Олена, ні вона, ні чоловік не вірили, що війна триватиме довго.
“Знаєте, я думала, що це якийсь фейк. Хотілося б, щоб це був фейк. Зранку ми з донькою прокинулися, чоловік був у Польщі на роботі. Він буквально за два тижні до того поїхав. Я от вранці читаю ці новини, дзвоню до чоловіка і кажу, що в нас повномасштабне вторгнення. Він мене заспокоював і казав, що нічого не буде, що це на кілька днів. А за кілька днів він мені сказав, що буде повертатися скоро. І додав: “Я служив, я не буду відсиджуватися, поки інші воюють”. Я ж його вмовляла і просила не робити того”, — пригадує дружина.
У березні 2022 року Олена разом із донькою виїхала до Італії, де жила її мама. Юрій прилітав до них на два тижні, однак рішення вже не змінив. За словами дружини, йому пропонували і роботу, і житло за кордоном, але він усе одно вирішив повернутися додому та вступити до війська.
У лютому 2023 року Юрія мобілізували. Перед тим він самостійно вивчав інформацію про різні підрозділи й казав дружині, що хоче бути десантником. Згодом потрапив до 82 окремої десантно-штурмової бригади. Навчання проходив на полігоні у Житомирі, а пізніше отримав звання молодшого сержанта та став командиром аеромобільного відділення.
У червні 2023 року Юрія на два дні відпустили додому після завершення навчання.
“Я ці два дні досі згадую. Ми не могли набутися просто разом удвох”, — згадує Олена.
Після навчання військового направили на Запорізький напрямок. Свій перший штурм Юрій пережив наприкінці серпня 2023 року. Тоді, за словами дружини, він повернувся дуже пригніченим через важкі втрати та поранення побратимів. Під час першого бойового виходу Юрій врятував пораненого військового, який просив залишити його на позиції. За словами дружини, навіть після контузій Юрій відмовлявся залишати своїх побратимів.
“Його могли відкотити назад, але він сказав, що хлопців не лишить”, — каже жінка.
19 вересня 2023 року військовий вирушив у другий бойовий вихід. Подружжя ще підтримувало зв’язок короткими повідомленнями. Востаннє Юрій написав дружині, що його з побратимами мають замінити на позиціях. 24 вересня 2023 року він зник безвісти поблизу села Вербове Пологівського району Запорізької області.
За кілька днів Олені зателефонували з невідомого номера та повідомили, що її чоловік загинув, однак евакуювати тіло не можуть. Офіційно ж Юрія визнали на той момент безвісти зниклим. Олена і досі не знає, хто саме тоді їй телефонував.
“Я просто не знала, як сказати дитині, що її тата вже немає. Добре, що того дня зі мною була подруга, яка змогла знайти правильні слова”, — згадує дружина.
Майже рік і вісім місяців родина шукала Юрія. Олена все ще зберігала крихку надію, що чоловік може бути живим. На початку квітня 2025 року рідним повідомили, що знайшли тіло із жетоном Юрія Шеремети. Олена впізнала жетон — колись сама подарувала його чоловікові та помістила всередину їхнє спільне фото. Однак остаточно підтвердити особу військового тоді не вдалося — з’ясувалося, що його жетон російські військові підкинули до іншого тіла.
Згодом рідним повідомили про ймовірний збіг ДНК. Після додаткового молекулярного аналізу загибель Юрія підтвердили офіційно. Впізнати чоловіка вдалося завдяки срібному персню “Спаси і сохрани”, який дружина подарувала йому багато років тому. За її словами, чоловік майже ніколи не знімав цю каблучку.
“Обручку не носив, а “Спаси і сохрани” завжди мав із собою”, — згадує жінка.
31 травня 2025 року Юрія Шеремету привезли додому “на щиті”. Попрощатися із захисником прийшли рідні, друзі, побратими та жителі громади.
“Того дня зібралося надзвичайно багато людей. Це було дуже важко. Важко самій витримати цей день. І важко було дивитися на хлопців, які просто ледве стримували свої сльози”, — каже Олена.
Побратими Юрія приїхали провести його в останню путь та вручили його доньці прапори й пам’ятні відзнаки бригади. Один із врятованих Юрієм військових називав його своїм “хрещеним”, згадує дружина.
“Юра був дуже добрий. Він був світлою людиною. Якщо хтось його про щось просив — він завжди допомагав. Чи це була ніч, чи день. До нього завжди зверталися, і завжди його згадують добрим словом”, — говорить Олена Шеремета.
Посмертно чоловіка нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
У Юрія Шеремети залишилися дружина, донька, мама та батько.
Аби вшанувати памʼять про захисника, рідні просять надати йому також звання Героя України посмертно. Підтримати їх можна, підписавши петицію.
Світла памʼять