Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Ярослава Садового з Луганщини, який боронив нашу країну ще з 2014 року. Захисник загинув у Бахмутському районі Донецької області від удару російського дрону.
Про Ярослава Садового Вільному радіо розповіла його дружина Тетяна.
Вільне радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Ярослав Садовий народився 26 березня 1995 року в селі Діброва Луганської області. З раннього дитинства привертав увагу оточуючих та був душею будь-якої компанії. Ярослав любив ремонтувати зламані або пошкоджені речі. Дружина згадує один кумедний випадок: разом зі старшим братом вони вирішили полагодити розетку, але в підсумку залишили весь будинок без електроенергії.
Ярослав здобував освіту в Дібровській загальноосвітній школі, де ще з дитинства особливо цікавився історією України. Після закінчення школи вступив до Луганського центру професійно-технічної освіти, де опанував спеціальність електрогазозварювальника.
У підлітковому віці він захопився фанатським рухом луганського футбольного клубу “Зоря”. Відданість улюбленій команді спонукала його подорожувати країною, підтримуючи клуб під час виїзних матчів у рамках Української Прем’єр-ліги.
“Ярослав завжди залишався доброю людиною. У вільний час любив зустрічі з друзями, прогулянки з дружиною за чашкою кави з кокосовим сиропом та перегляд документальних фільмів про видатних особистостей”, — згадує його дружина Тетяна.
У 2014 році, коли перші війська РФ увійшли до Луганська, 19-річний юнак вирішив виїхати до Києва. Там він приєднався до добровольчого батальйону “Азов” та пішов захищати країну. Згодом остаточно перебрався до столиці, де розпочав нове життя практично з нуля.
Після початку повномасштабного вторгнення, чоловік повернувся до лав Національної гвардії України у військову частину 3057 “Азов”. Там він отримав позивний “Fury”, що означає “ЛЮТЬ”.
“Лють — це крайня форма гніву, саме це відчуття охоплювало Ярослава, коли він зустрічав ворога”, — розповідає Тетяна. І додає історію:
Одного разу, коли Ярослав разом із двома побратимами займав оборонні позиції, вони помітили, що один з їхніх товаришів не виходить на зв’язок. Шукати пішли через посадки, де знайшли його загиблим. Командування віддало наказ забрати тіло будь-яким способом. Попри обстріли, Ярослав і його товариш евакуювали тіло побратима.
“Я своїх не покину”, — говорив Ярослав у повсякденному житті.
Чоловік мріяв про закінчення війни та відновлення кордонів 1991 року. Він прагнув повернути всі окуповані території, бо хотів побачити своїх рідних, батьків і братів, які залишалися на тимчасово окупованих землях. Він мріяв про незалежну, вільну Україну, в якій збудує свою сім’ю та виховуватиме дітей.
“Ярослав ніколи не любив хизуватися своїми подвигами і досягненнями, тому офіційних нагород не отримував, хоча завжди на них заслуговував”, — додає дружина загиблого військового.
Загинув Ярослав 15 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Леонідівка, в Бахмутському районі Донецької області, від російського безпілотника, який вдарив по позиціям.
У Ярослава залишились дружина, батьки та два рідних брати.
Побратими згадують його як мужнього, відважного та рішучого чоловіка, справжнього козака та патріота своєї країни. Вони говорили:
“Fury” був найкращим побратимом, який завжди підтримував у важких ситуаціях і не залишав своїх у біді. На нього можна було покластися в бою, адже його підтримка давала сили продовжувати боротьбу”.
Рідні створили петицію, аби Ярославу Садовому надали звання Героя України. Підтримати родину своїм підписом можна за посиланням.
Вічна пам’ять захисникові.