Підтримайте Вільне Радіо
Лілія Ярошевська з Сіверська роками допомагала бійцям як волонтерка. А згодом вирішила піти на фронт сама — рятувати поранених і підтримувати побратимів. Тепер вона служить у батальйоні “Свобода” на Покровському напрямку, поєднуючи армійську службу і волонтерську допомогу.
Військова розповіла журналістам Вільного Радіо про те, як підтримка товаришів і бажання допомагати тримають її попри втрати й небезпеку.
Лілія Ярошевська родом із Сіверська. У 2014 році вона виїхала з рідного міста до Бучі, а згодом жила у Харкові. Волонтерством зайнялася у 2019 році, долучившись до пошуково-рятувального загону “Мілена”. Перед повномасштабним вторгненням дівчина жила і працювала в Чехії, але регулярно поверталася, щоб допомагати бійцям на передовій.
У перший рік відкритої війни Лілія втратила одразу трьох близьких: її старшого брата розстріляли окупанти неподалік від Бучі, ще один брат загинув у бою за Кліщіївку, а племінник не пережив російського ракетного удару по Харківщині. Ще один племінник дівчини потрапив у полон.
Тож, аби впоратися з болем, Лілія вирішила остаточно повернутися в Україну й долучитися до волонтерського руху. Так навесні 2023 року вона почала поїздки на Бахмутський напрямок: відвідувала Сіверськ та інші прифронтові міста й села з медикаментами, продуктами та засобами гігієни.
Після кількох років волонтерства дівчина вступила до війська. Каже, на цей крок її підштовхнуло те, що підтримки від небайдужих ставало дедалі менше.
Контракт Лілія підписала у травні 2024 року. Потрапити до війська було нелегко:
“Мене не хотіли брати. По-перше, тому що я з родини, де вже є загиблі. По-друге, бо я жінка, а по-третє, з Донецької області. Лише після розмови з командиром батальйону вдалося приєднатися. Він запитав: “Ти на Донбас як, будеш їхати?” Я відповіла: “Звісно”. І все, так я й потрапила”.
Сьогодні Лілія служить у батальйоні “Свобода” 4-ї бригади оперативного призначення “Рубіж” на Покровському напрямку, де має звання молодшої сержантки. Її підрозділ займається евакуацією поранених і загиблих військових.
Хоч захисниця мала досвід волонтерства і розуміла потреби військових, служба виявилася зовсім іншою. Кожен день приносить завдання, що потребують суворої дисципліни, пильної уваги та швидких рішень.
“Коли ти волонтер, то створюєш хлопцям маленьке свято — привозиш речі, спілкуєшся. У війську все інакше: статут, завдання, постійні поранені, загиблі. Ти зникаєш зі зв’язку, немає часу навіть поговорити”, — пояснює захисниця.
Та попри нелегку службу, волонтерства Лілія теж не полишає — організовує допомогу для стабілізаційних пунктів і домовляється про передачу необхідних речей. А ще допомагає покинутим і вуличним тваринам у зонах, наближених до бойових дій.
На Донеччині, де зараз служить Лілія, бої майже не припиняються. Російські війська наступають з різних напрямків та постійно тиснуть на українські позиції. Кожен день тут сповнений нових небезпек і непередбачуваних ситуацій.
“Вони (російські військові, — ред.) лізуть просто з усіх сторін… Так, ніби не відчувають реальності. Їхня поведінка виглядає дивною”, — розповідає Лілія.
У цих важких умовах саме бойові товариші стають опорою та мотивацією продовжувати службу.
“Хлопці… От якраз той випадок, коли дивишся на поранених хлопців, і розумієш, що вони тримають тебе тут. І що ви тут всі разом, ви одна велика сім’я”, — розповідає службовиця.
На передовій немає місця формальностям чи незнайомим обличчям. Бійці з різних підрозділів живуть і працюють поруч, допомагають один одному незалежно від звання чи знайомства.
“Суміжники допомагають нам, ми допомагаємо їм. Живемо разом, підтримуємо один одного. Уже немає чужих людей, яких не знаєш — навіть якщо не знаєш, хто конкретно службовець, ти все одно допомагаєш, і він теж допомагає тобі”, — ділиться Лілія.
І саме це почуття єдності й потрібності переконує дівчину: військо — це її покликання.
“Я з армії не піду, я знайшла себе тут. Я знаю, що на даному етапі життя, я тут найпотрібніша”, — каже захисниця.
Лілія опікується фінансовою підтримкою свого підрозділу на Покровському напрямку — збирає кошти на житло, транспорт, базове забезпечення та спорядження, розподіляє їх між товаришами залежно від потреб. На фронті, каже дівчина, цінність грошей вимірюється інакше — не кількістю, а швидкістю, з якою вони рятують життя.
“Гроші — це папірці. Я можу завтра загинути, і нікому не будуть потрібні ті гроші. Треба жити тут і зараз, закривати ті потреби, які в нас є”, — підкреслює вона.
Якщо ви маєте змогу долучитися до збору, підтримати захисницю з Сіверська та її підрозділ можна кількома способами:
Також ви можете поширити збір у соцмережах, аби його побачили більше небайдужих.
Раніше ми розповідали про Тетяну Хіміон зі Слов’янська, яка з дитинства займалася бальними танцями, стала хореографкою та виховала чемпіонів світу. У 2022 році вона пішла на фронт і отримала позивний “Танго”. Тетяна пережила бої, поранення та самотність на “нулі”, врятувала пораненого побратима, а зараз відновлюється вдома.