“Я не знав, що відчувати й чого очікувати. Я знав, що йде війна, люди тікають, гинуть, падають бомби. Мені було так сумно, як ніколи”, — так описує одну з перших місій в Україні волонтер з Данії Матіас Гренінг. З 2022 року чоловік побував у Бучі, Харкові, Херсоні та інших містах, які постраждали від війни. А нещодавно їздив допомагати жителям українського сходу.
Волонтер розповів нашим журналістам про свою місію на Донеччині, враження від спілкування з місцевими та підготовку однодумців до поїздок в Україну.
Вперше Матіас відвідав Україну напередодні повномасштабного вторгнення — у грудні 2021 року. Разом з друзями він вирушив до Львова.
“До [відкритої] війни я майже нічого не знав про Україну, — розповідає данець. — Я не дуже цікавився європейською історією, але все змінилось під час різдвяної подорожі. Тоді почав більше читати про українську історію і дізнався, що Скандинавія має спільну історію з Україною”.
Згадуючи ту поїздку, Матіас каже: “Мені сподобалися люди, і хотілося продовжити подорожувати Україною, але тут почалося [відкрите] вторгнення”.
Вимушений поїхати додому, іноземець вирішив, що невдовзі повернеться. Згодом він зв’язався з однією з українських організацій, якій на той момент була потрібна допомога, та розпочав планування поїздки.
“У мене з’явилися друзі і гроші, які я відкладав на відпустку, але вирішив їх спрямувати на гуманітарну допомогу. Я зібрав знайомих, гроші, дороге обладнання та інші речі. Далі взяв неоплачувану відпустку на роботі”, — розповідає волонтер із Данії.
Вже 3 травня 2022 року Матіас знову відвідав Україну, але цього раз мав зовсім іншу місію.
“Я не знав, що відчувати й чого очікувати. Я знав, що йде війна, люди тікають, гинуть, падають бомби. Але знати і відчувати — це не одне і те ж. Тому мені було так сумно, як ніколи, спостерігати за людьми, які йшли до кордону лише з тим, що могли нести. Плач дітей і виття сирен. Бігти до укриттів, спати з розплющеними очима, ніколи не знаючи, чи влучить бомба. Сидіти в укритті зі старими, молодими людьми та дітьми, не знаючи, чи зможу я знову вийти звідти і сказати своїй сім’ї, що я їх люблю”, — ділиться співрозмовник своїми відчуттями під час поїздки.
У березні, перед тим, як приїхати в охоплену війною країну, Матіас із друзями передавав українцям пожертви. Також йому вдалось евакуювати кількох людей, які не могли самостійно дістатися кордону.
“Я був у Бучі невдовзі після її звільнення. Я бачив зруйновані будівлі, братські могили, спалені та підірвані танки. Я був у Харкові, Києві, Білій Церкві, Херсоні, Запоріжжі, Дніпрі, а тепер у Донецькій області”, — розповідає волонтер з Данії.
З початку 2022 року Матіас був в Україні вже 13 разів. Каже, що рідним його рішення далось нелегко. Вони співчувають українцям і підтримують їх, але бояться, що чоловік зазнає поранення, загине, потрапить у полон або повернеться додому з психологічними шрамами від побаченого.
“Вони підтримували мене, але й дивувались, як я хочу ризикувати своїм життям заради людей, яких я не знаю”, — ділиться Матіас.
Та й сам він часом багато розмірковував над своїм рішенням. Каже, після першої поїздки продав свій бронежилет і не хотів повертатися. Та трохи перепочивши, все ж усвідомив, що волонтерство — це його спосіб підтримати українців.
“Людям потрібна була допомога, і я був готовий ризикувати життям заради цього. Тепер, коли я вдома, я завжди хочу повернутися. Єдине, що мене стримує — відсутність коштів”, — розповідає волонтер.
На Донеччину данець поїхав, аби допомогти місцевим побудувати підземне укриття й передати медикаменти для лікарні.
“Здебільшого займався зварюванням, різав, носив важкі речі. Передавав медикаменти в лікарню та збирав кошти серед рідних і друзів, щоб купити більше інструментів для будівництва укриття”, — розповідає іноземець.
Працюючи на сході, він багато спілкувався з місцевими. Чоловік зазначає, що їхня щирість і гостинність підкорила його.
“Щоразу, як ми приїздили, всі були раді зустріти нас і хотіли знати, що ми тут робимо і звідки приїхали. Дуже доброзичливі люди в усіх районах, які ми відвідали”, — розповідає волонтер.
Проте, як зізнається Матіас, нерідко на заваді спілкуванню ставав мовний бар’єр: не всі українці говорять англійською, а данець не знає української. Тож часто доводилось користуватися гугл-перекладачем.
“У нас не було жодних реальних проблем, з якими ми не могли б впоратися. Щоразу, коли у нас виникали проблеми, українці допомагали з рішенням. Чи то пальне, чи то переклад, чи то прихисток, чи то їжа, а коли ми не могли вчасно повернутися до готелю, вони пропонували переночувати у себе вдома”, — каже іноземець.
Зараз Матіас Гренінг вдома, але продовжує листуватися з колегами з України.
“Ми хочемо повернутися і допомогти більше. Ми також зберігаємо їхні контакти, щоб, коли війна закінчиться, ми знову зустрілися і відсвяткували”, — каже данець.
Після поїздки в Донецьку область він зустрів багато однодумців, готових допомогти українцям не лише грошима, а й своїми навичками та часом. Однак перш ніж взяти людину з собою, Матіас проводить із нею довгу розмову.
“Я не хочу брати людей, яким не можу довіряти, або людей, які перебувають у психологічно неблагополучному стані. Вони їдуть в країну, де йде війна, тому я показую їм фотографії та відео про те, що вони можуть побачити або пережити, щоб побачити, як вони реагують”, — каже співрозмовник.
Також майбутній волонтер має написати свою останню волю на випадок, якщо ніколи не повернеться до своєї родини.
“Як має відбутися їхній похорон, які пісні та музика мають звучати в церкві. Якщо вони помруть в Україні, хто має повідомити їхнім рідним. Також вони мають написати прощальні листи, які будуть надіслані у випадку смерті, та інші подібні речі”, — зазначає іноземець.
Дехто після таких розмов вирішує просто пожертвувати гроші й залишитися вдома.
“Але також є ті, хто виконає завдання і все одно захоче поїхати, тому вчу їх тактичній першій допомозі, щоб у випадку, якщо ми зіткнемося з бойовими діями, вони змогли допомогти собі та іншим”, — каже волонтер.
Та додає, що мріє про час, коли Україну знов можна буде відвідати без бронежилета й аптечки.
“Якщо буде потреба в допомозі — я поїду знову. Але коли війна закінчиться, я із задоволенням буду їздити в Україну як турист, щоб познайомитися з українською культурою”.
Раніше ми розповідали, що діткам з Донеччини в Краматорську допомагає Санта. Журналісти Вільного радіо завітали до його резиденції, яка вже понад два роки працює як волонтерський штаб для цивільних.