Понад пів тисячі українців, які постраждали від сексуального насильства з боку росіян, отримали проміжні репарації — виплату у 3 тисячі євро. На таку підтримку люди мають право з листопада минулого року. Більшість із тих, хто звернувся по допомогу, — чоловіки.
Сексуальне насильство в полоні чи окупації є воєнним злочином, і українці, які його пережили, мають право на відшкодування. Куди звертатися, аби домогтися справедливості, в інтерв’ю Вільному радіо розповіла правозахисниця, колишня полонена, голова ГО “Нумо, сестри” Людмила Гусейнова.
Людмила Гусейнова — українська правозахисниця, громадська журналістка, членкиня Національної спілки журналістів України. З 2014 року вона допомагала дітям із вразливих категорій на тимчасово окупованих територіях.
За проукраїнську позицію у 2019 році громадську діячку заарештували в тимчасово окупованому Новоазовську. У російському полоні вона провела понад 3 роки. У 2021 році Гусейнова заочно стала лавреаткою Національної правозахисної премії.
Правозахисницю вдалося звільнити у 2022 році під час “великого жіночого” обміну. Вийшовши на волю, вона приєдналася до ГО “СЕМА”, яка об’єднує українських жінок, постраждалих від сексуального та гендерно-обумовленого насильства (СГОН) внаслідок збройної агресії Росії проти України.
Нині Людмила Гусейнова очолює ГО “Нумо, сестри”, яку зареєстрували у грудні 2024 року.
Пані Людмило, почнімо з базових понять. Що таке сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом? Це ж не тільки про зґвалтування…
Коли ми говоримо про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, головне, що варто розуміти, — це воєнний злочин. Коли це усвідомлюють люди, котрі його пережили, це дає їм трохи більше сили говорити про це.
Коли це усвідомлює суспільство, то і суспільство це сприймає вже з більшою емпатією.
Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК) охоплює різні форми жорстокого поводження, зокрема, ґвалтування та катування оголених жінок та чоловіків. Наприклад, до статевих органів можуть під’єднувати дроти з електричним струмом. Інші прояви СНПК — примусове роздягання та удари по статевих органах чи оголеному тілу, змушування спостерігати за тим, як це роблять з іншими або погрози застосувати подібне насильство до рідних людини. Також сюди належать випадки, коли співробітники колоній іншої статті від полоненого змушують його оголюватися, торкаються його тіла, роблять непристойні натяки чи коментарі тощо.
Випадків СНПК величезний список, і він ще не закінчений. Ми бачимо з досвіду людей, котрі повертаються з полону або з тимчасово окупованих територій, що, на жаль, цей список може збільшуватися.
Розкажіть про організацію “Нумо, сестри”. Коли запустили її, Ви вже займалися правозахисною роботою, підтримкою людей, які повернулися з полону…
До цього я займалася комунікаційною роботою в ГО “СЕМА”. Здавалося б, обидві організації об’єднують жінок, котрі постраждали від СНПК, то чому ж ми вирішили заснувати ще одну організацію “Нумо, Сестри”? Бо тут ми робимо більший акцент все ж таки на жінках, котрі були в полоні. І розуміємо, що полон — це не просто зґвалтування, це не просто СНПК. Там дуже багатошарова історія чоловіків і жінок, котрі пережили страшні тортури, пережили приниження, психологічний тиск.
В “Нумо, сестри” є жінки, які були в полоні, які виїхали з тимчасово окупованих територій і зазнали великих страждань під час цього виїзду або під час перебування там. Це об’єднання, де розуміють той біль і ті страждання, котрі жінки на тимчасово окупованих територіях вимушені були терпіти. І біль і страждання, котрі продовжують терпіти наші полонені, цивільні полонені в тому числі.
Українці, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, можуть звернутися по допомогу до ГО “Нумо, Сестри” (організація сконцентрована на підтримці жінок) та Мережі чоловіків України, які пережили полон і тортури (тут займаються допомогою чоловікам).
Нещодавно ми проводили тренінг для кейс-менеджерів, котрі мають надавати таку допомогу постраждалим від СНПК. І в цьому тренінгу взяли участь і самі постраждалі, і надавачі послуг. Це цікавий досвід, бо всі історії індивідуальні. І нерідко дівчата, з якими це (СНПК, — ред.) відбулося нещодавно, не ідентифікують ті проблеми, котрі насправді виникають через травми, котрі вони пережили. А ми в організації прагнемо показати, що ми знаємо про проблеми, розуміємо їх, ідентифікуємо їх, усвідомлюємо їхні потреби.
Майже 80% тих, хто був в полоні, постраждали від СНПК.
І завдяки більшій поінформованості суспільства люди знають: навіть якщо це відбулося у 2014 році, навіть якщо це відбулося у 2015 році, людина має право отримати допомогу.
Куди звертатися по допомогу людям, які постраждали від СНПК? Чи є якийсь механізм дій, якщо, наприклад, людина була в полоні й не мала можливості вчасно звернутися по медичну допомогу?
Так, можливо, фізичні якісь проблеми зникли, або були якимось чином вилікувані, але психологічні проблеми нікуди не діваються. І чим довше вони не відпрацьовані, тим більше людина закривається в собі.
Я спілкувалася з хлопцем, котрому 25 років, і до полону в нього народилася донечка. І він дуже любив свою молоду жінку, але після полону він сказав: “Я буду розлучатися, я не можу з нею бути ні фізично, ні психологічно”.
І це велика проблема, але її можна розв’язати. Ми говорили про те, що йому треба, можливо, звернутися разом з жінкою до психолога. Знаєте, чоловікам важче усвідомити необхідність такої допомоги, бо вони вважають себе занадто сильними та вважають, що все подолають самі. Треба доносити, що звертатися по допомогу до психолога — це не ознака слабкої людини.
А якщо говорити про отримання не тільки психологічної, а, наприклад, фінансової допомоги? Ви разом з колегами працювали над законопроєктом про репарації постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з війною. Що людям необхідно робити, аби отримати ці виплати? Як підтверджувати те, що з ними сталося?
Якщо до нас з такою проблемою звертається людина і просить допомогти отримати ці проміжні невідкладні репарації, то ми самі зв’язуємося з кейс-менеджером і надаємо йому телефон за згодою людини. І вже далі працює спеціально навчений кейс-менеджер, який розуміє, як спілкуватися та які питання ставити, який знає алгоритм дій.
20 листопада 2024 року Верховна Рада ухвалила закон про захист людей, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з російською агресією, та надання їм репарацій. За ним передбачена виплата фінансової допомоги постраждалим від СНПК. Звернутися по допомогу можна в ГО “Нумо, Сестри”, Мережу чоловіків України, які пережили полон і тортури, Офіс Омбудсмана, Офіс Генпрокурора, Центр допомоги врятованим, а також до соціальної служби населеного пункту, де людина зараз проживає.
Коли цей механізм відпрацьовувався, ми говорили про те, яким чином можна перевірити людину, яка може сказати неправду. І ви знаєте, серед нас був експерт з-за кордону, і він сказав: “Якщо на тисячу людей буде одна така людина, це не вартує того, аби “вивертати навиворіт” душі 999 людей, котрі дійсно прийшли по допомогу і котрі дійсно цієї допомоги потребують”. Тому ми вирішили не влаштовувати зайві перевірки, не тригерити людину зайвий раз.
Так, базові якісь моменти треба підтверджувати. Це набагато простіше, якщо людина перебувала в полоні — тоді вона має відповідні довідки з датами. Якісь, можливо, свідки є — не того, що сталося, а того, що людина була в тому місці, якісь додаткові свідчення…
Скільки людей в Україні вже отримали репарації?
Вони виплачуються зі спеціального фонду, який поповнюють закордонні донори та благодійні внески. І ніхто не міг підрахувати, яка кількість грошей потрібна для того, щоб людині якось допомогти, соціально себе вбудувати в суспільство, якось надати собі медичну допомогу, якісь послуги, котрі не гарантуються безкоштовно.
Тоді розрахували, що цих грошей має вистачити на 500 людей. Сума еквівалента 3 тисячам євро. Потім побачили, що звернень більше. І всі були трохи здивовані тим, що більшість звернень — від чоловіків. І можливо оцей меседж про те, що це є воєнний злочин, надав їм таку сміливість, відвертість.
Якщо говорити в розрізі регіонів, то найбільше звернень — з Херсонщини. Це і зрозуміло, бо там значна частина території була деокупована.
Станом на 3 березня 2025 року по репарації звернулися 742 людини, які пережили сексуальне насильство з боку окупантів. Це 441 чоловік, 282 жінки та 19 дітей (14 дівчат та 5 хлопців).
Виплати за цей період отримали 312 чоловіків, 211 жінок та 11 дітей (1 хлопчик та 10 дівчат).
Ви кажете про те, що зараз по допомогу після пережитого насильства звертаються більше людей. А що, попри інформаційні кампанії, досі зупиняє розповідати про такі випадки?
Стигма досі існує. Особливо в маленьких населених пунктах, коли людині, яка постраждала, говорять, що вона сама винна, спровокувала. А ще часто мовчать через те, що бояться втратити родину, що чоловік покине, або діти й жінка будуть не так ставитися після того, як дізнаються.
А ще велика кількість постраждалих має родичів в окупації. І через це люди бояться говорити, бояться звертатися в правоохоронні органи, бояться звертатися по допомогу — раптом це стане відомо ворогу і він може помститися рідним. І планують звернутися по допомогу лише тоді, коли рідні будуть на вільній території. До нас по допомогу зверталася певна кількість людей, які просто благали про конфіденційність саме через це.
Право на репарації має тільки людина, щодо якої вчинили насильство? Чи не можуть ці виплати отримати члени родини?
Я вважаю, що, якщо це стається з кимось одним, тією чи іншою мірою страждає вся родина. Але про це багато суперечок. Вирішили, що для виплат родичам немає юридичних підстав, бо це не відшкодування за позовом у кримінальному провадженні. І немає такого права наслідування. Це саме постраждала людина має отримати.
Але давайте подивимося на те, що зараз у нас ще війна. І ми розуміємо: величезна кількість сімей, дітей втратили своїх батьків. Ми маємо розуміти ці проблеми і маємо визнати, що навіть у таких умовах, в умовах продовження війни наша держава зробила великий крок у визнанні таких людей, у визнанні необхідності надання їм допомоги. І мені здається, ми маємо бути прикладом для всього світу, бо я читала літературу, я спілкувалася з жінками в Косово, котрі 25 років тому не отримували жодної допомоги, але ще нещодавно, дякуючи лідеркам світового руху, вони нарешті почали щось отримувати. Наша країна робить це просто зараз.
А яка ситуація з юридичними покараннями для злочинців? Чи багато вироків винесли російським військовим, що вчиняли сексуальне насильство?
Не так багато людей звертаються не просто за психологічною допомогою, а саме до правоохоронних органів. З 2014 року відкриті трохи більше ніж 300 кримінальних проваджень. Ці справи не рухалися взагалі, бо розслідувати це складно, бо злочинці перебувають на тимчасово окупованій території. Всі якісь покази, котрі можуть бути, також на тимчасово окупованій території.
Дуже поодинокі випадки, [коли вдається отримати якісь папери з окупації]. Як, наприклад, мені вдалося вивезти з полону так зване “обвинительное заключение” про те, де саме я перебувала, і вже слідчий через це може своїми якимись методами почати шукати тих людей, котрі там точно були. Але ті, хто працював у так званих правоохоронних слідчих органах на тій території, більшою мірою брали собі якісь псевдоніми. Вони працювали під своїми прізвищами. І це також важко ідентифікувати. Я була дуже здивована, наприклад, коли чоловік, який за документами мав одне прізвище, насправді мав інше прізвище. Але його змогли знайти та ідентифікувати. Мені дуже хотілося б, щоб його було покарано.
Знаю, що ви пишете книжку про пережите у полоні, читала деякі уривки. Коли готуєте її до публікації?
Вона ще не дописана. Тому що я почала, вже доволі багато написала, але на той час, коли я підійшла до наступної глави, де мала описати один епізод, то, відверто скажу, це була така чорна пляма, коли мозок відмовлявся згадувати, і я зрозуміла, що зараз я ще не готова. Я розповіла про це знайомій, а вона сказала: “Може ти в книжці просто залишиш декілька чорних сторінок і все буде зрозуміло?” Мені здається, це непогана ідея.
Які поради Ви можете дати людям, які повертаються з полону?
Я розумію, що, коли людина тільки повертається з полону, вона ще в ейфорії та не відразу приходить до бажання і розуміння необхідності саме психологічної допомоги. Але це одна з тих речей, які варто зробити в першу чергу. Є сенс звертатися до громадських організацій. Перша організація, яка вам прийде на згадку або яку ви побачите у фейсбуці, може підказати та скерувати до спеціалістів.
Звертайтесь до нашої організації, ми, крім психологічної допомоги допоможемо також і організувати відпочинок, де ви просто тиждень будете жити у чудових умовах, де буде басейн, тиша, де ніхто вас не буде турбувати, де буде лікар, який дасть вам загальні рекомендації, не примушуючи негайно зараз прямо щось робити. Ви просто побудете не самотні, в тиші, спокої, в чистоті, з лікувальною водою.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, куди звертатися, якщо родич потрапив в полон.