Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — інженер та працівник комунальної сфери Донеччини Олексій Шурко, який після окупації Донецька переїхав до Слов’янська та продовжив працювати для регіону. Він очолював Словміськводоканал, керував “Водою Донбасу”, потім працював там головним інженером. У квітні 2026 року чоловік зазнав тяжких поранень внаслідок атаки російського FPV-дрона на трасі Слов’янськ — Краматорськ. Через два дні він помер у лікарні Харкова.
Історію життя і загибелі Олексія Шурка розповіли на меморіальному сайті Словʼянської міської військової адміністрації.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олексій Шурко народився 28 лютого 1970 року в Донецьку. Навчався у 57 школі, а після цього проходив строкову службу у військах протиповітряної оборони.
Згодом чоловік здобув вищу інженерно-технічну освіту за двома спеціальностями в Донецькому політехнічному інституті. Пізніше також закінчив ще один виш за фахом “Економіка та управління на підприємстві”.
Працював головним інженером та обіймав керівні посади на виробничо-промислових підприємствах Донецька. Серед них — ВАТ “Точмаш” та ТОВ “Донецькспецсталь”.
У 2014 році, коли Донецьк потрапив під окупацію, Олексій Шурко переїхав до Слов’янська. Тут він продовжив працювати у сфері водопостачання: спочатку був головним інженером Словміськводоканалу, а згодом очолив підприємство як генеральний директор.
У 2021 році Олексій став керівником обласного комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу”, а з 2022-го працював там головним інженером. За свою роботу здобув відзнаку Президента України — медаль “За оборону України”.
Старший син Олексія Петро згадує батька як людину, яка повністю віддавалася своїй справі та завжди намагалася допомогти іншим.
“Батько був дуже працьовитим і відповідальним. Його інженерні рішення не раз допомагали долати проблеми обласного масштабу. З початку повномасштабної війни він майже цілодобово був на роботі, навіть у вихідні виїжджав на об’єкти”, — розповідає син.
За словами Петра, Олексій Шурко був дуже начитаною людиною, захоплювався полюванням, любив прогулянки з родиною та мав добре почуття гумору.
“Завжди допомагав людям, навіть незнайомим… Для нас із молодшим братом він назавжди залишиться супергероєм”, — каже син загиблого.
8 квітня 2026 року Олексій Шурко їхав трасою Слов’янськ — Краматорськ. Автівку, якою керував чоловік, атакував російський FPV-дрон. Олексій зазнав тяжких поранень, його госпіталізували до Харкова.
10 квітня 2026 року Олексій Шурко помер у лікарні від отриманих травм. Йому було 56 років.
Поховали чоловіка на Жулянському кладовищі у Києві. У нього залишилися двоє синів.
Вічна памʼять