Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Юрія Бовтача зі Львівщини, який два місяці захищав українські землі від загарбників на передовій. Життя захисника обірвалося на Запорізькому напрямку внаслідок артобстрілу.
Про життя захисника Вільному радіо розповіла його рідна сестра Оксана.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами. Це безкоштовно.
Юрій Бовтач народився 13 лютого 1998 року в селі Ричагеві на Львівщині. Він був молодшою дитиною в сім’ї та мав двох сестер.
“Він завжди був дуже енергійним, як м’ячик: постійно щось робив, кудись біг, завжди мав якісь цілі”, — каже сестра Юрія Оксана.
Хлопець навчався в місцевій школі, а згодом вступив до Миколаївського професійно-технічного училища, де здобув фах, пов’язаний із ремонтом автомобілів.
“Юра з самого дитинства був дуже працьовитим — у нашій родині це, можна сказати, в характері. Ми всі з раннього віку намагаємося самостійно стати на ноги, як тільки це можливо. У 19 років він отримав закордонний паспорт і вирушив на роботу до Польщі”, — розповідає сестра захисника.
За кордоном хлопець працював на будівництві, але згодом через смерть батька від раку повернувся до України. Спочатку влаштувався на Львівську тютюнову фабрику, а потім за стопами покійного тата пішов працювати трактористом.
“Матері потрібна була підтримка, смерть нашого тата вплинула на всіх. Юрій дуже наслідував його, хоча навчання на тракторі давалося йому непросто. Проте він докладав зусиль, працював над собою, щоб оволодіти цією справою”, — ділиться Оксана.
Втім, після початку повномасштабного вторгнення хлопець вирішив залишити цивільний фах і відправився на захист України.
Вже у вересні 2023 року Юрій приєднався до захисту Батьківщини. Хлопець був солдатом, навідником 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини А4447.
“Спочатку отримав позивний “Бахмут”, бо казав: “Ми відвоюємо Бахмут”, а згодом його назвали “Мауглі” — він умів підійматися на високі дерева і спостерігати звідти за ситуацією. Був одним із тих, хто одразу пішов на “нуль”, у найгарячіші точки, де бої велися на відстані 60 метрів від ворога”, — ділиться сестра захисника.
Побратими Юрія згадували, що він був світлою людиною, яка надихала всіх довкола.
“Він співав, танцював, піднімав бойовий дух, коли інші вже хотіли додому. Навіть під час важких моментів він залишався незламним”, — каже Оксана.
За її словами, за два місяці брат дуже схуд. На фото він мав виснажений вигляд, і було зрозуміло, через яке пекло він пройшов.
Оксана згадує: її брат обожнював тварин.
“Він міг розмовляти з ними, ніби вони його розуміли. Казав до них: “Хочеш їсти, то зараз підемо”. Як і тато, він любив тишу й природу, ходив на рибалку, міг годинами спостерігати за річкою або лісом”, — каже Оксана.
Також, за її словами, Юрій багато читав, любив фільми, особливо комедії.
“Коли він сміявся, це було чути на всю хату — такий заразливий і щирий сміх”, — каже сестра й додає, що досі з теплом згадує ці моменти.
Окрім цього, як зазначає Оксана, захиснику подобалося ходити в церкву на службу.
У майбутньому хлопець мріяв відкрити власну справу.
“Юрій хотів побудувати щось своє. Це було не просто бажання, а частина його майбутнього. Він ділився цими думками, хоча більше як планами, ніж мріями”, — каже сестра.
Навіть перебуваючи на війні, хлопець завжди підтримував тісний зв’язок зі своєю родиною.
“Перед кожним завданням він знаходив час написати нам: “Все буде добре, моліться. Я обов’язково комусь з вас напишу або подзвоню”. Останній раз, перед тим як вирушити на бойове завдання, він подзвонив кожному з рідних. Мабуть, мав передчуття”, — каже сестра захисника.
В один із днів Юрій сказав родині, що йде на завдання на дві доби. Коли він не вийшов на зв’язок, Оксана занепокоїлась і почала дзвонити його побратимам. Один із них розповів про загибель її брата.
“З 12 години ночі й до світанку він утримував позицію самотужки, поки не прийшло підкріплення. Бо інші відмовились іти туди. Тоді ж, коли підкріплення дісталося до нього, він загинув”, — з болем згадує Оксана.
За словами співрозмовниці, тіло Юрія не могли винести з поля бою декілька днів через запеклі обстріли.
“Осколки влучили в голову і плече. Він не одразу помер — побратими намагалися надати йому допомогу, винести з-під обстрілів, але повторна атака змусила їх залишити його. Вони пояснили, що це було неможливо через втрати серед особового складу: загинули двоє, один отримав важкі поранення, а лише один залишився більш-менш неушкодженим”, — каже сестра.
Юрій загинув 18 грудня 2023 року в районі Роботиного Запорізької області від артилерійського обстрілу. Його поховали 5 січня в рідному селі.
“На момент загибелі Юрій мав лише місяць навчання і два місяці служби на передовій”, — зазначає Оксана.
Зараз рідні створили петицію з проханням надати військовому звання Героя України. Підтримати її можна за цим посиланням.
Вічна памʼять військовому.