Дослідження психологів свідчать, що у сучасних підлітків більше стресів, ніж у дорослих. Підлітковий стрес – поширене явище, якому потрібно навчитися давати раду. Незважаючи на те, що підлітки мають чимало причин для стресу, із ним можна впоратися. Про те, як це робити ми поговорили з психологинею, арт-терапевткою і бізнес-тренеркою Анною Бартиш.
Діана Шароді: Давайте розпочнемо з термінології. Що взагалі таке “стрес”?
Анна Бартиш: Стрес — це неспецифічна реакція організму на будь-який подразник. В підлітковому віці, коли дитина стикається з якоюсь проблемою, в неї виникає таке відчуття — “бий, або біжи”. Ось це для дитини стрес. Це незвична реакція.
Діана Шароді: За яких обставин людина, і, зокрема, діти відчувають стрес?
Анна Бартиш: Стрес може відчути дитина коли трапився якийсь конфлікт в сім’ї. Потім це проблеми в навчанні, якісь хвилювання. Потім це самооцінка, хочется показати себе в колективі на вищому рівні, але це дуже важко дається. І дитина також може почати турбуватися про це. Фінансові питання також, у когось там один телефон, а у дитини інший. Також це може впливати. Відносини в підлітковому віці — у когось є дівчина чи хлопець, а у когось немає. І також може бути стрес стосовно фізичного стану, коли вже в підлітковому віці організм швидше зростає, відбуваються дуже багато змін. Дитина просто не розуміє що трапилось. Хочу зазначити, що це ще не повний перелік.
Діана Шароді: Давайте поговоримо про те, яка реакція може бути у різних дітей на стресові ситуації. Чи можна підлітків у стресових ситуаціях класифікувати за темпераментом?
Анна Бартиш: Стосовно темпераменту, звичайно, все взаємозалежно. Дитина, в залежності від свого темпераменту і прикладу вирішення стресових моментів в сім’ї, змінює свою поведінку. Якщо дитина більш меланхолічна, вона закривається в собі, може поплакати, страждати. Якщо більш енергійна та емоційна — це може бути бійка чи великий скандал.
Діана Шароді: Як батькам на ранніх стадіях визначити, що їхня дитина може бути схильна до агресії у відповідь на конфлікти?
Анна Бартиш: Так як я працюю з дітьми різного віку, можу сказати, що всі ці схильності спостерігаються у дітей навіть у шість років. Батьки вже бачать, як їх дитина реагує на критику, на зауваження, як поводить себе в колективі. І коли батьки це бачать, вони вже повинні якось реагувати. Наприклад, якщо у дитини велика кількість енергії, можна віддати її у спорт.
Діана Шароді: І який алгоритм дій, в такому випадку? (Коли батьки вже помітили у дитини агресивність у тих чи інших випадках).
Анна Бартиш: По-перше, з дітьми потрібно говорити. Треба казати, промовляти “що трапилось?”, тому що потрібно виявити цей подразник. Бо ж стрес — це реакція на подразник. Цей подразник по можливості треба видалити. Якщо це неможливо — розмовляти, віддати на спортивні секції, створити позитивні емоції. Якщо батькам важко справлятися, то треба звертатися до психологів.
Діана Шароді: Як стрес може проявлятися на фізичному рівні? (Втома, хворобливість і таке інше)
Анна Бартиш: На здоров’я це впливає, звичайно. Наприклад, дитина млява, безініціативна, не хоче спілкуватися, замикається. Або може виникнути таке захворювання — анорексія. Це взагалі нервове захворювання. Низька самооцінка і невиправдані бажання, бо одні дівчата дуже худенькі, а я дуже повненька. Дитина через оцей стрес може довести себе до анорексії, або ж навпаки — заїдати свою проблему, і набрати вагу.
Діана Шароді: Давайте роздивимось кожен випадок окремо. Стрес, пов’язаний із навчанням психологи виносять на перший план.
Навчання – одна з найпоширеніших причин стресу підлітків старшого шкільного віку. Дітей часто хвилюють якість виконання домашніх завдань, підготовка до іспитів і вступ в університет. Як варто діяти батькам в цьому контексті? Змушувати виконувати якісь завдання та більше навчатись? Чи є якісь більш ефективні способи?
Анна Бартиш: Я вважаю, що спочатку з дошкільного віку треба вибудовувати довірливі стосунки. Треба пояснювати дитині, що її кохають не за оцінки чи грамоти, а за те, що вона у вас є. Оцінка не впливає на відношення в родині і в класі, це просто оцінка. Це треба промовляти. Але батьки зазвичай тиснуть, нагнітають ситуацію, а потім дивуються — а чому дитина страждає? У мене був випадок, дитині 9 років, вона приходила до мене як до психолога через те, що їй ставили погані оцінки, а вона хотіла покінчити життя самогубством. Тобто уявіть, їй 9 років, третій клас. Що там за оцінка? Взагалі шок. І це все тому що була така настанова від батьків — ти повинен навчатися добре. Обіцяли смартфон, ще щось. Тобто вони самі це провокують. Тому, дорогі батьки, будь ласка, для того, щоб цього не допустити, довіряйте, розмовляйте. Тільки на цих оцінках і ЗНО світ не сходиться. Треба оце здорове реальне сприйняття.
Діана Шароді: Тоді з іншого боку, як мотивувати підлітка показувати високі досягнення у навчанні?
Анна Бартиш: Дітей зараз дуже турбує фінансовий стан. Вони хочуть нічого не робити і багато заробляти. Треба її мотивувати в тому напрямку, в якому вона хоче рухатися, яку професію хоче здобути. Мотивація іде саме від бажання. Якщо мама хоче, щоб дитина була лікарем, а та каже що хоче бути блогером, то окей, зараз такий час. Треба тоді подивитись ширше, піти на якісь комп’ютерні технології. Краще так, ніж змушувати робити те, що дитині не потрібно. Навіщо їй тоді лікар?
Діана Шароді: Як допомогти підлітку опанувати себе на екзамені? Є якісь прості дії та рекомендації?
Анна Бартиш: Це питання більше саморегуляції, але у підлітків вона знижена. Бувають так, що саме вчителі дуже пригнічують ситуацію. Хоча вони повинні підтримувати, казати що все буде добре, хоч дитина може бути і не відмінник чи не відмінниця. Але вчителі повинні створити цю мотивацію, хоча б вже підтримку. Бо коли є сприятливі умови, дитина приходить, і вона впевнена хоча б в тому, що їй тут зручно і комфортно. Але для цього також треба робити певні кроки.
Що ж до іспиту, то тут має бути здоровий сон напередодні. Не треба себе накручувати. І це питання також до дорослих, бо вони мають це проконтролювати.
Діана Шароді: Як правильно встановити межі дозволеного? Щоб, умовно, повернення додому об 11 вечора, наприклад, не виглядало як великий контроль.
Анна Бартиш: За допомогою методу ненасильницього спілкування. Там є такий момент, що, наприклад, ти йдеш гуляти до певної години, але потім у вихідні гуляти можеш довше. Це не те що компроміс, а позиція win-win. Тобто “я за тебе переживаю, будь ласка, не ходи, там небезпечно”. Дитині треба пояснювати, а не просто казати “сідай, і нікуди не йди”. А якщо конфліктом цього досягати, то так, чекайте дитину до третьої ранку. І це ще якщо вона прийде.
Діана Шароді: Ще одним доволі частим явищем є стрес через проблеми в сім’ї. Усе, що відбувається в родині, впливає на підлітка. Високі очікування батьків, розбіжності між ними, хвороба члена родини або напружені взаємини з братами чи сестрами. Як в такому випадку треба діяти дорослим, аби знизити ризик прояву стресу?
Анна Бартиш: Якщо щось трапляється в родині, щоб дитина не страждала, потрібно більше з нею спілкуватися і пояснювати. Тобто не важливо що трапилося між батьками, бо часто зустрічається розлучення батьків. І тут важливо пояснити, що ставлення до дитини не залежить від того, буде мама разом з татом чи окремо: “ти моя дитина, і я люблю тебе”. І не під поняттям, що “це тебе не стосується”, пояснити, що особисті риси дитини це не зачіпає. Але все завжди йде від батьків. Якщо батьки вміють гармонійно будувати стосунки, то і дитина зможе все зрозуміти. Що стосується братів та сестер, тут треба дивитися як вони спілкуються, з ким.
Але в родині все індивідуально. Наприклад, в родині донька не любить свого батька, тому що бабуся налаштовує її проти нього. І все це вирішується настільки особисто, що треба тільки працювати з фахівцями один на один.
Діана Шароді: Конкуренція з однолітками – поширене явище з-поміж підлітків. Тобто багатьом важливо розуміти, що він найкращий у класі, чи перший серед учасників якогось конкурсу. Але якщо очікування не виправдовуються, чи можна вважати це причиною для стресу?
Анна Бартиш: На жаль, велика кількість дітей сьогодні не вміють програвати. Зараз діти до критики і програшу ставляться так, наче це кінець світу. Батьки не пояснюють що це не найголовніше в житті. Як нам раніше казали, головне — не перемога, а участь. Раніше в школах був урок демократичного виховання, де викладали те, що поразка — не кінець, а мотивація робити щось краще. І мені здається, що зараз також потрібно щось ввести, по стресостійкості, наприклад. Наших дітей треба цьому вчити. Але те, що не можуть змиритися з програшом — це дуже велика проблема.
Діана Шароді: Старшокласники часто переживають через те, що у всіх друзів є хлопці й дівчата, а в них – ні. Ті чи інші очікування від хлопця чи дівчини, брак їхньої уваги (або, навпаки, її надлишок), заплутані почуття тощо нерідко стають причиною стресу у підлітків. Як батькам контролювати ситуацію в такому випадку? Чи треба взагалі контролювати? Або ж пустити все на самотік?
Анна Бартиш: Питання контролю дуже незручне, тим більш для підліткового віку, коли все настільки загострено. Становлення власного “я”, скандали і таке інше, а контроль лише загострить ситуацію. Потрібно розмовляти, це все потрібно вирішувати лише через звичайну розмову. Бувають різні ситуації, кохання, не кохання. Буває так, що батькам не вистачає часу. Треба хоча б помічати, бачити що щось не так. І хоча б трішки ставити питання, аби не контролювати, а просто поцікавитися.
Діана Шароді: І ще одна надзвичайно гостра тема, бойові дії на території країни. Ви як психолог, помітили, наскільки люди стали більш роздратованими і неспокійними психічно з початком війни на Донбасі і як це проявляється?
Анна Бартиш: Наші люди постраждали дуже сильно. Я бачу як діти переживають, страждають, бояться. Цей емоційний стан дуже впливає. У мене є дитина, з якою я займалась, і ось вона хвилювалась за фінансовий стан. Я кажу — ти ж ще дитина. А він відповідає: “я бачу, що матуся хвилюється, можливо, нам треба кудись переїхати, а грошей немає”. І цей стрес, який спочатку ліг на плечі батьків, потім перейшов на дітей.
Друге дуже болюче питання — через війну на Донбасі з’явилася велика кількість дітей з інвалідністю. Діти, яких до мене приводять, з розладом аутистичного спектру (аутизмом), я рахую по віку, їм майже всім по п’ять років. Я кажу батькам: “де ви були під час вагітності?”, всі вони були в Донецьку, Луганську, хтось в Слов’янську. Кажуть, що на якийсь час виїхали, потім повернулися, і наче нічого страшного. Але на дитині це відобразилося, і це дуже боляче.
Діана Шароді: А які є методи побороти стрес в арт-терапії?
Анна Бартиш: Починаємо з малювання. Беремо звичайні олівці, і можемо всіма кольорами розмалювати свій блокнот, зошит, аркуш. Є мандали, розмальовки-антистрес. І потім аналізується який колір дитина вибирає, який натиск іде на аркуш паперу. Чим сильніше натиск, тим більші якісь проблеми в душі.
Діана Шароді: І наприкінці нашої розмови, Анно, три поради від вас батькам, які виховують підлітків?
Анна Бартиш: Треба з ними спілкуватися. Це одна порада для всіх дітей будь-якого віку. Приділяйте увагу, щиро цікавтеся життям цієї дитини, що її турбує. Говоріть без криків, істерик. Не бійтеся звертатися до фахівців, зараз цього достатньо. Зараз велика кількість безкоштовних курсів, тренінгів, психологів. Ви вважаєте, що це не подіє? Ви спочатку просто спробуйте.
Діана Шароді: Дякую за розмову, Анно. Я ж нагадаю, що спілкувалися ми з психологинею, арт-терапевткою і бізнес-тренеркою Анною Бартиш на тему підліткового стресу — його причин, наслідків та способів побороти явище як таке.
Читайте також: