З Донбасу – до Канзасу: монолог школяра, який безкоштовно полетів навчатися у США


image
Фото: сторінка Олексія Чалого в Instagram

Олексій Чалий – хлопець з Костянтинівки, який за обміном поїхав навчатися за кордон. Він вже понад півроку живе у Сполучених Штатах. Які етапи треба пройти, щоб стати студентом за обміном, чим відрізняється американська школа від української та як життя за кордоном змінює світогляд – читайте у матеріалі. Далі монолог Олексія.

 

 

Як все починалося

Кілька моїх знайомих поїхали за обміном до Америки. Мені теж хотілось побачити життя і навчання у цій країні зсередини. До того ж, це була б чудова можливість удосконалити англійську мову. Тому я спробував подати документи на участь у програмі FLEX. На той момент я закінчував 9 клас.

Конкурсний відбір складався з кількох етапів. Спочатку потрібно було пройти тест на знання англійської, який складається з 10 запитань. Потім мені треба було написати три невеликі есе на запропоновані теми. І, нарешті, на третьому етапі я мав написати ще два есе, пройти співбесіду та попрацювати у команді.

Я успішно пройшов усі етапи і став одним з фіналістів програми.

Монолог хлопця з Костянтинівки, який полетів навчатися в Америку
Фото: instagram.com/chaly.alex/

 

До того, як вирушити в Америку, я вже знав англійську на достатньому рівні – B2, тобто Upper Intermediate. Але спробувати взяти участь у програмі можна навіть з рівнем B1 – Intermediate. У школі в мене були класні вчителі англійської мови, вони дали всі необхідні знання. Крім того, я регулярно брав участь в олімпіадах з англійської, тому зі мною проводили додаткові заняття. Звісно ж, самостійно я теж готувався, у тому числі практикував розмовну англійську з носієм мови через Skype.

Коли мене обрали як учасника FLEX 2019-2020, я мав зробити закордонний паспорт для перельоту в Америку. Більше я не мав ні за що платити, адже програма покриває всі витрати включно з авіаквитками.

 

Забагато “окей” – не окей

Приїхавши у Штати, студент за обміном оселяється у приймаючій родині. За необхідності її можна змінити, як вийшло і в мене. Зараз я живу в сім’ї, де мама – мексиканка, а тато – американець. Але спершу мене прийняла американська родина. З цими хост-батьками у мене виникали непорозуміння. Якщо мені щось не подобалось, я зазвичай це озвучував, а вони, скоріше за все, сприймали це як претензії. Натомість, вони не казали, що їх не влаштовувало у мені. Це ще більше ускладнювало відносини, адже я не вмію читати думки.

Взагалі я помітив, що багато американців приховують свої справжні емоції. Замість того, щоб сказати, що їм щось не подобається, вони кажуть “Все окей”. І коли цього “окей” стає забагато, людина може просто вибухнути. Але, звичайно, всій нації ця риса не притаманна.

Згадую, що мої перші хост-батьки не розуміли, коли я проводив вільний час за навчанням. Вони звикли відпочивати біля телевізора, і коли бачили мене з книжкою, одразу ж запитували: “Це для школи?” Я не міг їм пояснити, що читати книжки можна для саморозвитку. Чомусь вони до цього не дуже гарно ставились. Тож, одного дня мене попросили переїхати.

Цікаво, що за тиждень до цього я говорив з координаторкою, просив надати мені іншу сім’ю. Але під час нашої зустрічі в мене склалося враження, що її більше захоплювала картопля фрі на її тарілці, ніж мої прохання. Однак коли вона дізналася, що мене виселяють, нова родина знайшлася дуже швидко. Це була сім’я моїх друзів, які знали про мої проблеми і запропонували мене “захостити”. Я погодився, дав контакти цих людей координаторці, і вже за тиждень переїхав у нову хост-родину.

 

Перший день у новій школі

У школі до мене всі ставляться привітно – як учні, так і вчителі. Можливо, за посмішками криються інші думки, але, як я вже казав, тут не звикли казати правду в очі.

Пригадую свій перший день у школі. Я був дуже схвильований, але гарно себе зарекомендував на уроці англійської. Всі так дивувались: “Ого, ти з України, в тебе такий високий рівень”. До речі, у моїй школі всі знають, що Україна в Європі, а не частина Росії, як вважають деякі американці. Думаю, це пов’язано з рівнем освіченості: чим більше людина знає, тим менше в неї дурних стереотипів.

Після уроку англійської за розкладом була математика. Цей урок став для мене випробуванням. Причому, важкою виявилась не сама математика, хоча я обрав поглиблену програму. Проблема була в тому, що я не знав англійських відповідників багатьом термінам. Наприклад, я не знав як буде англійською  “квадратний корінь” або “ступінь”. Тоді я зрозумів, що треба розширювати словниковий запас у цій сфері.

Загалом, складно було лише перший місяць, але саме через мову навчання. Матеріал, який тоді викладали, я вже засвоїв в українській школі.

Монолог хлопця з Костянтинівки, який полетів навчатися в Америку
Фото: instagram.com/chaly.alex/

 

Навчання без класів, уроки без конспектів

Втім, не можу сказати, що мені тут нудно. Є дисципліни, яких у мене вдома не викладали. Серед них – Language Arts, або мистецтво мови. У нас чудова вчителька, на її уроках мені завжди цікаво. Зараз ми вчимося писати поезію. Однак буває, що вчителі на уроках розповідають історії з життя замість шкільного матеріалу, як це робить мій викладач іспанської. Хоча в українській школі таке теж можна зустріти.

На мій погляд, українські та американські вчителі дуже відрізняються. В Україні вони більш суворі, тоді як тут надто багато від учнів не вимагають. Американські студенти навіть не пишуть конспектів. Я звик все занотовувати, а для моїх однокласників це справжня дивина.

Освіта в Америці – краще не буває?

https://youtu.be/K_s7eC_heRI

Цікавий факт: у Штатах немає звичних нам класів. Тут перед початком семестру кожен отримує список предметів. З цього переліку учень може обрати сім, які йому подобаються найбільше. Потім учнів гуртують за цими предметами, тож виходить, що в мене є сім різних класів. У кожному в середньому по 10 студентів. Мені ця система до вподоби, адже учень сам обирає предмети і ходить на них із задоволенням. Ніхто не заважає вчитися, як це буває в українській школі. До того ж, можна обирати складність навчання. Я взяв собі “college classes” – предмети інститутської програми. Зазвичай за них треба платити близько 200 доларів, але оскільки я студент за обміном, я навчаюсь безкоштовно. Зрештою, багато що з цієї поглибленої програми я вже пройшов в Україні. Я навіть побоююсь, що не потягну програму 11 класу, коли повернусь додому.

 

Толерантність, булінг і гострі запитання

У школі, де я навчаюся, є й інші студенти за обміном. Тут вчаться хлопці й дівчата з Німеччини, Італії, Іспанії, Таїланду, Суринаму та Росії. Дівчина з Москви не змогла пристосуватися до американського менталітету й поїхала додому. Вона час від часу казала мені: “Не розумію, чим відрізняються українці від нас, ми такі однакові”. Я з нею не погоджувався, бо насправді ми геть різні. Принаймні, в мене не було бажання підкорити всіх собі, як у неї. У мене є вишиванка, і я інколи приходжу в ній на заняття. Американці від неї в захваті, а цій дівчині навпаки не подобалось. Каже мені: “Ти що з 18 століття втік? Ми так не ходимо. Завтра приходь у нормальному вбранні”. Я відповів, що буду вирішувати сам, який одяг носити.

Монолог хлопця з Костянтинівки, який полетів навчатися в Америку
Фото: instagram.com/chaly.alex/

 

Крім того, ця дівчина дозволяла собі в присутності американців жартувати, що Росія скине на Штати бомбу, якщо їй щось не сподобається. Коли ця студентка поїхала, мені вже ні з ким було спілкуватися російською, тому з часом моя англійська значно покращилась.

Я помітив, що в моїй школі взагалі немає булінгу – я не відчував його до себе та жодного разу не бачив до інших. А якщо такий випадок все ж  трапляється, учня без розмов виганяють зі школи. І не факт, що таку дитину візьмуть до іншого закладу освіти.

Також я ніколи не чув, щоб до темношкірих тут зверталися словом на “н”. А в Україні це слово досі не вважається образливим, частіше за все його можна почути від людей похилого віку. Живучи в Америці, я до багатьох речей змінив ставлення. Тут по-іншому просто не можна, ця країна побудована на принципі “Справедливість і рівність кожному”.

У листопаді в моїй школі проходив тиждень міжнародної освіти. У нас був захід, де я презентував Україну. Коли я розповідав американцям цікаві факти про мою країну, вчителька історії спитала: “Навіщо взагалі ми даємо вам гроші, якщо у вас все так класно?” Я відповів їй, що ці гроші йдуть на нашу армію. Українські військові своєю спиною захищають всю Європу від агресора. Після такої відповіді вчителька більше нічого не казала.

 

Інтернет єднає

Я не можу сказати, що дуже сумую за рідними. Я просто не встигаю скучити, адже мама телефонує через день. Іноді розмова триває 10 хвилин, іноді говоримо довше. Мама може набрати мене в будь-який час, бо знає, що я лягаю пізно. А з бабусею і дідусем я зазвичай спілкуюсь у вихідні.

Міжнародні дзвінки перестали бути проблемою, бо майже всюди є інтернет. За весь час, що я в Америці, я навіть не купив сім-карту місцевого оператора – це невиправдано дорого. Повний набір послуг може коштувати до 50 доларів на місяць. А попереднім фіналістам FLEX доводилось кудись їздити, щоб зв’язатися з рідними.

Інколи у мене виникає почуття, що в мене два доми. Один залишився в Україні, а другий з’явився тут. І я навіть не знаю, який мені складніше залишати. У мене тут вже стільки добрих друзів. В Україні їх майже не залишилось – всі також поїхали навчатися за обміном.

Раніше я думав, що не можна почуватися вдома в іншомовному середовищі. Зараз я бачу, що це зовсім не проблема. Часом я навіть комфортніше почуваюся, коли розмовляю англійською, ніж українською.

 

А що далі?

Навіть не знаю, ким я б хотів стати. Найбільше мене приваблює підприємницька діяльність, бо в бізнесі ти залежиш лише від себе. До того ж, бізнес-кар’єра виглядає як парабола: чим більше працюєш, тим більше отримуєш.

Інша професія, яку я розглядаю як варіант – міжнародні відносини. Мені подобається спілкуватися з людьми з різних країн, подорожувати світом, відкривати щось нове.

Разом зі студенткою з Італії я розробив бізнес-план у сфері туризму. Його суть у тому, щоб американці, які вивчають європейські мови, їздили в освітні подорожі за помірними цінами. Ми досліджували ринок, і виявилось, що оптимальною сумою для подорожі у Штатах вважається 4-6 тисяч доларів. Саме такі тури ми і плануємо влаштовувати.

Ми пропонуємо десятиденні подорожі: тиждень американець буде вдосконалювати знання у мовній школі та ще три дні проведе на екскурсіях туристичними містами. Бронювання квитків, готельних номерів та інші клопоти ми братимемо на себе. Цей проєкт коштував мені безліч безсонних ночей.. Якби наш бізнес-план виграв, ми б отримали 1000 доларів. Але ми посіли друге місце. В будь-якому разі, ми вже отримали досвід, а це дорожче за будь-які винагороди.

Монолог хлопця з Костянтинівки, який полетів навчатися в Америку
Фото: instagram.com/chaly.alex/

 

Якщо я і залишуся в Америці, то житиму у великому місті, оскільки у провінційному містечку немає можливостей для розвитку. До того ж, я б не хотів, щоб мої діти вчилися в американській школі й стали американцями, яких я бачу тут. Людей, в яких є бажання працювати, тут можна перерахувати на пальцях однієї руки. Мені б хотілося, щоб мої діти були працьовитими, тому Київ, на мою думку, ідеальне рішення.

Читайте також:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо Ви дочитали цей матеріал до кінця, сподіваємось, він був корисним для Вас

Ми дуже цінуємо те, що Ви з нами!

Запрошуємо Вас стати патроном Вільного радіо та підтримати нашу редакцію.

Якісна незалежна журналістика потребує багато зусиль та ресурсів, і саме Ви можете допомогти нам робити це чесно і кожного дня!

Щомісячна підтримка
Допомогти одноразово
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Останні новини

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: